Сумніви в достовірності щоденника
Коли підлегла передала Отто листи і записи Анни, він відредагував їх, прибрав, на його думку, нецікаві або суперечливі матеріали.
Згодом об'єднав у книгу, яку потім передав для рецензії своєму секретареві Ісі Коверн, котра разом з чоловіком, письменником Альбертом Коверн створила перший щоденник. Вони внесли свої правки, відредагували дві різні версії і кілька оповідань, потім об'єднали їх в єдине ціле. Пізніше деякі видавці піднімали питання, чи використовували Іса і Альберт Коверн оригінальні щоденники, або ж вони взяли текст з копій, наданих Франком.
Перша версія «Щоденника Анни Франк» була надрукована в 1947 році незначним тиражем – 1500 примірників. У другій редакції щоденника стиль написання і почерк Анни раптово змінилися. Спочатку в щоденнику були присутні два зразки почерку Анни Франк, які разюче відрізнялися один від одного – спочатку «дорослий» прописний починається 12 червня 1942 (схожий на почерк літнього бухгалтера) і «дитячий», який, як не дивно, з'явився всього чотири місяці потому – 10 жовтня 1942 року і складався вже з друкованих літер.
Новий автор переставив, а де-не-де об'єднав записи з різними датами. Щоденник, що вийшов з друку разом з фінальною частиною, містив вже 293 сторінки тексту, який за стилем відповідав найвищим літературним стандартам, а за змістом малював вражаюче яскраву картину історичних подій. Він сприймається як професійна документалістика, а не як щоденник дитини.
Переклади на німецьку та англійську мови, виконані в 1950 році, ще менше нагадували роботу молоденької дівчинки.
У 1956-1958 роках в Європі багато галасу наробив судовий процес за позовом справжнього автора щоденника – відомого письменника і журналіста Мейєра Левіна (Meyer Levin) до батька Анни – Отто Франка за роялті (прибуток з продажу книги). В результаті Левін відсудив 50.000 доларів як відшкодування «за шахрайство, невиконання грошових зобов'язань і незаконне використання ідеї». Предметом позову в цьому процесі були найбільш драматизовані версії «щоденника», зроблені, зокрема, для кіно-, радіо-, теле- і театральних постановок. Левін наполягав на визнанні своїх авторських прав, і його позов був задоволений нью-йоркським міським судом.
Суд встановив, що Отто Франк пообіцяв заплатити Мейєру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденника, як інтелектуальної праці його дочки. Потім суддя своїм розпорядженням закрив дані у справі на сто років, тобто засекретив матеріали процесу, з яких можна дізнатися, які саме фрагменти «Щоденника» написані Мейєром Левіним. Навіть рішення суду, яким підтверджувалася неповна справжність «Щоденника Анни Франк», не отримало широкого розголосу в пресі.
Пізніше стало відомо, що свідком у суді виступала жінка, яка переписувала «дитячим почерком» створене драматургом з машинописних аркушів в зошити, а Отто Франк лише намагався довести, що гонорар письменнику вже був виплачений повністю.
Відразу після винесення рішення суду, щоденники закрили в депозитну комірку в одному з банків Ізраїлю – і після цього їх довгий час не переглядали, ігноруючи прохання дослідників. Отто Франк відмовлявся дозволити різним зацікавленим особам перевірити щоденник, незважаючи на численні звинувачення в шахрайстві.
Перші публічні сумніви щодо справжності щоденника Анни Франк з'явилися у вигляді двох статей, опублікованих в листопаді 1957 року в шведському журналі «Фріа Орд» («Fria Ord» – Вільне Слово) під назвою «Єврейська Психея – дослідження навколо Анни Франк і Мейєра Левіна». Їх автором був Харальд Нільсен, датський літературний критик, який стверджував, що щоденник набув остаточного вигляду завдяки Мейєру.
15 квітня 1959 в американському журналі «Іканемік Каунсил Леттер» («Economic Council Letter») вийшла компіляція цих статей. У ній говориться:
«Історія дає нам безліч прикладів міфів, що мають більш тривале і плідне життя, ніж істина, і які можуть стати більш ефективними, ніж істина. Ось уже кілька років західний світ знає про одну єврейську дівчинку завдяки підробці, яка претендує на написану особисто нею розповідь, «Щоденник Анни Франк». Якби був здійснений літературний аналіз даної книги, він показав би неможливість її написання підлітком.
Цю точку зору підтверджує рішення Верховного суду Нью-Йорка, яке заслуговує на довіру, а саме, що батько Анни Франк повинен заплатити добре відомому американському письменнику-єврею Мейєру Левіну 50.000 доларів як гонорар за діалог, написаний тим для «Щоденника Анни Франк». У Швейцарії пан Франк пообіцяв заплатити Мейєру Левіну не менше 50.000 доларів за використання діалогів, написаних Левіним, і включення їх до щоденника як інтелектуальної праці його доньки».
Редакція газети «Федерація» відтворила обкладинку журналу «Лайф інтернешнл» за серпень 1958 року зі зразком почерку Анни Франк і її фотографією, нижче вона розмістила одну сторінку з опублікованого рукопису під назвою «Щоденник Анни Франк».
Було дуже помітно, що почерки абсолютно несхожі. З'ясувалося, що надрукована версія щоденника не відповідає справжній. Докази, зібрані шведським дослідником Дітлібом Фелдерером (Dietlieb Felderer) і доктором Робером Форрісоном (Robert Faurisson) з Франції, показали, що опублікована версія відомого щоденника є літературною містифікацією, хоча деякі фрагменти щоденника реальні, навіть ті, що описують сцени лесбійського сексу (пізніше їх видалили).
У квітні 1977 року Дітліб Фельдерер написав Отто Франку листа з проханням дозволити йому приїхати до Швейцарії з групою експертів, щоб досліджувати оригінал щоденника. Пан Франк відповів відмовою: «Дорогий сер! Оскільки я дав Вам всю інформацію з приводу автентичності щоденника в моєму листі від 22 квітня, я не хочу більше вступати в контакт з цього приводу з ким би то не було. Щиро, Отто Франк, 4 червня 1977 рік».
Відомий британський історик Девід Ірвінг казав про «Щоденник Анни Франк»: «Батько Анни Франк, з яким я листувався протягом декількох років, нарешті, дав згоду на лабораторні дослідження рукопису «Щоденника», чого я вимагаю завжди, якщо документ спірний». Девід Ірвінг заявив також: «Мій власний висновок про «Щоденник Анни Франк» такий, що деяка його частина дійсно написана дванадцятирічною єврейською дівчиною. Ці тексти потрапили до її батька, Отто Франка, після трагічної смерті молодої дівчини від тифу в одному з концтаборів. Її батько й інші невідомі мені особи відкоригували цей «Щоденник», щоб надати йому комерційної форми – що збагатило одночасно і батька, і Фонд Анни Франк, але як історичний документ ця книга не має ніякої цінності, тому що текст був змінений».
У 1975 році Девід Ірвінг писав у передмові до своєї книги «Гітлер і його генерали»: «Існує багато підробок записок, як, наприклад, в «Щоденнику Анни Франк» (в даному випадку сценарист з Нью-Йорка подав цивільний позов і довів, що він написав його у співпраці з батьком дівчини)».
Відомий дослідник голокосту Рауль Хілберг, який написав книгу «Знищення європейських євреїв», в 1985 році виступав в Торонто в якості свідка з боку звинувачення на процесі Ернста Цюнделя – німецько-канадського ревізіоніста. Він заявив під присягою щодо щоденника Анни Франк: «Моє розуміння, яке ґрунтується на газетних повідомленнях, полягає у тому, що щоденник Анни Франк, який я, до речі, не використовував або цитував в своїх текстах, є справжнім, за винятком коректив або виправлень, зроблених її батьком після війни. Цілком можливо – як це іноді трапляється з щоденниками померлих людей – він відчував, що повинен був внести певні зміни до щоденника своєї дочки або зробити виправлення в ньому, про які, як зрозуміло з газетних повідомлень, він фактично сам заявив». На питання про справжність щоденника Хільберга відповів: «Так, існують певні сумніви щодо деяких його уривків».
У 1976 році Отто подав до суду на двох німців – Ернста Ромера та Едгара Гейса, які поширювали брошури, де стверджувалось, що «Щоденник» є підробленим літературним твором (єврейські ЗМІ негайно обізвали їх неонацистами, хоча, коли єврей Мейєр Левін позивався до єврея Отто Франка, ЗМІ воліли взагалі не згадувати про цей процес). В рамках судового розгляду німецькі офіційні експерти провели дослідження почерку і визначили, що увесь наданий щоденник був написаний однією людиною. Людина, яка писала щоденник, усюди використовувала кулькову ручку. На нещастя для пана Франка, кулькові ручки не були доступні до 1951 року, тоді як Анна, як відомо, померла від тифу в 1944 році.
За запитом німецького суду, лабораторія німецької кримінальної поліції у Вісбадені Bundes Kriminal Amt (BKA) провела на спеціальному обладнанні криміналістичне дослідження рукопису, який на той час складався з трьох блокнотів у твердій обкладинці і 324 окремих сторінок, переплетених у четвертий блокнот.
Результати досліджень, виконаних в лабораторії ВКА, показали, що «значна» частина роботи, особливо четвертий том, була написана за допомогою кулькової ручки. Оскільки кулькові ручки не були доступні до 1951 року, BKA прийшла до висновку, що ці розділи, швидше за все, були додані пізніше. Нарешті, BKA чітко визначила, що жоден почерк з щоденника не відповідає відомим зразкам почерку Анни.
Інформацію ВКА на наполегливе прохання єврейської громади тоді приховали, але пізніше вона випадково стала доступною для дослідників у Сполучених Штатах. На підставі цього звіту, німецький журнал Der Spiegel опублікував власне сенсаційне розслідування, яке доводило, що деякі зміни зроблені після 1951 року, не всі написані однією тією ж рукою, також до щоденника вставлені інші сторінки і змінена їх нумерація – отже, весь щоденник є післявоєнною підробкою.
Отто Франк помер у 1980 році. Оригінал щоденника своєї дочки він офіційно заповів Державному інституту військових архівів в Амстердамі, який в 1981 році передав щоденник до Голландської державної судової наукової лабораторії міністерства юстиції для перевірки його автентичності.
Співробітники лабораторії досліджували матеріали: чорнила, папір, клей і т.п., та почерк, і випустили доповідь на 270 сторінках, з якого нібито випливає, що обидві версії щоденника Анни Франк були написані нею з 1942 по 1944 рік, і що, незважаючи на виправлення і пропуски, щоденник Анни Франк [тобто опублікована версія щоденника] дійсно містить зміст записів Анни, і немає причин, за якими термін «підробка» може бути застосований до роботи редакторів чи видавців книги.
У здатної думати людини така інтерпретація «доповіді» викликає ще більше питань. Що означає «обидві версії»? Дівчинка вела різними почерками два щоденника паралельно? І як розуміти «незважаючи на виправлення ... немає причин, за якими термін «підробка» може бути застосований»? Який може бути редактор і виправлення при виданні документального свідоцтва? Як експерти з дослідження клею прийшли до висновку, що виправлення настільки незначні, що можна не вважати щоденник підробкою?
Яке відношення мають видавці книги до аналізу оригіналу? І що означає загадковий висновок «щоденник Анни Франк дійсно містить суть записів Анни»? Повністю відповідає або лише суть містить? Наскільки точно передана суть – і хто її передавав? Чому ігнорується наявність абсолютно різних почерків в щоденнику, один з яких явно не міг належати Анні Франк? Зрештою, чому цей дивний документ називається «доповідь»? Експертний висновок – це офіційний документ, він будується за певними правилами, а ми маємо лише заплутані трактування ніде офіційно не представленої «доповіді».
Апофеозом досліджень щоденника стала зворушлива історія про те, як дослідники лабораторії міністерства юстиції виявили серед сторінок щоденника два аркуші, написані кульковою ручкою. Текст на цих двох аркушах був написаний почерком, відмінним від почерку Анни, і містив анотації до щоденника.
У 1987 р. якийсь пан Окелманн з Гамбурга повідомив, що його мати – експерт-графолог пані Окелманн – в 1960 р. перед виданням книги нібито виконувала чергову графологічну експертизу щоденника Анни Франк, і при цьому написала кульковою ручкою два аркуші з анотаціями, які потім випадково залишила серед його сторінок (пан Франк 20 років їх не помічав). Ці аркуші також були досліджені судовою науковою лабораторією міністерства юстиції і жодним чином не піддали сумніву справжність щоденника, але нібито допомогли знайти відповідь, звідки в щоденнику взялися сторінки, написані кульковою ручкою й іншим почерком.
Хоча ми пам'ятаємо, що згідно з німецькою експертизою, кульковою ручкою була написана «значна» частина щоденника і йшлося зовсім не про ті сторінки і не про той почерк. Спроба знайти «доповідь» в інтернеті закінчилася нічим.
Присутні лише посилання на тлумачів «доповіді», які запевняють, що дослідження довело: щоденник таки справжній! У зв'язку з цим виникає підозра, що загалом і в цілому там написано щось інше, а нам інтерпретують лише ті місця з «доповіді», які можна витлумачити в сенсі «справжності щоденника».
Здається, що якби дане дослідження не залишало сумнівів щодо його автентичності – ним був би засипаний увесь інтернет, так само як і дослідженнями німецьких та інших експертів, так само як і всіма сканованими «справжніми» сторінками щоденника, на яких передана «суть записів Анни». Замість цього, ділки шоу-бізнесу пропонують нам чиїсь суперечливі трактування, перекази, описи та інтерпретації.
