Ситуація із вторгненням РФ в Україну продовжує займати основний простір у голові путіна. Кремлівський бункерний дід усе ще марить перемогою.
Прихід до влади у США команди Дональда Трампа і подальша видима тимчасова хаотичність у зв'язку із цим створили для Москви вікно можливостей припинити бойові дії на якихось прийнятних умовах. Але у Кремлі чудово розуміють: простір для маневру обмежений у часі.
Чесно кажучи, тут немає права на зволікання, інакше попереду РФ чекатиме продовження конфронтації із Заходом. Можливо, навіть про ще більш старанну участь США, якщо Трамп розчарується.
Слід зазначити, що путінський перемовник Кірілл Дмітрієв продукує дуже обнадійливі тези щодо припинення вогню, вдягаючи це у формулювання «сторони досягли значного прогресу». Він декларує реанімацію діалогу Вашинґтон-Москва і навіть наводить приклад обговорення питання відновлення прямого авіасполучення як крок до нормалізації.
Будьмо відверті, пішаку Дмітрієву за посадою належить створювати примирливий контент, допомагати у згладжуванні гострих кутів між сторонами, які конфліктують. Через свою природну внутрішню деструктивність, хронічну параною, мислення у стилі Холодної війни путін усе більше і більше дратує імпульсивного Трампа, схильного до радикальних кроків.
У Білому домі вже дали зрозуміти: складається стійке відчуття штучного затягування московитською стороною переговорного процесу, постійні ігри у кішки-мишки, спроби погіршити діалог із метою отримати зиск у каламутній воді. Все для вибивання собі вигідніших умов.
Тому наразі не зрозуміло, кого саме 47-й президент США хоче поставити на місце — путіна чи все ж таки Володимира Зеленського. Проте видається, що ватажок кремлівського каґалу таки доведе господаря Білого дому до публічного нервового зриву.
По-перше, західними лідерами, й американським зокрема, припинено спроби Кремля представити чинну владу України нелегітимною. Байки та небилиці на цю тему вже набридли, особливо на тлі того, як міністр лавров на тижні приймав у себе делегатів від трьох промосковських хунт з Африки: Малі, Ніґера і Буркіна-Фасо.
По-друге, адміністрація Трампа хоче (принаймні на словах) простимулювати домовленість із РФ санкційними методами. Якщо детально подивитися на жорсткість підходу Вашинґтона до світової тарифної війни, то загроза Трампа запровадити нові санкції проти нафтової галузі московії та розгромити путінський «тіньовий флот» можуть спонукати Кремль стати примирливим у питанні антиукраїнської агресії.
Територіальні неоімперські амбіції путіна — його Кощієва смерть. Через незграбні криваві спроби прирости чужими землями він пустив під ніж економіку РФ, яка у будь-який момент може впасти під тягарем безглуздих військових витрат, які б дива не творила Ельвіра Набіулліна.
По-третє, одне із завдань війни, за путінською пропагандою, — суверенізація РФ, посилення її суб'єктності не виконано, а країна все більше відчуває на собі маніпулятивний тиск КНР. Тамтешні експансіоністи з великим апетитом дивляться на розмивання Москви, як політичного утворення, її внутрішню пухкість, безідейність.
Наївно вважати, що Пекін на всі 100% поглинений проблемою Тайваню. Для китайських комуністів важливим також є питання участі у поділі ресурсів і вихід до Арктики коштом територіальних придбань у майже безлюдному Сибіру.
Тож тут путін, як ніхто інший, зробив їм колосальний подарунок. І без того демографічно худа наче кобила при смерті РФ стала дистрофіком, розтративши цінний людський ресурс на безглузду війну на Сході Європи.
Ручні аналітики Кремля усвідомлюють: людей для оборони гігантської території зовсім не вистачає, як і коштів для мінімального економічного освоєння тимчасово захоплених територій України (від Севастополя до Ізвариного). Жодної стратегічної цінності на Донбасі чи Приазов'ї для Москви немає.
Чому? Ну, бо головна загроза не від Європи, що слабшає (у категоріях путінських ідеологів) або США (що грають сепаратну партію), проте саме у беззупинному процесі азіатизації РФ, підтримуваного послідовниками товариша Сі Цзіньпіна.
Його васал путін ніби кинув країну у топку китайського прогресу, поставив на рейки самознищення для покращення стратегічного становища КНР, яка насолоджується кровопролиттям в Європі. При цьому короткозорий старий ґебіст поставив себе у позицію небажання встановлення справжнього миру, він вагається між війною і не-війною, тобто на паузі для перегрупування й відновлення ще більшого бойовища.
Однак медіаагенція «Останній Бастіон» закликає своїх читачів не забувати про те, що кремлівський бункерний дід маніпулює свідомістю діда з Овального кабінету. У Білому домі вірять у добрі наміри воєнного злочинця путіна.