Світ після короновірусу: на порозі нового Середньовіччя

Випадкова (чи невипадкова) поява коронавірусу несподівано продемонструвала всю слабкість і химерність тих основ, на яких побудована сучасна Західна цивілізація.

Всі засади, на яких вона тримається – права людини, вільний ринок, відкриті кордони, свобода пересування, переконання в тому, що ніхто нічого і нікому не винен – в одну мить стали фікцією.

І ми, майже в прямому ефірі, спостерігаємо, як концепція «братнього Європейського союзу», яка і так тріщала по швах останні роки, фактично розвалилася, коли держави ЄС відгородилися одна від одної кордонами і тишком-нишком почали присвоювати гуманітарну допомогу, яка через їх територію прямувала в інші «братні» країни (наприклад, Чехія привласнила партію масок, яка з Китаю слідувала в охоплену епідемією Італію).

Воно й не дивно, своя сорочка ближче до тіла. І по всьому світу головні «герої» сучасної цивілізації – правозахисники, агресивні феміністки, активісти ЛГБТ і тому подібне – перетворилися на складову переляканого натовпу, який в паніці кинувся скуповувати туалетний папір і продукти, спустошуючи полиці супермаркетів. І, одночасно, з порядку денного відразу зникли штучні, нав’язані «суспільні проблеми», такі як питання біженців, фемінізму, ЛГБТ, гендеру і тому подібна маячня.

Коронавірус з’явився саме в той час, коли сучасна модель світу вимагає перезавантаження, бо розбудова звичного нам суспільства споживання зайшла в глухий кут. Сьогоднішнє «цивілізоване» людство живе без сенсу, і як наслідок, стрімко тупішає і деградує, захоплюючись псевдоцінностями, які тимчасово сублімують відчуття щастя, так і не роблячи нікого щасливим.

На чому базується розбудова цивілізації?

Що лежить в основі розбудови будь-якої цивілізації? Постійна боротьба! В боротьбі занепадали одні держави і поставили інші. Вся історія Європи до другої половини ХХ століття – це суцільні війни, які в міру науково-технічного прогресу набували тотального характеру. А потім, як наслідок, з’явилося «холодне» протистояння двох несумісних ідеологічно-соціальних систем – радянської і капіталістичної (Західної).

В умовах цієї боротьби Західна цивілізація досягла надзвичайного розвитку, подарувавши суспільству небачено високий рівень життя, в умовах якого постійний технічний прогрес забезпечувався високим платоспроможним попитом на товари та послуги.

Варто пам’ятати, що цей прогрес стимулювала саме згадувана боротьба (холодна війна), і кожна людина знала відповідь на базове, стратегічне питання – «навіщо все це?». Вголос цього ніхто не питав, але всі і так розуміли, що постійний промисловий прогрес необхідний, інакше суперник опиниться попереду і переможе.

Крах СРСР різко змінив ситуацію. Бо, якщо раніше всім було зрозуміло «навіщо?», то тепер відповідь на це питання зникла. Після 1991 року певний час розвиток Західного світу йшов по інерції, утім з кожним роком це «навіщо?» лунало все частіше. Одночасно почали рушитися колишні непорушні основи і гаранти системи. Так, без СРСР блок НАТО фактично втратив свою актуальність, і сьогодні перебуває в тривалій кризі, коли чимало його членів перестали здійснювати свою частку фінансування. Адже «навіщо?»

Пошук ворога і псевдоідеології

Існуюча система не здавалася без бою, в тій чи інший засіб намагаючись відповісти на вказане питання. Йшло це в двох напрямках, в правому і лівому. Праві, на початку 2000-х, спробували знайти нового ворога для Західної цивілізації, обравши для цього ісламський тероризм. Утім, вражаюча технічна перевага Заходу не дає ісламістам жодного шансу посісти місце СРСР і стати новою імперією зла, в боротьбі проти якої Західний світ може знову консолідуватися.

В умовах відсутності ворога і боротьби за виживання, західні ліволіберали спробували зробити новим цивілізаційним сенсом надумані, штучні проблеми, такі як: загальна рівність, фемінізм, боротьба за права сексуальних меншин, і останні фішки – гендерне питання та екологія.

Фальшивість всіх цих проблем, на базі яких розбудовані  псевдоідеології, помножена на тоталітарні методи їх впровадження, викликала стійкий спротив чималої частки суспільства навіть на «толерантному» Заході. А закономірним наслідком стало виникнення чисельних нових і нерозв’язних протиріч, як в межах суспільства, так і соціальної психіки.

Головною ідеєю-фікс сучасного західного ліволіберального суспільства є безмежна свобода особистості, яка проголошена найвищою цінністю.

Утім ця ідея виглядає гладко лише на папері, а в реальному світі швидко зіштовхнулася з низкою проблем. Ключові питання тут наступні: 1) чи є якісь межі у особистісній свободі людини; 2) як цю свободу поєднати з базовими принципами існування держави; 3) чи є категорії суспільства, чию свободу все ж таки потрібно обмежувати (а тоталітарні методи впровадження «ліволіберальної ідеології», як раз і свідчать, що самі ідеологи «свободи», готові зневажати її, коли їм це вигідно).

Наслідком стала певна ідеологічна криза, яка все більше охоплює Західний світ. Бо, розбудувавши сите суспільство споживання, людям так і не дали притомної відповіді на питання «навіщо?».

Характерно, що в пошуку відповіді на порядку денному так і не з’явилась оспівана фантастами ідея засвоєння космосу, за для чого людство могло б реально об’єднатися. Просто сучасний Західний світ в принципі не може таку ідею висунути, а голоси одинаків, на кшталт Ілона Маска, лишаються голосом волаючого в пустелі.

Вирішення проблеми

Історія свідчить, що коли з’являється проблема, яку людство не може розв'язати, то вирішується вона одним єдиним засобом – через повернення до минулого (нехай, і на новому рівні). Наприклад, рабовласницька система досягла піку свого розвитку в Римській цивілізації, яка, опинилася в кризі, зовсім не через непродуктивність рабської праці, а швидше в кризі світоглядній.

Наслідком став несподівано швидкий і жахливий крах Римської імперії і античної цивілізації, і прихід Середньовіччя (що тоді було різким відкатом назад). Утім фіаско Римської імперії дало людству старт для побудови нової системи, що і сталося в Середньовіччі. І, що важливо, разом з системою змінились психіка, світогляд і цінності, що вивело людей на новий, інший рівень (не обов’язково вищій чи кращій, просто інший). Наступним кроком була Епоха Відродження, яка заклала основи сучасної цивілізації.

Ще донедавна єдиним інструментом знищення звичних систем були війни. Проте тотальність сучасних видів озброєнь робить їх неконтрольованими, занадто ризикованими і марнотратними. Тому хоча зміна системи і напрошувалась, не було ніяких реальних механізмів для запуску цього процесу в глобальному масштабі (а тільки він і принесе результат).

Виходом з цього глухого кута стала сьогоднішня епідемія коронавірусу – перший глобальний форс-мажор після Другої світової війни, який охопив цілий світ. І саме завдяки ній світ може перейти до нового світопорядку, до нового «Середньовіччя», без якихось масових жертв, тотальних знищень, і всього того, що зазвичай супроводжує такі зміни.

Причому в випадку коронавірусу навіть неважлива відсутність масової смертності, достатньо лише її вірогідності, страху, відчуття можливості масової гибелі людей. І тоді люди самі погодяться на значні ураження в своїх правах заради безпеки.

Маємо чудовий прецедент, коли в США, після «теракту 911», під реальним приводом боротьби з тероризмом уряд швидко ліквідував і обмежив низку громадянських прав, з мовчазної згоди суспільства. І це в США, в країні, де кожен мешканець при потребі і без посилається на Конституцію і правки до неї.

Сьогодні все те саме: населення розвинутих країн з готовністю підтримує карантинні заходи і ратує за все більші обмеження. В Україні така сама історія. Зокрема, за одним соцопитуванням, станом на 24 березня 2020 року 40% українців виступають за більш жорсткіші карантинні заходи для боротьби з коронавірусом.

Отже, ми бачимо, що сучасна цивілізація вичерпала всі джерела, як для свого зростання, так і для подальшого розвитку та стійкості.

Одночасно, наразі з’явились умови порівняно легко її змінити, і цей процес обов’язково буде запушений (в багатьох випадках несвідомо). І з часом на місці сьогоднішнього, звичного нам світу виникне щось нове, з чого вже можна буде сформувати нові цінності, виховати нову людину, створити нову суспільну систему, згладити наявні нестиковки в розвитку, і головне – позбутися всіх рудиментів теперішнього світового устрою.

Завдяки цьому можна буде перезапустити проект «Західний світ», знову розпочавши спочатку. Тому зараз ми є на порозі нової ери, «нового Середньовіччя», тільки вже з інтернетом, генною інженерією і польотами в космос.

Чого чекати Західному світу і Україні?

Якою сформується нова система наразі сказати важко, можемо лише висунути декілька передбачень. Відразу скажу, що змін буде чимало, тим більше, що в кожній країні своя специфіка. Утім виділю низку основних пунктів, характерних для всіх розвинутих держав:

1. Майже одностайне призупинення процесів глобалізації; 

2. Швидке поширення в Європі і світі націоналістичних настроїв, ізоляціонізму і навіть ксенофобії стосовно інших рас;

3. Суспільства почнуть відступати від штучних псевдоідеологій і повертатися до консерватизму;

4. По всьому світу значно зросте градус релігійності. Чимало  тих, хто пережили епідемію, навернуться в релігію, пов’язуючи своє спасіння з втручанням небесних сил;

5. Зміниться економічна географія. Стратегічні підприємства будуть зосереджуватися в середині країн, а не за кордоном, і байдуже, на дешеву робочу силу. Бо несподівано виявилося, що світ не такий вже й відкритий і кордони можуть закритися в одну мить, відразу лишивши країну без чогось важливого;

6. Зміняться внутрішні економічні моделі і ринок праці. Найвірогідніше, звичне нам суспільство, де кожний вільно продає свою працю, трансформується в станове суспільство, з жорстким розподілом і регламентацією, зокрема з наявністю власних функціональних обов’язків в кожному стані, і з загальною ідеєю служіння, яка буде об’єднувати всі стани в одну ефективну систему. Тобто шлях від «вільного ринку», який рухається незрозуміло куди, до контрольованої, ефективної, економіки, в яку кожний стан робить свій внесок.

Зазначу, що вказані зміни відбудуться не за один місяць чи рік, а будуть проходити поступово, в деяких випадках розтягнувшись на десятиліття, і не на одне покоління. Можливо, ми навіть не помітимо цей початок, просто в якийсь момент несподівано відкриємо для себе, що світ вже якийсь інший.

І, звісно, в тій чи іншій мірі це торкнеться України. Проте, ситуація в нашому випадку поглиблюється війною, з беззаперечним продовженням агресії РФ, незрозумілою владною вертикаллю, і перманентними політичною і економічною кризами.

Варто зазначити, що наша сучасна еліта несподівано отримала чудовий стимул для пробудження власного патріотизму. Хоча б тому, що після закритих кордонів лікуватися інфікованим «господарям життя» приходиться не у дорогих європейських фахівців в ексклюзивних приватних клініках в Швейцарських Альпах, а з «простими смертними» українцями, в звичній українській лікарні, принципи функціонування якої майже не змінилася з часів СРСР.

Бо 30 років розвалювали власну медицину,сподіваючись, що минеться і за кордоном вилікують. А тепер виявилося, що ця модель не працює. Як і всі інші моделі, побудовані на переконанні, що «закордон нам допоможе». Бо не допоможе, і в критичний момент кожному прийдеться розраховувати суто на власні сили.

Утім, особисто я не покладаю надій на нашу сучасну еліту, в сподіванні, що вона раптом насправді почне щось міняти, реформувати, запроваджувати і так далі. Дуже слабо в це віриться, особливо після 30 років незалежності, витрачених надарма. Для рішучих і ефективних змін до влади, тим чи іншим засобом, мають прийти справді патріотичні сили. Інакше українцям знову прийдеться спостерігати за світовими трансформаціями з «власного болота», в черговий раз опинившись на периферії розвитку.

Спеціально для «Останнього Бастіону»