Теорія розбитих вікон: як боротьба з безладом знижує рівень злочинності

Результати експериментів не однозначні.

Теорія розбитих вікон набуває все більшої популярності в Україні. Її основна думка: якщо на суспільство байдуже ставиться до правопорушень їх кількість зростає.

Теорію сформулювали Джеймс Квінн Вілсон і Джордж Келлінґ у 1982 році. Відповідно до цієї теорії, якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставив нове, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство.

Основою теорії вважається експеримент, який у 1969 році провів стенфордський психолог Філіп Зімбардо. 

Він залишив два однакові автомобілі без номерів у Бронксі та Пало Альто – тобто у «чорному» й бідному районі та у «білому» й заможному. У Бронксі автівку почали грабувати вже за десять хвилин і протягом доби повністю розпатрали. 

У Пало Альто машина протрималася тиждень, доки Зімбардо сам не вдарив її кувалдою.

Після цього, вже за кілька годин, автомобіль було повністю знищено. При цьому вандалами, як стверджується, були і респектабельні білі містяни.

Експерименти в США довели, якщо вікно в будівлі розбито і не ремонтується, то будуть розбиті й інші. Поступово сформувалася думка: коли в суспільстві з'являються ознаки хаосу і беззаконня і це нікого не цікавить, то найближчим часом істотно зростає ризик збільшення злочинності.

Триваліший експеримент, вже на муніципальному рівні, було проведено у середині 1970-х, коли штат Нью-Джерсі запровадив піші патрулі поліціянтів. Метою був тісніший контакт правоохоронців із містянами. Але за п’ять років такої практики показники злочинності ніяк не зменшилися, навіть навпаки.

Це не збентежило авторів теорії розбитих вікон, які наголошували, що в мешканців усе ж склалося враження, що рівень безпеки зріс. Вілсон і Келлінг запевняють, що це не ілюзія, адже поліціянтам справді вдалося приборкати дрібні порушення порядку.

Але не забарилася й критика. Першою книгою, яка спростовувала теорію розбитих вікон, була видана 2001 року «Ілюзія порядку» Бернара Харкура. Автор вказує, що за 30 років існування цієї теорії її ніколи не було підтверджено емпірично, навпаки – наявні дослідження їй суперечать.

Також теорія спирається на довільно визначені категорії «ладу» й «безладу», «законослухняних громадян» і «порушників».

Передусім, падіння злочинності у Нью-Йорку, що став одним з центрів великого експерименту, відбувалося одночасно з відповідним процесом у всіх Сполучених Штатах.

В іншому дослідженні Харкур зазначає, що зниження рівня злочинності у Нью-Йорку збіглося з завершенням наркотичної крекової епідемії. Також існує твердження низки соціологів, що цій тенденції сприяло скорочення безробіття (протягом 1990-х його рівень впав на 40%).

Кримінолог Ральф Тейлор упевнений, що найвагомішим фактором, який впливає на рівень злочинності, є соціально-економічний добробут. Повертаючись до експерименту з двома автівками – у Бронксі від початку був низький рівень добробуту, а в заможному Пало Альто дослідник мусив втрутитись в експеримент, щоб спровокувати вандалізм.

У 2014-2015 роках поліція Нью-Йорка була змушена згорнути попередню агресивну політику проти дрібних правопорушень через масові протести проти поліцейського насилля.

До речі, відомим є й інший експеримент Зімбардо – тюремний, коли умовним тюремникам надавали безпрецедентні права для наведення ладу, що призвело до тяжких злочинів з боку тюремників стосовно умовних в'язнів. 

З художнього фільму "Експеримент" 

Повертаючись до теорії розбитих вікон, то протягом двох наступних років рівень убивств, пограбувань, зґвалтувань та інших серйозних злочинів знизився на 3-6%, йдеться в дослідженні 2017 року.

Автори вважають, що агресивні дії поліціянтів, попри очікування, лише погіршують криміногенну ситуацію.

«Результати приголомшливі. Поліційна тактика з підтримання правопорядку, як виявилося, поглиблює економічну та соціальну нерівність, дестабілізує спільноти та шкодить психіці молоді. Профілактичний поліцейський контроль буває контрпродуктивним», – пише співавтор дослідження Крістофер Салліван.

Крім того, на думку низки соціологів теорія розбитих вікон має ще одну ваду, її мішенями стають передусім маргінальні та вразливі верстви населення,

У 2004 році сам співавтор теорії розбитих вікон Джеймс Вілсон заявив: «Я досі не знаю, чи боротьба з безладом знижує рівень злочинності… Бог його знає, як воно насправді».

Він стверджував, що найперша ідея передусім полягала у виявленні зв’язку між якістю життя та рівнем насилля.

Проте цю ідею було сформульовано таким чином, що на практиці її втілювали у вигляді посилення поліційного контролю та репресій незахищених груп.

«Досі більшість міських стратегій зі зменшення рівня злочинності фокусується на покаранні, а не на благоустрої. Ми надто мало вкладаємо у місцеву інфраструктуру, таку як бібліотеки, парки та громадські центри, які залучають людей у спільний простір», – пише дослідник Кліненберґ.

Він розповідає про позитивний приклад наведення ладу, який сприяв зниженню злочинності. Протягом кількох років Садова спілка Пенсильванії наводить лад на закинутих ділянках Філадельфії загальною площею 76 гектарів. Зарослі хащами пустирі перетворюють на громадські простори, розчищаючи сміття, висаджуючи дерева й засіваючи газони.

Філадельфія

Перші результати показали зменшення кількості злочинів із застосуванням зброї на 39% в районах відновлених будинків та на 5% – навколо рекультивованих земельних ділянок.

Насамкінець зазначимо, що дані експерименти проводилися в багатонаціональній країні США, де живуть вихідці з різних континентів з різним рівнем культури як індивідуальним, так і колективним. Відповідно, є очевидним, що не варто сліпо переносити будь-який досвід навіть успішний «з чужого ґрунту» на свій – інший за своїм складом.
 
Цікаво звернути увагу на специфіку дій  в кризових ситуаціях на прикладі високомотивованого соціуму. 

Україна, яка не одне сторіччя веде національно-визвольну боротьбу є цікавим тому прикладом. Зокрема останні  події на Майдані у 2013-14 роках можуть слугувати для цих цілей.

Тоді, в кризових ситуаціях, на тлі неструктурованості, та неорганізованості, люди почали самостійно об’єднуватися та створювати групи для спільної дії, що забезпечувало узгодженість у їх діях та виступах. І де отримує право на життя зворотна сторона експерименту Зімбардо, коли народ (або соціальна група) самостійно здатен боротися з ознаками хаосу і руйнувань. При цьому рівень достатку громадян суттєво не впливає на їх дії.

Майдан Незалежності, Київ, 2014 рік.

В результаті можуть виникати самокеровані системи, здатні підтримували функціонування складного соціального утворення. І відбувається це не через примус, а за велінням совісті, обов'язку чи голосу крові.