Терористичний акт проти краси, калини і сорочки? Андеґраунд?

Буде дозволено скористатися медійним мандатом на множинність думок на будь-що на білому світі. Якщо маєте час і упевненість у власній долученості до культури, принаймні – у її мас-варіанті, прослухайте оце. Вже? Ну, тоді ще раз.

«Бомбезно! Круто! Лайк-лайк-лайк! Клас! Культура на експорт!» – у тисячах коментів. З поодинокими: «Збочення!», «А слабо «ще не вмерла» з підтанцьовкою повій?!» тощо. Оцих «тощо», треба визнати, кіт наплакав.

Звісно, ні метр Матвійчук, ні будь-хто з охочих подискутувати про англо-блюзовий кавер Олега Скрипки "Two Colors" не нав'яже нам варіант Квітки Цісик у якості єдино неперевершеного. Сьогодні на це кишка тонка. Це вам не темні часи реалізму Пахмутової з Добронравовим, коли на виспіване Львом Лєщенком «…и Ленин такой молодой» єдино допустимим  продовженням був пафос про такого ж юного октября спереду.

Відтак і пронизливий душевний крик народного артиста України пана Анатолія Матвійчука проти українофобської гидоти з підтоптаними дівчачими принадами на фоні сатанинського мерехтіння киплячої смоли відгонить часами Кобзона зі Смєтанніковим. І лягає його аларм на обмежену кількість вух з музичним слухом. Бо ті інтегрально орієнтовані вуха визнають «Два кольори» лише з Анатолієм Мокренком, Дмитром Гнатюком, Василем Зінкевичем, Квіткою Цісик. Які"Two Clors"?!

Авжеж, згадані корифеї, кожен з пакетом усіх чеснот від Бога включно з голосом, ніколи б не зверглися з висот правічної народної мелодики до жалюгідного поп'у з гопцанками «примадонн» з борделю. Ортодоксальний пан Матвійчук переконаний, що для стьобу з національним хітом у стилі пограниччя між «високим мистецтвом» та кітчем з алюзійними семплами не треба ні «великого ума», ні слуху (музичного), ні духу (національного).

І ми з паном погоджуємося, згадуючи шедевральний бенефіс трупи блазнів на потязі на День Незалежності. Особливо дитячий захват Бубочки від звізди на Сердючці. Чого-чого, а «великого ума» і «національного духу» там і в заводі не було.

Тим не менше, якась частина нашого з вами народу і від того параду недоречностей, і від скрипчиного каверу "Two Сolors" отримала глибоку естетичну насолоду. Бачите, зелений вірус, породжений дуже специфічною квартальною «культурою», знівечив навіть хор імені Верьовки.

Здавалося би – мірило! Блокпост в обороні національної пісенної тяглости! І те практично «наше всьо» не встояло – продалося за 30 тисяч гривень на «Горілу хату».

Про «еталонні срібняки» у випадку з «Двома кольорами» у баченні Скрипки не йдеться. Тут і фанатам неперевершених наших баритонів з колоратурними сопрано (до речі, пані Квітка не гребувала попсою, за що була люблена стократ сильніше) залишається визнати убивчу справедливість талалаєвого присуду: «… таке життя, така епоха. І ми такі». Себто, кожному вухові — по окремій ноті.

І навіть усьому з себе непогрішимому оборонцю материної сорочки у червоно-любовних і чорно-журливих кольорах Анатолію Миколайовичу Матвійчуку доведеться зазирнути правді у вічі – на  найполум'яніший клич «Повстаньте!» сьогодні відгукнуться далеко не всі гнані і голодні.

Не кожен український патріот, зачувши зачин «Як я малим збирався навесні», кинеться вбиратися у шаровари і гайне ридма ридати під кущем калини з того, що «нiчого не привіз додому, лиш згорточок старого полотна». На жаль?

Хтось слухає і чує Музику, хтось мліє, уявляючи пуцьку, манірно сховану Зе за роялем. Така вона сьогодні – музика сфер.