Трудові мігранти – проблема чи найбільший актив України?
Кількість трудових мігрантів в Україні зростає. Через це зараз неможливо з’ясувати навіть кількість населення країни. Цифри різняться в кілька мільйонів. Практично всі оцінки, які стосуються цього явища, є негативними. Для кожної родини окремо – це важкі випробування, як і для країни в цілому. Але навіть монета має дві сторони, а в діамантах граней десятки. Тому те, що є негативним у нашому сприйнятті сьогодні, завтра може виявитись надією України.
Необхідно зрозуміти, що наша ситуація не є унікальною. Усі країни Європи стикались з цим після надання можливості працювати в інших країнах. Так з Польщі ще у 80-х роках виїхала величезна кількість людей на найменш оплачувані роботи. Поляки тоді брались, як і українці, за все, що пропонували. Але за 20 років значна їх частина повернулась до країни, де вже існувала можливість працювати у власному бізнесі та знайти високооплачувану роботу.
Литва ще не змогла вирішити для себе проблему міграції. За кордон виїхало до чверті всіх громадян, які не поспішають повертатися навіть за середньої заробітної плати, що є вищою, ніж у Польщі. І все через велике безробіття та малу ділову активність усередині країни.
Деякі найбільш розвинені країни ЄС також вважають своєю проблемою еміграцію найбільш успішних та найбільш оплачуваних спеціалістів, яких швидко можна замінити лише на іноземців. Тобто проблему великого руху людей в умовах вільного пересування ще ніхто з країн світу не зміг подолати. Найбільш успішні страждають від перенасичення трудовими мігрантами, а найменш успішні – від зменшення найбільш активної частини населення, яка створює підприємницьке середовище та сплачує податки. Це, як вітер, який дме туди, де найменший тиск. Тиск на людину, тиск на власність…
Зараз Україна є країною, середній клас якої зменшився в рази за декілька років. Середнім класом є ті, хто має економічну можливість відстоювати свої громадські та політичні права. Очевидно, що нині тиск на владу щодо подальших економічних, громадських та політичних реформ зменшився. Холодильник займає всі думки великої частини населення.
42-мільйонна Україна отримала безвізовий режим із Європейським Союзом 11 червня 2017 року. Грузія, маючи 3,7 млн громадян, відзначила цей день 28 березня того ж року. Молдова з 3,5 млн громадян приєдналась до вільного пересування Європою 2014 року. Албанія отримала для своїх 2,8 млн громадян це право у 2010 році. Перелік можна продовжувати.
Зараз європейці мають головний біль через дві країни: Грузію та Албанію. Іноді навіть лунають думки щодо обмеження для громадян цих країн безвізового режиму. Напередодні надання Україні такого права навіть жартували, що коли українці підуть до Західної Європи, вони витопчуть Польщу. Утім наші громадяни не створили країнам Європи незручностей. Навпаки, деякі країни дедалі більше надають квоти на працевлаштування в себе саме українцям.
Залишається лише зрозуміти, збираються громадяни нашої країни повертатися до України чи ні. Багато хто розцінює міграцію лише як спосіб утримувати у важкі часи на батьківщині власну родину. Неодноразово чув від людей, які повертаються з-за кордону, що жити їм там важко, попри високий заробіток.
Тож, оскільки українці не створюють проблем щодо незаконного перебування в країнах ЄС, це означає, що більшість з них повертається до України. І вони повертаються, знаючи, яку країну вони хочуть мати. Згодом удома вони будуть збільшувати лави середнього класу, який уже неодноразово змінював політичний ландшафт країни.
Постає питання, чи будуть українські політики готові до цього, оскільки люди мають щеплення від популізму, який зараз перемагає? Чи буде готова держава до нових викликів із поверненням своїх громадян?
Громадяни України навіть за кордоном є важливим активом.
• По-перше, це гроші, які приходять до країни і в багато разів перевищують усі іноземні інвестиції та іноземні кредити. Але, не довіряючи державі, люди не вкладають їх у те, що завтра знов принесе гроші. Накопичення переважно йдуть на житло та автомобілі.
• По-друге, маючи потужні діаспори в багатьох країнах, Україна може створювати внутрішній тиск на уряди цих країн.
• По-третє, перебуваючи за кордоном, вони будуть створювати торгові підприємства, що позитивно вплине на зростання українського експорту.
Для об’єднання та координації цих задач необхідно створювати державний орган. Найкраще, якби це була служба у складі міністерства. Але необхідно зрозуміти, в складі якого саме. Якщо трудові мігранти будуть віддані Мінсоцполітики, то ми визнаємо їх пасивом, який потребує догляду. Якщо ж ми віддамо їх Мінекономіки, то надамо їм статус активу, який буде піднімати економіку країни.
Саме трудові мігранти переважно і є середнім класом України. Саме їм належить найбільше вплинути на рух нашої країни та зрушити реформи з мертвої точки. І вони не є проблемою, вони є нашим найбільшим активом.
