Туреччина VS «Ізраїль»: від стратегічного суперництва до ризику прямого зіткнення
Битва за постасадівську Сирію: Туреччина та «Ізраїль» готуються до конфронтації.
На уламках нусейритського режиму Асада в Сирії формується нове вогнище напруженості між Анкарою і Тель-Авівом, яке багато експертів уже характеризують як структурне та потенційно вибухонебезпечне.
Турецькі й західні аналітики сходяться на думці, що Сирія стала головним театром, де стикаються фундаментально протилежні бачення регіонального порядку.
Постасадівська Сирія
Туреччина під керівництвом Ердогана розглядає падіння Асада як історичну можливість для створення стабільної, централізованої сирійської держави під своїм впливом.
Анкара вже контролює значну частину півночі країни завдяки операціям проти формувань курдських комуністів (YPG/PKK), підтримці Сирійської національної армії та тісним зв’язкам із новим керівництвом у Дамаску — «Хаят Тахрір аш-Шам» і Ахмадом аш-Шараа, відомим як Абу Мухаммад аль-Джолані.
За оцінками експертів, Туреччина розгорнула близько 10 тисяч військовослужбовців на півночі та прагне економічної інтеграції, зокрема різкого збільшення експорту.
«Ізраїль», навпаки, називає новий сирійський режим потенційною загрозою, виправдовуючи свої вигадані побоювання захопленням півдня Сирії, регулярними каральними рейдами в сирійські села, викраденнями людей, отруєнням сільськогосподарських угідь, терором, обстрілами та вбивствами.
Сіоністи також активно просувають ідею незалежності підконтрольної секти друзів.
«Ізраїль» відкрито заявляє, що віддає перевагу ослабленій, фрагментованій Сирії, яка не стане платформою для турецького впливу.
Як зазначають експерти, ці розбіжності створюють прямий конфлікт інтересів: Туреччина хоче сильної протурецької держави, «Ізраїль» — буферної зони та розчленованої на зони впливу країни.
Західні аналітики наголошують, що це не тимчасове напруження, а зіткнення стратегічних доктрин.
Ескалація риторики та підготовки
Турецька сторона посилює критику «ізраїльських» нальотів на Сирію та Ліван, розглядаючи їх як загрозу власній безпеці. Ердоган і міністр закордонних справ Хакан Фідан неодноразово заявляли, що дії «Ізраїлю» дестабілізують регіон і можуть перетнути «червоні лінії» Анкари.
З іншого боку, сіоністські ватажки прямо погрожують Анкарі, наголошуючи на готовності блокувати будь-які турецькі зусилля.
Аналітики відзначають ознаки внутрішньої підготовки Туреччини до воєнної кризи: зміни у правилах мобілізації, розвиток ракетних програм (Tayfun, Cenk, Yildirimhan), посилення ППО («Сталевий купол»). Хоча офіційно «Ізраїль» не названий головною ціллю, риторика та логістика вказують саме на цей сценарій, особливо на сирійському театрі.
Західні спостерігачі дедалі частіше говорять про можливість збройного конфлікту на тлі зміцнення позицій Туреччини в Сирії та агресивної окупації півдня Сирії «Ізраїлем».
Чинник НАТО та міжнародні обмеження
Одним із ключових питань залишається позиція НАТО. Турецькі й західні експерти наголошують, що стаття 5 передбачає автоматичну реакцію на агресію в межах колективної оборони. Але в разі війни з «Ізраїлем», який не є членом Альянсу, цей протокол навряд чи буде задіяний.
Кожна країна-член оцінюватиме ситуацію індивідуально, враховуючи власні інтереси та сильне проізраїльське лобі у Вашингтоні. Це робить пряму підтримку Анкари малоймовірною у разі гіпотетичного турецько-«ізраїльського» зіткнення.
Аналітики The Washington Institute рекомендують США активно виступати посередником, щоб запобігти ескалації, використовуючи важелі впливу на обох союзників. У Brookings Institution зазначають, що Вашингтон має «закріпити» Туреччину в НАТО та керувати турецько-«ізраїльським» суперництвом, доки воно не переросло у збройне протистояння.
Перспективи
Прямої повномасштабної війни між Туреччиною та «Ізраїлем» поки не передбачається — обидві сторони усвідомлюють ризики, зокрема економічні втрати для Анкари та стратегічну загрозу самому існуванню «Ізраїлю», оскільки в разі війни турки навряд чи обмежаться лише перестрілками за іранським сценарієм. Ситуацію визначатимуть географія та пріоритети.
Однак «керована нестабільність» у Сирії, поєднання ідеологічної ворожості, військових приготувань та агресивних, маніакальних претензій єврейських сіоністів за відсутності ефективних механізмів деескалації роблять конфлікт «уже не неможливим», як зазначають турецькі оглядачі.
