Україна не Афґаністан, але від того нікому не легше

Влада Афґаністану впала передусім тому, що не було довгострокових факторів, які б забезпечували їй довіру. Один із найбільш авторитетних американських політолоґів Семюел Гентінґтон свого часу пишучи про порядок у мінливих суспільствах вказував, що найбільша проблема у таких державах — сáме проблема контрольованості системи взагалі, а не того, як вибудувана там сама влада: демократичним, авторитарним чи ще якимось третім чином.

Спершу контроль було втрачено (а в окремих випадках не здобуто) всередині країни, у селах, у частині реґіонів, втрачено авторитет влади й можливість управляти системою, хоча б за допомогою грошей. А вже у кінці цього ланцюжка абсолютно реальною стала і втрата довіри від американців.

Держава будувала армію опираючися на такі самі племінні механізми, що і "Талібан": роздавали гроші, роздавали ґарантії, роздавати якусь віру в завтрашній день або її сурогати. Втім, у підсумку на усіх ланках таліби змогли отримати контрольовану армію (хоча їх армія радше є конфедерацією різних загонів племінних еліт), держава ж просто втратила гроші у дірках управління, її система не була контрольована по суті взагалі.

Україна, як я вже сказав купу разів, не Афґаністан! Маємо усвідомити одну важливу річ — узагалі все не Афґаністан окрім Афганістану.

Але ж питання надання американської допомоги так само висить у тих самих рамках, наскільки наша система контрольована, здатна до самоочищення, чи не є наш резервуар дірявим і чи не з'являться потім проблеми якщо комусь дійсно спаде на думку дати нам грошей. Просте співвідношення витрат і зусиль, помножених на роки  й досягнених результатів на маленькому папірці може дещо обірвати реальну допомогу від Заходу.

Для цього передусім важливо не бути дірявим коритом. Таліби відсталі, середньовічні й погані бородаті дядьки якими заведено лякати дітей; утім, якщо в їх систему благодійник із Катару інвестує кілька мільйонів доларів, то вочевидь він може бути певний, що за призначенням дійде хоча б половина.

Урядові війська прекрасні, майже світські та майже демократичні, втім в результаті виявилося що ніяка внутрішня система самоконтролю в Афґаністані так і не працювала: якби благодійник з Катару вирішив надіслати урядовим військам грошей, навряд чи вони б дійшли до реальних потреб. Армія яка учора-позавчора масово розбіглася кілька місяців не отримувала фінансування, а в деяких випадках і постачання взагалі.

Сáме тому успіх нашої держави дуже мало залежить від того, наскільки приклеєна нами етикетка відповідає символічним дискурсам демократії, верховенства права і чи збалансована у цей бік наша риторика. Успіх залежить від того, чи зможе умовний благодійник з Катару дати нам грошей бувши впевненим у тому, що вони дійдуть за призначенням.

На диво, в Україні дуже мало говорять про інституційну незалежність гілок влади, систему противаг і балансів; все більше якось про демократію, як про температуру по палаті. А саме те, чи є у нашому резервуарі система самоочищення і створює можливість класти до нього гроші з Заходу.

Вже зовсім скоро Володимир Зеленський полетить до Вашинґтона; будуть говорити й про МВФ, будуть говорити про незалежність антикорупційних структур, незалежний Нацбанк (тих самих систем самоочищення і контролю за резервуаром). Але на практиці конкурси на очільників БЕБ і САП лишаються в сумнівному стані, про інституційну незалежність НБУ мовчу взагалі — недавно на поталу Ігорю Валерійовичу там віддали управління з питань "ПриватБанку", нині розформоване.

Ми, звісно, не Афґаністан, але і росіяни зовсім не таліби. Вони нікуди не поспішають, і їм не обов'язково встигнути до весни.

Афґанські посадовці крали, думаючи що американці на їх землі вічні. Вічні їхні гроші, допомога і вічна імітація замість контрольованості та системи самоочищення і противаг.

Час розсудив з ними по своєму, а про що думаємо ми? Невже про те, що увага Заходу теж вічний і незнищенний ресурс?

Історія ще раз вчить нас, що для держави бути дірявим резервуаром в таких умовах щонайменше небезпечно. А якщо остаточно програти цей клеш, то скоріше за все доведеться їсти з дірявого резервуара вже за ґратами.