"Україна не бідна, а критично обкрадена держава", - експерт

Нині, коли – на 27-у році з часу відновлення української незалежності – Україна опинилися за рівнем добробуту її громадян на останньому місці в Європі, то це тому, що вона погано керована, і при цьому добре пограбована.

Після розпаду СРСР, завдяки професії, з’явилася можливість побувати у багатьох країнах. І після перебування в кожній новій державі я ще більше впевнювався, що Україна має величезний потенціал, реалізацію якого було штучно заблоковано", - пише у своєму блозі журналіст-міжнародник, публіцист Віктор Каспрук.

"Заблоковано через діяльність посткомуністичних еліт, які одномоментно перелицювалися на «українські», при цьому не змінивши своєї суті.

З єдиною лише істотною різницею. Якщо раніше вони робили вигляд, що борються за «світле майбутнє» для усіх співвітчизників, то тепер реалізували це світле майбутнє персонально для себе, своїх сімей і родичів.

Нині, коли – на 27-у році з часу відновлення української незалежності – Україна опинилися за рівнем добробуту її громадян на останньому місці в Європі, то це тому, що вона погано керована, і при цьому добре пограбована. Україна не бідна, а критично обкрадена держава.

Україні необхідний антикорупційний суд та кардинальна зміна виконавчого бюрократичного апарату, реалізацію чого затягують і блокують «еліти», котрі десятиліттями паразитують на її тілі.

Але всі ці «політики з минулого» та їхні посіпаки на різних рівнях, не розуміють того, що Україна, народ якої, фактично, створив з нуля свою армію та зупинив путінську навалу, вже не той, яким був до 2014 року.

Відкрите конкурентне середовище – шлях до відродження України

Олігархат, боячись втратити вплив і безконтрольний доступ до ресурсів, чинить шалений опір реальним реформам.

Необхідно якнайшвидше усунути негативний вплив олігархів на економіку і політику, поки вони остаточно не добили Україну.

І чим швидше це вдасться зробити, тим більше ще щось залишиться не розкраденим. Тоді український народ знайде в собі сили і можливості, щоб провести необхідні зміни.

Українцям потрібні справжні реформи, утвердження громадянського суспільства і дерегуляція підприємницької діяльності.

Однак позитивні політичні зрушення можуть відбутися лише паралельно з економічними змінами.

А перетворення олігархічної економіки на економіку західного зразка можливе тільки тоді, коли в Україну прийдуть провідні західні корпорації та банки, і, в першу чергу, американські.

Котрі принесуть з собою зрозумілі й прозорі правила, створять нові робочі місця для українців, і, подібно до «економічних криголамів», розчистять русло можливостей для розвитку в Україні незалежного бізнесу.

Та в цьому критично не зацікавленні олігархи. Адже за умови створення чесного і відкритого конкурентного середовища, вони втрачають свої привілейовані позиції в повністю контрольованій ними українській економіці й монополізованих на їхню користь галузях української промисловості.

Потрібно провести в Україні антиолігархічну реконкісту, відбиваючи в олігархічної номенклатури позицію за позицією, очищаючи від їхнього впливу район за районом і область за областю.

Остаточна десовітизація українського політикуму, економіки і соціуму, яка весь час відкладалася під різними надуманими приводами, завдання надскладне, і проведення її у повному обсязі потребує продуманих системних підходів.

А структурна перебудова державних інституцій, котрі дісталися українцям у спадок від колишньої УРСР разом із «професійними» кадрами, здатна кардинальним чином змінити ситуацію в Україні.

Розпочати деолігархизацію необхідно з припинення зрощування бізнесу з державою

Олігархічну «матрицю» абсолютно влаштовує все, що було раніше, і вона не бажає нічого змінювати. А це входить в гостре протиріччя з прагненнями самих українців до позитивних змін.

Розпочати деолігархизацію необхідно з припинення зрощування бізнесу з державою, виробивши дієві механізми унеможливлення його впливу на політичне життя в Україні.

Для цього, перш за все, варто усвідомити, що олігархи і бізнесмени, навіть великі, зовсім не тотожні поняття.

Олігархи нищать і монополізують все навколо себе, аби не виникло хоч якогось конкурентного середовища. У якому вони втратять свою штучну монополію і не зможуть більше отримувати надприбутки.

Тому ще один напрямок демонтажу олігархічного ладу – це боротьба з монополіями. Для цього повинен чітко працювати Антимонопольний комітет, але він має бути незалежним від влади. В Україні це поки що не так.

Ситуацію погіршує і те, що в Україні відсутня справжня політична партійна система, потужна система профспілок і розгалужена мережа громадських організацій, які могли б чинити дієвий опір владі олігархів і цим утверджувати вплив громадянського суспільства.

Завдяки цьому олігархічна «матриця» постійно здійснює негативний відбір еліт і продукує «касти недоторканих», стосовно яких діють зовсім інші правила, ніж ті, які застосовуються щодо пересічних українських громадян.

Коловорот конвертації влади у фінансові ресурси має бути зупинений

Якщо проаналізувати, як реалізується могутність олігархами, то ці особи здобули свої надвеликі статки завдяки або використанню влади, або близькості до влади.

Вони використовують набуті багатства для подальшого отримання (або утримання) влади напряму або через своїх, повністю ними керованих, політичних «ляльок» у Верховній Раді.

Далі все відбувається по колу: влада застосовується задля ще більшого збагачення за рахунок використання державних ресурсів, а отримані нові величезні матеріальні ресурси знову конвертуються у підкуп політиків і контролювання підвладних фракцій в українському парламенті.

В Україні відсутня справжня партійна система. А існують контрольовані або напівконтрольовані угруповання, що називають себе партіями.

Тому здебільшого Верховна Рада представлена партіями, котрі забезпечують інтереси тих, хто ці партії створює і фінансує.

До цього переліку потрібно додати ще й ЗМІ і телеканали, які, у більшості випадків, також належать олігархам.

І як наслідок, завдяки застосуванню маніпулятивних технологій під час виборів, українці обирають саме такий парламент.

Але чи можна чекати на значні обсяги інвестиції з Заходу в українську економіку, якщо суспільство є толерантним до тих, хто його знищує?

Очевидно, що навіть за умов вільної конкуренції і відкритих можливостей для всіх вести незалежний бізнес в Україні, не всі зможуть стати успішними і заможними.

Проте тотальна бідність українського населення відкриває дорогу для усіх тих політичних сил, що чекають на реванш.

І, на жаль, українське суспільство ще не пройшло точки неповернення після перших спроб реформ та намагання жити по-новому.

Тому Україна гостро потребує екстреної, цільової і масованої допомоги з боку Заходу для найменш соціально незахищених соціальних прошарків її суспільства – малозабезпечених сімей і пенсіонерів.

Це могло б бути здійснено, як масове завезення до України продуктових наборів і одягу для знедолених верст населення.

І може стати початком термінового «Плану Маршала» для України.

Важливо не допустити того, щоб соціальна політика чинної влади дала хоч якийсь шанс її політичним опонентам, під виглядом соціальних вимог, висунути вимогу демонтажу української державності."