Українці-добровольці були в армії Маннергейма: інтерв'ю з дослідником Зимової війни (1939-1940)

Фінляндія вистояла у війні з СССР завдяки єдності нації, але попри це не відмовилася від іноземної допомоги.

13 березня 1940 року у московському Кремлі делегація Фінляндської Республіки підписала мирний договір із совєтами — так було поставлено крапку у Зимовій війні. 105 героїчних днів народ Суомі обороняв свою батьківщину від загарбників зі Сходу. Фінляндці стійко витримали удари лихої долі, не злякавшися переважного у живій і технічній силі ворога.

До сьогодні цей конфлікт багато істориків і аналітиків намагаються екстраполювати на події, що вже 7-й рік тривають на Донбасі. Як тоді фіни, так тепер українці стали на захист власного суверенітету всупереч політичній кон'юнктурі та міжнародній ситуації, твердо вірячи у своє праве діло.

Дати відповідь на те, у чому ж полягає секрет так званого "дива" Зимової війни 1939-1940 років, а також відповісти на інші тематичні питання, "Останній Бастіон" попросив відомого дослідника Карельського перешийка, голову петербурзького історико-краєзнавчого об'єднання "Карелія" Євгена Балашова. (На цю мить його, як і багато інших не провладних і не заангажованих російських вчених, переслідує путінський режим за висвітлення правди тих далеких подій).

- Шановний Євгене Олександровичу, скажіть, як так сталося, що маленька за чисельністю північноєвропейська країна дала відсіч такому потужному агресору, при цьому не капітулювавши й не ставши його складовою частиною — ще однією совєцькою республікою?

- На мій погляд, врятували Фінляндію від окупації, а Фінляндську армію від капітуляції, кілька зовнішніх обставин:

Перше — непідготовленість Червоної армії до бойових дій на території Суомі, дезорганізація тилів, низький політико-моральний стан особового складу. Негативну роль зіграла і передвоєнна політична чистка командного складу совєцького війська.

Друге — позиція країн антигітлерівського блоку (Великої Британії та Франції), готових надати збройну допомогу Фінляндії аж до прямої інтервенції. Саме ця обставина і змусила Іосіфа Сталіна піти на мирні переговори з фінляндським урядом, відкинувши так званий "Народне уряд" Отто Вілле Куусінена.

Третє — міжнародна підтримка Фінляндії в особі Ліги націй, фінансова і військова допомога третіх країн.

Із-поміж внутрішніх обставин я б відзначив такі:

По-перше, це хороша військова виучка більшості тамтешніх бійців, забезпечена підготовкою їх у лавах "Охоронного корпусу" (фін. Suojeluskunta).

По-друге, офіцерство, "Охоронний корпус" і резервісти, які мали досвід Визвольної війни 1918 року, прекрасно розуміли, що їх чекає смерть або довічне ув'язнення у разі перемоги Червоної армії; тому смерть на фронті виявлялася кращим вибором у такій ситуації.

По-третє, вищий командний склад Фінляндської армії складався почасти з офіцерів російської імператорської армії, що мали за плечима Академію Генерального Штабу, а дехто, навіть досвід Першої світової війни. У Червоній армії командирів із подібним досвідом і знаннями на той час було вже набагато менше.

По-четверте, Фінляндська армія в основному складалася з селян, які захищали свою рідну землю, а не абстрактні ідеї "Всесвітньої (пролетарської) революції", за які закликали йти на смерть червоноармійців.

Ну і по-п'яте, традиційна тактика партизанської війни, широко використовувана фінляндцями, дозволила завдати значних втрат агресорові, зберігши власні сили.

- У планах Кремля було саме підпорядкування (завоювання) всієї території Суомі, на це вказує таємний протокол — додаток до пакту Молотова-Ріббентропа. Але щось пішло не так, як перед тим у Польщі. Чи можна вважати, що фактор Маннергейма був вирішальним і переломним?

- Щось пішло не так уже з другого тижня війни. Згідно з Планом операції 7-ї армії, складеним Кіріллом Мєрєцковим 19 листопада 1939 року, перші два дні війни відводилися на підхід до Фінляндського укріпленого району (УР). Підійшли до нього на східному напрямку майже вчасно: 2-3 дні Мєрєцков відводив на підготовку і планування атаки УР; і тут поки все йшло за планом. Напад на УР і вихід на рубіж станція Гійтола-Війпурі (нині окупований РФ Виборґ — прим. Ред.) за планом Мєрєцкова повинен був зайняти 4-5 днів.

Фактично, вийшло аж 100 днів до Війпурі, про Гійтолу взагалі довелося забути. І це попри те, що 12 грудня 1939 року щойно сформований підрозділ українського капітана Василя Нетреби прорвав Головну смугу фінляндської довготривалої оборони на плацдармі Тайпале, після чого перед Червоною армією не було вже ніяких інженерних перешкод крім ровів і траншей аж до самої Гійтоли.

Але прорвати оборону Фінляндської армії, яка засіла у тих шанцях Червоній армії на цій ділянці так і не вдалося до кінця Зимової війни. Совєцькі газети, до слова, поспішили оголосити про прорив лінії "Мажино-Кірка" (як спочатку у СССР називали "лінію Маннергейма") 9 грудня 1939 року, тобто за три доби до реального прориву.

Другий раз "лінію Маннергейма" Червоній армії довелося проривати вже на іншій ділянці та за іншого командувача. На той час Мєрєцкова відправили командувати 7-ю армією, а на посаду новоствореного Північно-Західного фронту призначили командарма 1 рангу Семена Тимошенка, який понад місяць готувався до прориву УР. На підставі розвідданих він встановив, що розпропаговані фінляндські ДОТи нічого особливого собою не представляють: озброєні тільки кулеметами, заслінок на амбразурах не мають, двері дерев'яні, покриті тонким листом металу.

До моменту прориву багато ДОТів було зруйновано або пошкоджено артвогнем. Але і після прориву "лінії Маннергейма" Червоній армії довелося майже місяць долати відстань у 40 км, аби дійти до Війпурі. У середньому — півтора кілометра на добу. Це говорить про те, що опір фіни чинила доволі серйозний.

Я поки що описував лише бої на Карельському перешийку, де жодна совєцька дивізія не потрапила в оточення. Але ж були бої на інших ділянках фронту від Піткяранти до Ухтуа, де взагалі не було ніяких ДОТів (за винятком невеликої ділянки у селища Ляскеля). І саме на тому північному фронті були оточені й частково розгромлені 18-а, 44-а, 139-а, 163-я і 168-а стрілецькі дивізії.

Звичайно успіхи Фінляндської армії залежали й від умілого керівництва військами, яке проявив Головнокомандувач Карл Ґустаф Еміль Маннергейм. Але не меншою мірою вони зобов'язані тактичним прийомам ведення бою єгеря-полковника Пааво Талвели, єгеря-полковника Ялмара Сійласвуо, підполковника Ааро Паярі та інших офіцерів Фінляндської армії. Сукупність цих факторів і призвела до вирішального перелому у ході наступальної операції Червоної армії на користь фінів.

- Що назагал можете сказати про заслуги цих не менш видатних воєначальників Фінляндії, які відзначилися у битвах Зимової війни?

- Вищезазначені мною офіцери Талвела, Сійласвуо і Паярі відзначилися у боях під Толваярві, Суомуссалмі та Кугмо. До них слід додати єгерів-полковників Лаурі Тіайнена і Ганну Ганнукселу, котрі загнали в пастку 168-у і 18-у стрілецькі дивізії. Завдяки діям підрозділів під їхнім командуванням, фінам дісталося трофейного озброєння більше, ніж надіслали їм Велика Британія і Франція разом узяті.

- Відомо, що фінляндське суспільство, розділене довгий час раною Визвольної війни 1918 року, згуртувалося завдяки совєцькому вторгненню. Що з цього приводу кажуть архівні документи: чи вдалося колишнім ідеологічним супротивникам забути негаразди минулого заради порятунку загального рідного дому і майбутнього своїх дітей?

- Про згуртування фінської нації у період совєцько-фінляндської війни свідчить такий факт: 15 лютого 1940 року, між керівництвом "Охоронного корпусу" (відверто націоналістичної воєнізованої структури протягом 1918-1944 років — прим. Ред.) і лідерами Соціал-демократичної партії Фінляндії (СДП), тобто по суті між класовими ворогами, була укладена угода, яка встановила взаєморозуміння і тісне співробітництво. Уявіть собі таке! Соціал-демократи брали на себе зобов'язання не чинити ніяких перешкод робітникам, охочим стати до лав "Охоронного корпусу", керівництво якого, зі свого боку, обіцяло виключити упереджене ставлення до членів СДП.

- Не менш цікавим моментом на початку Зимової війни можна вважати авантюру СССР зі створення так званого "Народного уряду" у Терійокі на чолі з комуністом-еміґрантом Куусіненом, який закликав до повалення законної влади та нової братовбивчої війни за участі багатомільйонної Червоної армії. Як громадяни Суомі відреагували на такий "подарунок" долі?

- Для фінляндського суспільства створення бутафорського "Народного уряду" під проводом Куусінена дійсно стало свого роду "подарунком", оскільки навіть місцеві ліві сили, котрі до того симпатизували СССР, швидко зрозуміли мету війни, розв'язаної Сталіним. І ніяка червона агітація, розкидана з літаків у вигляді листівок і трансльована радіоканалами на них вже не діяла. Бомбардування ж робітничих районів великих міст Суомі додали мастила у вогонь ненависті до агресора.

- Толваярві, Тайпале, Сумма, Колла, Війпурі — ось неповний перелік боїв тієї кампанії, в якій мимоволі взяли участь багато совєцьких жителів; серед них були й українці. Як склалася доля останніх в період з 30 листопада 1939 року по 13 березня 1940 роки?

- У совєцько-фінляндській війні взяли участь дивізії Київського та Харківського військових округів, а саме: 7-а, 44-а, 51-а, 60-а, 62-а, 72-а, 80-а, 95-а, 97-а і 131-а стрілецькі дивізії, а також 9-а кавалерійська дивізія. Найважче довелося 44-й СД, яка втратила майже половину особового складу. Долі українців за період війни склалися по різному. Одні стали Героями Совєцького Союзу, інші згинули без сліду, треті потрапили у полон. Всього у фінляндському полоні опинилося приблизно 6000 осіб різних національностей, що містилися в чотирьох таборах для військовополонених. До 7 червня 1940 року в СССР повернулося 5486 із них.

- Якщо можна, розкажіть докладніше про полонених. В якому стані перебували українці з 44-ї стрілецької дивізії після принизливої поразки у Суомуссалмі та на Раатській дорозі?

- Офіційні цифри втрат 44-ї СД в особовому складі за період з 1 по 7 січня 1940 року – 4674 людини; з них 1001 убитих, 1430 поранених і 2243 зниклих безвісти. Оскільки облік особового складу у дієвій Червоній армії вівся з рук геть погано, то фактичних цифр втрат ми не дізнаємося ніколи. На кожного бійця, хто потрапив у полон до фінів, а також на командира конкретного підрозділу заводилася особиста справа. Детальна статистика по полонених знаходиться у Національному архіві Фінляндії, вона доступна будь-якому досліднику.

- А як же "лінія Маннергейма", яким власне чином совєти збиралися "зламувати" її, невже всією наявною у них технікою: танками, артилерією, авіацією? Чесно кажучи, не зовсім зрозуміла сама методика/тактика, внаслідок чого Червона армія розраховувала подолати фінляндські укріплення буквально за лічені дні й вийти до Війпурі під Новий 1940 рік.

- Я вже зазначав, що Головна смуга оборони фінів, тобто так звана "лінія Маннергейма" або у совєцькому варіанті – лінія "Мажино-Кірка" була прорвана 12 грудня 1939 року батальйоном капітана Нетреби. Тобто план Мєрєцкова було здійснено з невеликим запізненням. І що ж? Подальшого просування не вийшло!

Не вийшло подальшого просування і там, де взагалі ніяких укріплень не було. Так що справа зовсім не в наявності укріплень. Наголошу, що й сам УР в основі своїй являв бетонні коробки, позбавлені арматури, побудовані у 1920-1924 роках за проєктами французького військового інженера Жана Ґро-Куассі та фінляндського (колишнього російського) офіцера Йогана Фабритіуса. А керував усіма роботами з будівництва Головної смуги оборони колишній офіцер російської імператорської армії генерал-майор Оскар Енкель.

Прикметно, що лінія ця довгий час іменувалася саме його прізвищем. Зламати її великих труднощів не становило. Василь Нетреба з ходу захопив два ДОТи й одне сховище абсолютно неушкодженими, а у командування Червоної армії за 2 роки до війни була докладна мапа майже всіх вузлів оборони тієї самої лінії.

- Загальновідомо, що ближче до завершення Зимової війни активізувалися різного роду іноземні добровольчі організації по всій Європі, і навіть у США з Канадою, які намагалися допомогти фінським "братам по зброї" у боротьбі з совєтами. Шведи, норвежці, данці, мадяри та інші запропонували свої послуги Маннергейму, були там і українці, правда? Яка їхня роль?

- Іноземні добровольці активізувалися вже на початку війни. Перша партія прибула до Фінляндії зі Швеції 14 грудня 1939 року. За весь час війни на захист Фінляндії встало 8680 шведів, 695 норвежців, близько 1000 данців, 372 американських фінів, 346 мадярів, близько 350 осіб колишніх російських підданих, серед яких були й українці. Не всі добровольці опинилися безпосередньо на лінії фронту, багато хто з них працювали у запіллі, виконували роль перекладачів у штабах, таборах військовополонених і т.д.

- Примітно, що сусіди Фінляндії по Балтійському морю навідріз відмовилися втручатися у конфлікт, пославшися на нейтралітет. Як на Вашу думку, ось така категорична позиція урядів у Стокгольмі, Осло, Копенгагені, не кажучи вже про Таллінн, не зіграла надалі з ними злий жарт?

- Слід мати на увазі, що на Швецію і Норвегію сильний тиск чинила гітлерівська Німеччина, яка загрожувала запровадженням жорстких заходів у разі, якщо скандинави вирішать підтримати Фінляндію і дозволять британо-французам провести інтеркорпус своєю територію. Обережні представники Швеції та Норвегії у Лізі націй утрималися від визнання СССР агресором. Данія взагалі фактично стояла під контролем Німеччини. А про прибалтійські країни мова не йшла взагалі, бо вони до того моменту були майже повністю підконтрольні Кремлю. Злий жарт доля зіграла головним чином із Норвегією, яка в підсумку виявилася окупованою німецькими військами.

- Що у підсумку отримав Кремль від військової агресії, з чим залишилася Суомі після 13 березня 1940 року і чи можна вважати Зимову війну повчальним моментом у світовій історії для сьогодення? Маємо на увазі уроки для сьогодення тієї далекої кампанії. Адже багато "експертів" у нас тут намагаються незграбно проводити паралелі, забуваючи, що сучасна РФ не тягне на подобу СССР, а Україна – не Фінляндія зразка 1939 року.

- Кремль у результаті від військової агресії отримав у нагороду на своїх кордонах більш злісного і небезпечного ворога, ніж мав до цього. Кремль заплатив за цю нагороду дорогою ціною – 127 тисяч загиблих тільки за офіційними даними! Завдяки зусиллям Кремля Фінляндія з країни, що тяжіла до британо-французького блоку, перетворилася на країну, яка підтримала гітлерівську агресію. Ну хіба це не повчальна історія для сьогодення?

Втім, деякі уроки Червона армія дійсно отримала. Вона отримала цінний досвід бойових дій у важких кліматичних і географічних умовах. Однак це був досвід наступальної війни, досвід прориву укріплених районів, а ось досвід оборонних боїв у Червоній армії виявився вельми плачевним. До літа 1941 року совєти підійшли саме з таким бойовим досвідом і армією, яка перебувала в стані реорганізації; подальші події певно мали доленосний не тільки для військового, а й державного керівництва характер, однак це вже інша історія.

- Щиро дякуємо за цікаву, насичену фактами розповідь і, що змогли приділити час нашому виданню!