Українці мусять пам'ятати ціну своєї свободи та державності
На превеликий жаль, світ декларацій, спільних фото і листів крайнього занепокоєння переміг світ рішучих дій. Ми досі платимо кров'ю за волю.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
Правда в тому, що ми живемо в інформаційну епоху, де інформація формує сприйняття. Гарні відео, гарні картинки роблять тло нашого життя, заплямованого смертю й кров'ю...
Але одночасно з цим ми живемо в епоху реальності страшної війни, яка за масштабами фронту співмірна з другою світовою, а за певними параметрами — і з першою. Минулий тиждень був тижнем уваги до України, і це добре.
Але за красивими картинками й Україна, і світ мають прагнути результату. Заяви не мають бути словами, вони мають породжувати результати, причому конкретні, від яких залежить життя без перебільшення кожного українця.
Реальність у нашому випадку переважає картинки. Світ має активно включатися в обмін в'язнів, аби тисячі українців, які роками вмирають в російському полоні, повернулися додому.
Україні точно потрібна енергетична безпека і повернення Енергодару в енергетичну систему. Аби хоч якось її стабілізувати на тлі російських руйнувань.
Зерновий коридор важливий не лише для реалізації українського зерна, але і безпеки світу. Тому має працювати безперешкодно і стабільно, бажано, з гарантіями з боку країн, підписантів комюнікé справами; у них є потрібні засоби.
І ще мені хочеться відповіді на питання про те, коли в Україні буде мир, оскільки війна триває роки. Вона страшенно руйнівна і вона забирає надто багато життів, щодня, а це — наш біль...
Моя відповідь про сталий мир і навіть про українську перемогу: це колективна безпека і членство у НАТО, бо це одночасно поразка путіна і наша безпека в майбутньому. Сильна дипломатія тá, яка здатна це забезпечити результати.
