Між першим Самітом миру і наступними

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Окреслю два завдання, які вже зараз вирішив Глобальний саміт миру у Швейцарії. Тож, ось вони:

• Не дозволив путіну чи іншим нав'язати силовий, або ж гібридний підхід руху до миру.

У Люцерні публічно було заявлено, що світ обирає рух до миру, який базується на міжнародному праві. Допускаю, що інші країни, той же Китай, теж можуть ініціювати проведення конференцій, виходячи зі своїх «формул миру».

Водночас навряд чи якась із країн збере більшу кількість учасників, що є показовим. І то навіть, якщо частина із них (а це дрібка із тих, хто був  присутнім на швейцарському курорті) не підписала підсумкове комюнікé.

• Захід продемонстрував розуміння, хоч і повільно до нього йшов, що без створення реального запиту у росії до переговорів про мир ніякого руху не буде.

А створити його можна через військове посилення України та чітку позицію Заходу. Одночасно, цей саміт — лише старт і до наступного, якщо ми кажемо про можливий результат, ще велика робота, рішення та дії.

Згадала, як у музеї Гуґенхайма 2010 року відбувся перформанс під назвою «Цей прогрес». Суть його була в поетапності та покроковості руху, і при цьому важливості кожного етапу.

Це відбувалося так. На першому витку спіралевидного підйому вгору відвідувача зустрічала дитина і ставила питання: «Що таке прогрес?», — а далі був короткий діалог.

Опісля відвідувач підіймався вище, зустрічаючи на вищому щаблі уже старшокласника, з яким теж говорив про прогрес. Далі він розмовляв з юнаком і, нарешті, з дорослим, увесь цей час у міру руху та підйому по «шкалі віку» говорячи про розуміння прогресу.