Українська організована злочинність та «забуття» в Google

Це - жага забути публічну інформацію про свої темні справи, пише у своєму дослідженні для «ОРД» головний редактор проекту CRiME Андрій Карпінський.

Глобальна афера

З 2019 року деякі власники українських інтернет-видань стали помічати щось дивне: до них все частіше почали надходити попередження від пошукової системи Google про порушення ними авторських прав. У листах від пошуковика говорилося, що нібито автор публікації повідомив про порушення виданням американського Закону «Про авторське право в цифрову епоху» (DMCA). Мовляв, ви опублікували чужу статтю протиправно, тому ми видалимо посилання на неї з пошукової видачі. А видалення з найбільшого світового пошуковика посилання на публікацію рівнозначно видалення тексту з інтернету взагалі.

Те, що відбувається викликало відчуття сюрреалістичність, оскільки часто скарги надходили на статті, авторами яких були співробітники редакцій, а іноді - самі видавці. Очевидно, що «листи щастя» строчили самозванці.

Ключ до пояснення цієї аномалії лежав на поверхні. А саме в тому, про кого були статті, авторські права на які стали об'єктом зазіхань. Це - фігуранти великих корупційних скандалів, пов'язані з оргзлочинністю чиновники та політики, публічні люди, що стали перед очима громадськості в непривабливому світлі. Тобто, мова йде про зачистку пошукової видачі Google від «скелетів у шафі». Причому, здійснюється вона абсолютно шахрайським способом. (Автор не випадково використовує даний час, оскільки нічого ще не закінчилося).

Шахрайство з DMCA, природно, не суто українське явище.

Рік тому, в травні 2020 року, американське видання The Wall Street Journal (WSJ) опублікувало своє дослідження, присвячене цій проблемі. Згідно з ним, у 2019-м Google видалив майже 80% з 240 млн посилань у своєму пошуковому каталозі, які були відзначені як порушення авторських прав (для порівняння: за вісім років, з 2002 по 2010 рік, було оскаржено лише 100 тис. посилань з каталогу пошукача). Зараз за добу пошуковому гігантові в рамках DMCA надходить близько мільйона скарг.

Традиційно левова частка скарг на порушення авторських прав приходить від антипіратських компаній - вони щорічно подають запити на видалення сотень мільйонів URL-адрес, які ведуть на сторінки з незаконно скопійованими фільмами, аудіотреками, комп'ютерними іграми та софтом. В більшості своїй це достовірні скарги, що надходять від імені реальних правовласників.

Скільки скарг подають шахраї, щоб прибрати з пошукової видачі делікатну інформацію про своїх клієнтів? Дослідники з WSJ пишуть, що «виявили сотні випадків, коли окремі особи або компанії, часто використовуючи явно вигадані особистості, змушували видаляти посилання на несприятливі статті та повідомлення в блогах, в яких говорилося, що засуджені злочинці, іноземні офіційні особи та бізнесмени скоїли правопорушення в США і за кордоном».

Автор цих рядків вибірково вивчив історію претензій, поданих в рамках DMCA до десятка українських інтернет-видань (таких як «Українська правда», Цензор.Нет, «Обозреватель», «Апостроф», «ОРД», CRiME та ін.) За останні півтора року. Я виявив більш ніж 2 тис. явно шахрайських скарг на нібито порушення авторських прав, які зачіпають десятки тисяч посилань на сторінки з делікатною інформацією.

WSJ у своїй статті особливо виділяє групу запитів з України, в яких шахраї вимагали видалити з видачі Google «несприятливий контент про депутатів українського парламенту, ймовірних членів мафії та про інших урядових чиновників та бізнесменів». Американські колеги не вказують імена кінцевих «бенефіціарів» фейкових скарг, лише обтічно натякаючи на них.

Наприклад, в статті натякнули на одеського «бізнесмена, імовірно пов'язаного з організованою злочинністю», і на двох миколаївських діячів з «політичними зв'язками, які нібито нажилися на фінансовій корупції».

Своєю чергою я, вибірково обробивши отримані дані, отримав список з більш ніж 50 політиків, бізнесменів, правоохоронців і явно кримінальних елементів, в інтересах яких самозванці намагалися зачистити пошукову видачу Google. Щоб цей текст не став таким самим за обсягом як роман «Війна і мир», зупинимося лише на тих, хто гідний особливої ​​уваги.

Про кого промовчав Wall Street Journal

Як пише WSJ, художниця з Нортгленн (штат Колорадо) Джеймі Джадсон не знала, що її старий обліковий запис на блог-платформі LiveJournal був захоплений кимось, хто пише російською мовою в «рамках очевидних махінацій з видаленням» компрометуючого контенту.

У 2000-х вона використовувала свій онлайн-щоденник LiveJournal, щоб писати про японські комікси, закинувши його задовго до того, як кілька років тому на її сторінках почали з'являтися російськомовні записи про бізнесмена, імовірно пов'язаного з оргзлочинністю в українському місті Одеса. Автори WSJ припускають, що тексти були запозичені з матеріалів, вперше опублікованих на інших вебсайтах у 2017 році.

У 2019 році чоловік під ім'ям Олександр Лісовий попросив Google видалити з пошуку посилання на тексти на цих сайтах, вказавши як першоджерело повідомлення на сторінці пані Джадсон в ЖЖ (насправді він використовував у своїй схемі кілька облікових записів на блог-платформі. - прим. авт.).

Автори WSJ промовчали, яку саме історію зловмисники намагалися видалити з пошуку, скориставшись зламаним обліковим записом художниці з Колорадо. Але ми відшукали в базі Lumendatabase запити в Google на видалення з пошуку посилань, подані від імені Олександра Лісового. Ми проаналізували запити «Лісового» (наприклад, цей і цей) і з'ясували, що «фінт вухами» пророблявся заради великого «авторитетного» підприємця з Одеси, на ім'я Володимир Галантерник.

Наскільки відомо, в дев'яностих роках Галантерник був пов'язаний з угрупованням Олександра Ангерта, на прізвисько Ангел. До нього ж, як зазначено у звіті італійської поліції у справі про контрабанду наркотиків та зброї, опублікованому в 1998 році, входив і Геннадій Труханов, нинішній мер Одеси.

Зафіксовані WSJ шахрайські запити на «зачистку» пошукової видачі Google в інтересах Галантерника - лише верхівка айсберга. Наше дослідження показало, що «фейкові» скарги в рамках DMCA систематично надходять на посилання з текстами, в яких, крім Галантерника, згадуються також: одеський градоначальник Геннадій Труханов, кримінальний «авторитет» Олександр Ангерт (кличка Ангел), виходець з «російської мафії» початку 1990-х Леонід Мінін, бізнесмен з неоднозначною репутацією Олександр Жуков та ТОВ «Євротермінал» - монополіст з обслуговування транспортних засобів в Одеському морторгпорту.

Ще у 2013 році журналісти проекту "Слідство.Інфо" з'ясували, що компанія «Євротермінал» отримала ексклюзивні права на «розмитнення» імпорту в Одеській області за особистим рішенням тодішнього президента Віктора Януковича.

Як писала «Українська правда» з посиланням на журналістів-розслідувачів, президент компанії - росіянин Павло Лісіцин - «тісно пов'язаний з Леонідом Мініним, Олександром Ангертом і Олександром Жуковим, які звинувачувалися в незаконних поставках зброї з України до Хорватії в розпал війни в колишній Югославії».

Крім того, за даними журналістів, «в коло бізнес-партнерів керівника «Євротерміналу» входить ще одна людина зі специфічною біографією» - Олександр Ангерт - громадянин Ізраїлю, який «був засуджений за вбивство і допомагав організувати прибуткову торгівлю нафтопродуктами через Одеський порт».

Автори матеріалу також відшукали документ, в якому йдеться про те, що Ангерт «є членом міжнародного злочинного угруповання, а керівником цього угруповання названий колишній одесит Леонід Мінін».

Автори розслідування наголошували також на тому, що хтось докладав надзвичайно багато зусиль, щоб ці «скелети в шафі» не були розголошені. «Хтось дуже дбає, щоб темне минуле не завадило такому чудовому теперішньому», - підкреслили журналісти.

Від себе додамо, що турбота ця така сильна, що оригінальне розслідування зникло з сайту його авторів. Більш того, загадковий хтось періодично шле в Google «фейкові» скарги на нібито порушення авторських прав і вимагає видалити з результатів пошуку згадки кінцевих бенефіціарів «Євротерміналу» на інших сайтах. Згідно з нашим дослідженням, під прицілом опинилися «Українська правда», Цензор.Нет, «Обозреватель», «ОРД», CRiME і з десяток інших інформаційних ресурсів.

Йдемо далі.

Автори дослідження Wall Street Journal натякали на ще двох українських шукачів «забуття» в Google -  миколаївських бізнесменів з політичними зв'язками. Американці і в цьому випадку не назвали імен, але «вирахувати» їх теж не складає труднощів.

Владислав Чайка - шурин голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, син покійного багаторічного мера Миколаєва Володимира Чайки. Олексій Пеліпас ​​- приятель і бізнес-партнер Чайки-молодшого та, як стверджують миколаївські журналісти-розслідувачі, «мозковий центр» корупційних схем з міською нерухомістю та землею. Пеліпас, судячи з матеріалів кримінальних хронік, входить до угрупування Михайла Тітова, грізного кримінального «авторитета» на прізвисько «Мультик»; Владислав Чайка також має з ним спільні справи.

У 2019 році в інтересах Пеліпаса та Чайки спробували зачистити з пошукової видачі серію статей Миколаївського центру журналістських розслідувань, філії американської некомерційної організації Global Investigative Journalism Network. Як пізніше писав сам «Нікцентр», в запитах на видалення було зазначено, що матеріали розслідування нібито були копіями постів в «Живому Журналі» від редактора газети «Вечерний Николаев» Ігоря Данилова. Як з'ясувалося, це був фейковий обліковий запис від імені миколаївського журналіста - справжній Данилов сказав, що не створював ці пости та не відправляв запити на видалення публікацій Центру.

Рік по тому, у 2020-му, деякі «доброзичливці» шляхом подачі «фейковий» скарг тричі намагалися видалити з пошукової видачі Google замітку на CRiME про арешт Олексія Пелипас ​​і статтю про політичні амбіції шурина Разумкова, підготовлену проектом CRiME спеціально для «ОРД». Причому, в одному з випадків скаржник підписався як «Andrew Karpinski». Практично так само, як звуть редактора тієї статті та автора цих рядків.

Американський тягар Сергія Тігіпка, Павло Фукс, спонсори Шарія та педофіл

При підготовці цього матеріалу автор спробував систематизувати бенефіціарів «зачистки» по групах, наприклад, «політики», «бізнесмени», «чиновники» і «кримінальні елементи». Але зіткнувся з проблемою: дуже часто у нас політики та чиновники є одночасно бізнесменами та кримінальними елементами. І навпаки.

Візьмемо, наприклад, мультимільйонера Сергія Тігіпка. Великий банкір, колишній міністр і народний депутат, сміливий політик, свого часу ризикнув кинути виклик Віктору Януковичу (але швидко «злився»). З середини минулого року в базі даних Lumendatabase стали з'являтися претензії до Google з вимогою видалити з пошуку кілька сотень посилань нібито через порушення авторських прав (наприклад). Тексти, які вимагали видалити з пошуку самозванці, в основному об'єднували два імені - Сергій Тігіпко і Пол Манафорт.

Політтехнолог Дональда Трампа Манафорт був засуджений в США у справі про російське втручання в американські вибори. До Революції гідності він, з великою вигодою для себе, консультував українських політиків з Партії регіонів. Серед клієнтів Манафорта був і Сергій Тігіпко. Ймовірно, пів року тому Сергію Леонідовичу стало вкрай некомфортно від згадок його імені в контексті засудженого соратника Трампа.

У квітні 2020 го, в Google стали приходити скарги на статті, в яких фігурує олігарх Павло Фукс, нині намагається через суд заткнути рот сайту «Обозреватель» Михайла Бродського. Якісь доброзичливці «застовпили» авторські права на статті про накопичення Фуксом первинного капіталу, та про його нинішні справи. Примітно, що «пред'яви» в інтересах цього ділка в Google строчив персонаж, який до недавнього часу видавав себе за Катерину Каплюк, журналіста-розслідувача і радника голови Нацагентства протидії корупції.

Цей же самозванець був помічений в спробах «зачистити» пошукову видачу від згадок в негативному контексті засновника інвесткомпанії Concorde Capital Ігоря Мазепи. «Катерина Каплюк» також неодноразово намагалася вибити з пошукової видачі тексти про скупку Павлом Фуксом енергетичних активів оточення Януковича і про його спільний газовий бізнес з кланом Кацуб - сімейством, яке спочатку стояло за нашумілої аферою з «вишками Бойка».

Примітно, що явно в інтересах колишніх топменеджерів «Нафтогазу» братів Кацуба, перш за все Олександра, в жовтні минулого року хтось подав кілька претензій до Google про видалення з пошуку публікацій про зв'язки цих панів з корупцією взагалі, і «вишками Бойка» зокрема. А також про фінансування Кацубами партії Анатолія Шарія, звинуваченого Службою безпеки України в державній зраді. Якісь самозванці стверджували, що публікації статей про Кацуб порушують їхні авторські права.

Примітно, що ряд скарг в Google в інтересах Кацуб були подані під псевдонімом «Сергій Побережанський» (наприклад, ця). Від цього ж імені в рамках DMCA подавалися скарги й в інтересах згаданого вище Сергія Тігіпка (наприклад).

За рік до «Побережанского», восени 2019-го, серію скарг на нібито порушення авторських прав подав хтось, який назвався як Єгор Барський. Ось приклад одного з його звернень:

Як видно з посилання, зазначеного Барським в якості «першоджерела», «оригінальна» стаття з'явилася на його сайті приблизно тоді ж, коли він став завалювати Google скаргами на нібито порушення його авторських прав. Але контент, який він намагався таким чином вичистити з пошукового індексу, з'явився шістьма роками раніше, у 2013-му. Я точно пам'ятаю, оскільки сам писав на цю тему.

Йдеться про поневіряння нині колишнього ректора Академії водного транспорту Василя Михайлова.

У далекому 2009 році, коли при владі були «помаранчеві», Михайлова і декількох його поплічників «взяв» УБОЗ в ході масштабної операції проти порнографів-педофілів. Попри величезну доказову базу, купу матеріальних доказів і свідчення численних жертв, «справа Михайлова» двічі відправляли на доопрацювання, поки у 2013-му, напередодні Революції Гідності, її остаточно не спустили на гальмах. Василь Михайлов вийшов на свободу.

Вісім років тому, коли скандал був все ще на слуху, говорили, що ректору-порнографу допомогли вижити в СІЗО і, врешті-решт, уникнути покарання серйозні зв'язки у владі. Але імен не називали. Однак завдяки фейковим скаргам «Барського» ми знайшли посилання на передісторію «педофілгейту», і тепер можемо припустити, що Василь Михайлов був пов'язаний з верхівкою колись правлячої Партії регіонів через Антона Пригодського, і саме завдяки цим зв'язкам уник покарання.

Антон Пригодський, судячи з повідомлень ЗМІ, досі наглядає за нерухомістю Януковичів, що опинилася в включеному Криму.

Кримінальні справи та заплямовані погони

Ось уже кілька місяців поспіль адміністраторам Google щодня приходять вимоги видалити з пошуку посилання на матеріали, в яких в негативному контексті згадується Павло Барбул, колишній директор держкомпанії «Спецтехноекспорт» (входить в концерн «Укроборонпром»). У базі даних Lumendatabase вже скупчилися сотні звернень про вилучення URL-адрес контенту, де фігурує прізвище екскерівника держструктури, що спеціалізується на торгівлі озброєннями.

Павло Барбул проходить як обвинувачений в кримінальному провадженні №52017000000000889, яке вело Національне антикорупційне бюро (в січні справа пішла на розгляд до суду).

Як пише «Слово і діло», детективи НАБУ встановили, що у 2009 році за ініціативою керівництва «Спецтехноекспорту» держпідприємство уклало з іноземною компанією Global Marketing SPLTD угоду по супроводу одного з зовнішньоекономічних контрактів. За цим контрактом «Спецтехноекспорт» повинен був поставити військову продукцію, вироблену держпідприємством «Завод 410 ЦА», для Міністерства оборони Індії (Штабу Військово-повітряних сил). Посередництво нерезидента повинно було забезпечити укладення та подальше виконання зовнішньоекономічного контракту, за що «Спецтехноекспорт» заплатив $ 2.22 млн. Однак детективи НАБУ встановили, що Global Marketing SPLTD заявлені послуги не надавав, хоча між «Спецтехноекспортом» і іноземною фірмою було підписано акти про виконання робіт. На основі зазначених актів «Спецтехноекспорт» перерахував $ 2,2 млн на рахунок Global Marketing SPLTD в банку Noor Islamic Bank в ОАЕ. Таким чином, держпідприємству завдали збитків на вказану суму. (Детальніше про це і не тільки кримінальні епізоди можна почитати, наприклад, тут).

В процесі досудового розслідування по цьому епізоду Павло Барбул мало не нарвався на ще одну кримінальну справу. Відповідно до інформації з рішення Вищого антикорупційного суду від 29 грудня 2019 року, детективи НАБУ стверджували, що Барбул намагався здійснити незаконний вплив на процес досудового розслідування у справі «Спецтехноекспорту», ​​в тому числі шляхом надання неправомірної вигоди. Крім того, він нібито оплачував послуги деяких представників ЗМІ «в тому числі з метою безпідставної публічної дискредитації НАБУ в особі детективів, які розслідують справу».

Очевидно, визнавши «тролінг» фейковими скаргами на порушення авторських прав недостатньо ефективним, фігурант кримінальної справи Павло Барбул пробує «почистити» інтернет від свого кримінального шлейфа руками Національної поліції. З 4 грудня минулого року Печерське управління ГУНПУ в Києві розслідує кримінальне провадження № 12020100060003326, відкрите за заявою Павла Барбуля про нібито вчинення щодо нього злочину, передбаченого ч.2 ст.182 Кримінального Кодексу. Заявник звинуватив понад два десятки журналістів та власників інтернет-видань в порушенні недоторканності його приватного життя, які завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам. Павло Барбул стверджує, що медійники вчинили злочин, нібито здійснюючи незаконний збір, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про Барбуля без згоди Барбуля.

Навіть згадувати своє ім'я без дозволу намагається заборонити інший бенефіціар фейкових претензій (в базі Lumendatabase їх понад 200) - бізнесвумен Олена Шевцова (в дівоцтві Дегрик). Зокрема, вимога негайно припинити «протиправні» згадки Шевцової надійшла від її адвокатів до редакції через два дні після публікації одного розслідування (підготовленого в рамках спільного проекту з «ОРД»), де цій героїні було присвячено лише одну пропозицію. Буквально одну.

Шевцова - власник компаній «ФК «Леогеймінг Пей» та «Леогеймінг», великих гравців ринку онлайн-платежів, які, своєю чергою, не раз фігурували в кримінальних справах про відмивання грошей. Кримінальні провадження так і не привели до відповідальності власника компаній, замість цього у деяких журналістів і блогерів, які висвітлювали процеси, виникли колосальні проблеми. Їх сайти блокували на вимогу поліції, деякі стали обвинуваченими в кримінальних справах.

В принципі, мало для кого є секретом, що Олена Шевцова і її бізнес недосяжні (поки) для правосуддя не тільки (і не стільки) завдяки великим капіталам бізнесвумен, а і її найдорожчому чоловіку - Євгену Шевцову, впливовому чиновнику з Головного слідчого управління Нацполіціі.

Колега Шевцова по ГСУ НПУ Дмитро Бут не настільки суворий, і пишуть про нього журналісти не ходячи "під кримінальними справами". Фейкові скарги в Google на порушення авторських прав, подані явно в його інтересах (подібних звернень лише від імені якоїсь «Насті Макарової» було подано близько 500 штук), доповнюються спробами забити пошукову видачу «позитивчиком».

«Позитивчик» цей, на жаль, має помітний наліт безглуздості: в одному високопоставлений слідчий виступає експертом по сторожових псах, в іншому - по смартгодинах, в третьому розбирає плюси та мінуси служб доставки їжі. Такі публікації розміщуються в доважок до спроб вичистити з пошукового каталогу Google посилання на матеріали про невідповідність способу життя Бута його доходам (ось приклад скарги), про вартість навчання його доньки в Англії (скарга), про кримінальну справу, де Дмитро Бут фігурував зовсім не слідчим (приклад скарги).

Серед інших правоохоронців, в інтересах яких шахраї «зачищають» Google, можна виділити наступних.

Прокурор Микола Ульмер. Рік тому самозванці «привласнили» авторські права на публікації про розслідування можливого незаконного збагачення Ульмера і вимагали їх видалення з пошукової видачі.

Прокурор Олександр Харлов. Його доброзичливці намагалися вичистити з пошукача публікації про можливу причетність цього законника до крадіжки зі столичного ювелірного магазину Graff 2,5 млн євро в ювелірних виробах та інвалюті.

Прокурор Роздільнянської місцевої прокуратури Одеської області Андрій Шандарак ще недавно звинувачувався у хабарництві, однак суд його виправдав. Замітку про це за допомогою фейкової претензії в рамках DMCA хотіла «знести» з пошукового індексу «Галина Карпович». Примітно, що історія претензій цього персонажа в Lumendatabase показує, що «Карпович» намагалася неодноразово зробити щось подібне в інтересах згаданого вище угруповання Труханова - Галантерніка - Мініна - Ангерта та інших.

Звіти Google щодо заяв, поданих в рамках DMCA на українські інтернет-видання, самі по собі є джерелом компромату. Тут можна зробити чимало відкриттів дивних і наштовхнутися на «дивовижних звірів».

Наприклад, за останні півроку від імені різних фіктивних заявників адміністраторам Google було подано близько 200 скарг, в мотиваційній частині яких фігурувало прізвище Кияшко. Самозванці наполягають на тому, що видання, які опублікували матеріали зі згадуванням громадянина Кияшко, потоптали авторське право.

Харківський бізнесмен Олег Кияшко позиціонує себе як власник і засновник «Агроінвест Холдингу». Однак правоохоронцям і дослідникам вітчизняного злочинного світу він відомий як член грізного регіонального ОЗУ Князя.

Кримінальний «авторитет» Князь, відомий у світі як Вадим Казарцев, помер восени минулого року після липневого рейду СБУ проти його угруповання. Обмовляли, що серед затриманих був і «агроінвестор» Кияшко. Кончина Князя спровокувала поділ його спадщини, і ця метушня залучила зайву увагу до поки ще живих членів ОЗУ покійного.

Громадянин Дмитро Торнер в Україні спочатку був мало кому відомий. Директор ТОВ «Хімтрейд» з орбіти опального олігарха Дмитра Фірташа, чоловік телеведучої NewsOne Ольги Торнер. Але у 2019 році він раптово увірував в ідеали кума Путіна Віктора Медведчука, і ОПЗЖ висунула його кандидатом у народні депутати під номером 44.

Кандидатів у народні депутати у нас перевіряють на предмет злочинного минулого. Перевірка швидко виявила, що Дмитро Торнер, по-перше, насправді Дмитро Некрасов. По-друге, не громадянин України, а громадянин Молдови. Ну, тобто як не громадянин? Українських паспортів у нього було аж п'ять, але все отримані за підробленими документами.

Журналісти своєю чергою з'ясували, що Торнер-Некрасов у 2003-му сів до в'язниці в Молдові за розкрадання, шахрайство та наркотрафік. Але у 2004-му втік з колонії, нелегально перейшов на територію України та з часом став молодшим партнером проросійського олігарха.

Центрвиборчком Торнера з реєстрації зняв, але преса ще деякий час смакувала подробиці біографії колишнього ймовірного соратника Медведчука. У грудні 2019-го якісь доброзичливці спробували видалити з пошукового каталогу Google посилання на ці публікації (наприклад, тут і тут). Одночасно була запущена інформаційна кампанія з метою відбілювання реноме цього суб'єкта в пошуковій видачі, в рамках якої Торнер намагалися показати себе то як футбольного експерта, то «рішали» мало не галактичного масштабу. Але вже в лютому минулого року Нацполіція оголосила цього персонажа в розшук, і з того часу новин про нього немає ...

Розповідати про фігурантів світських і кримінальних хронік, що шукають «забуття» в пошуковій видачі Google, можна нескінченно довго. Але нам потрібно потроху рухатися до фіналу.

Modus operandi

Дослідники The Wall Street Journal рік тому знайшли чимало «фірм, які стверджують, що можуть видаляти негативний контент з популярних пошукових систем, включаючи Google». Але уточнимо: вони явно шукали в англомовному сегменті інтернету. В україно- та російськомовному сегменті подібних пропозицій немає. Послуги з видалення посилань на негативний контент з пошукової видачі у нас відкрито не рекламуються.

Єдиний персонаж, який визнав хоча б побічно, що хтось в його інтересах видаляє з пошуку Google посилання на компромат фейковими скаргами на порушення авторських прав - скандальний київський забудовник Андрій Вавариш, який нині перебуває під слідством.

Після того, як «міньйони» Вавриша зажадали видалити з Google посилання на правдиві матеріали від імені інтернет-видання theБабель, будівельний магнат в коментарі редакції сайту пояснив, що, мовляв, це активісти-добровольці таким чином допомагають йому очищати інтернет від скверни.

Ці ж «активісти» намагалися видалити з пошуку замітку про нібито махінації Вавриша з нерухомістю, зачищали посилання на матеріал про можливі махінації із земельною ділянкою Генпрокуратури. Намагалися вони також вибити з пошукового каталогу посилання на нашу статтю про інтриги в Державній архітектурно-будівельній інспекції, підготовлену спеціально для «ОРД».

Очевидно, що ці та інші «активісти», які діють в інтересах згаданих (і не згаданих) в нашій статті громадян, шлють звісточки в Google аж ніяк не безкорисливо.

Автори WSJ, ретельно вивчивши інформацію про відправників фейкових скарг в Google, виявили ключові ознаки шахрайства:

- явно вигадані імена відправників (часто нагадують нікнейми малолітніх геймерів - прим. Авт.);

- фотографії нібито відправників на аватарках - скопійовані з інтернету портрети випадкових людей;

- блоги, що приписують собі авторство, містять підозріло мало записів;

- фальшиві претензії на зв'язки з законними публікаціями справжніх авторів.

Автор цих рядків виявив, що найчастіше самозванці як першоджерело вказують, на перший погляд, випадково обраний сторонній ресурс, котрий скопіював оригінальний текст. І не надто «заморочуються» тим, що ім'я заявника про порушення авторських прав ніяк не збігається з ім'ям автора, зазначеним навіть в тій копії, яку в скарзі на порушення вони вказують як першоджерело.

Однак нерідкі випадки, коли шахраї створюють «з нуля» сайт, де акумулюють копії контенту, на який надійшло замовлення, і вже його вказують як першоджерело.

Це теж карається

Фахівці в області захисту авторських прав стверджують, що десь до початку 2020-го року Google задовольняв скарги, подані в рамках DMCA, майже без зайвих питань. Це стосувалося як правомірних скарг, так і звернень, поданих шахраями, котрі «зачищають» пошукову видачу в інтересах скомпрометованих суб'єктів. Цілком правомірні URL-адреси через претензії шахраїв «вилітали» з пошуку пачками, якщо адміністратори сайтів, які стали об'єктами «DMCA-атак» самозванців, не реагували вчасно та адекватно на попередження адміністраторів Google.

Минулоріч у відповідь на звернення про порушення авторських прав адміністрація пошукового гіганта початку все частіше просити докази того, що скаржник дійсно є правовласником. З другої половини 2020-го первинного «пакету документів» було вже недостатньо - Google ставить правовласникам уточнюючі питання. За словами наших співрозмовників, тепер авторам і їх законним представникам доводиться трохи попотіти, щоб пошуковик задовольнив їхні скарги. Що стосується шахраїв-чистильників, то обійти встановлені «фільтри» тепер їм практично неможливо.

В ході нашого дослідження ми фіксували спроби самозванців всучити Google сфабриковані «на коліні» юридичні документи та навіть підроблені рішення судів. Але всі вони були марними. Неправдива скарга на порушення авторських прав зараз має шанс бути задоволеною менший, ніж один зі ста.

Нижче - графіки за результатами розгляду скарг на нібито порушення авторських прав інтернет-виданнями «Українська правда» та «ОРД», складені за статистикою Google.

Статистика показує, що Google видалив з пошукового каталогу відповідно 3,2% і 13,7% оскаржених посилань двох видань. Але інфографіка не враховує, що практично всі видалені посилання були оскаржені до 2020-го року - тобто, до введення жорсткого фільтрування претензій, поданих в рамках DMCA. Зараз «пред'яви» зловмисників не проходять, за винятком вкрай рідкісних випадків.

Обліковий запис, який подав кілька скарг і не зумів переконати Google в правомірності своїх претензій, отримує «клеймо» шахрая, і надалі подані ним претензії відхиляються в автоматичному режимі.

Отже, Google тепер присікає шахрайські претензії на корені, і посилання на статті, які самозванці намагаються «зачистити», залишаються в пошуковому каталозі на своєму місці. Але, за спостереженнями автора, від цього фейкових скарг на порушення авторських прав не стає менше, а скоріше навпаки. У чому тут справа?

Очевидно, в грошах.

Те, що обдурити Google фальшивою скаргою зараз практично неможливо, не означає, що це неймовірно зовсім - завжди є якийсь шанс, нехай і ілюзорний, що може вийти якщо не з сотої, то тисячної спроби. Але головне, що рядок «зачистка Google» (або щось в цьому дусі) все ще солідно виглядає в прайсі. І на неї можна списати чималу частину бюджету, виділеного клієнтом на поліпшення його репутації в інформаційному просторі.

Однак тут всі учасники авантюри виходять на слизький шлях. Пропозиція прибрати за винагороду з Google URL на делікатний контент має ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 або ч.2 ст. 190 Кримінального кодексу (шахрайство). Оскільки громадяни, що пропонують подібну «опцію», не мають ні прав, ні можливості виконати обіцяне.

Якщо ж відкрити науково-практичний коментар до ст. 190 КК і прочитати його уважно і вдумливо, то можна побачити ще одну юридичну пастку. В контексті виходить, що об'єктом злочинного посягання стають не тільки гроші клієнта, а й авторські права реальних правовласників, публікації яких намагаються «випиляти» з пошукача шахрайськими претензіями.

Про прецеденти, коли ЗМІ пробували притягнути самозванців до відповідальності за допомогою поліції, я не чув. Щоб зробити подібне, знадобляться чималі ресурси при ілюзорних шансах на успіх. Адже зі зрозумілих причин менеджери, котрі відправляють в Google фейкові скарги, користуються «лівими» ящиками електронної пошти та вигаданими особистостями. Знайти виконавця, зв'язати його з бенефіціаром, довести злий умисел і, так би мовити, закріпити все це процесуально - завдання нетривіальне.

Однак більшість вигодонабувачів від «зачистки» пошукача, як ви зрозуміли з вище викладеного, вже ходять під «Провадженнями», за якими проводилися обшуки та виїмки. Серед отриманих доказів на руках у дізнавачів цілком можуть виявитися докази шахрайства з авторськими правами. І тут уже все залежить від «виробничої необхідності» органів слідства, розкручувати чи ще один епізод злочинної діяльності фігуранта.

Інша «неприємність» криється в заплутаних нормах права та інтересах влади країни, резидентом якої є сам пошуковик.

Заповнюючи форму сповіщення в Google про порушення авторських прав, потрібно поклястися під страхом покарання, що заява є правдивою.

Така вимога може здатися більшості мешканців наших широт чистою формальністю, але насправді це не так. Повідомлення про порушення авторських прав, нехай і в електронній формі, це не вітальна листівка. Це документ, який несе деякі правові наслідки. Відповідно, якщо ви в ньому свідомо брешете, в товстих талмудах американського законодавства може знайтися стаття, під кваліфікацію якої підпадуть ваші дії.

До того ж у тамтешньої влади та широкої громадськості навряд чи викликає розчулення, що українські персонажі, підозрювані в кримінальних злочинах, маніпулюють законами США, щоб прибрати з інформаційного простору історію своїх діянь.