Олег Гороховський і тінь «Привату»

Як співзасновник Monobank опинився серед тих, хто розграбував найбільший банк України.

Коли в грудні 2016 року уряд оголосив про націоналізацію «ПриватБанку», Україна знову пережила «банківський Чорнобиль». Держава врятувала найбільший приватний банк країни, але разом із сотнями мільярдів гривень, виведених через кіпрські та карибські схеми, у повітря злетів пил імен та посад. Серед цих імен — Олег Гороховський, тоді перший заступник голови правління «ПриватБанку», а сьогодні — співзасновник Monobank і символ «нового українського фінтеху».

Офіційно він не звинувачений ні в чому. Але якщо уважно прочитати вердикт Лондонського суду в справі JSC Commercial Bank Privatbank v. Kolomoisky and others, де його прізвище згадується дванадцять разів, виникає питання: чи був він просто виконавцем вказівок власників, чи, навпаки — архітектором найбільшої фінансової афери незалежної України?

Саме рішення суду відповіді на це питання не дає. Не дають відповіді на нього й численні розслідування, що проводилися журналістами найрізноманітніших видань — від відвертих «зливних бачків» до найповажніших у фінансовому світі.

Але, незважаючи на такий широкий спектр видань, що писали про роль Олега Гороховського в долі «ПриватБанку», усі вони сходяться в тому, що без нього багатомільярдна афера навряд чи відбулася б. Одні пишуть про це прямо, інші — більш обережно у висловах. Але суть публікацій одна: Гороховський був однією з ключових персон у грабежі бідної країни на сотні мільярдів гривень, виведених із «ПриватБанку» у невідомому напрямку.

Лондонський вердикт: про що він насправді

Олег Володимирович Гороховський народився у Дніпрі 1974 року, закінчив Національну металургійну академію, де, за словами його колишніх однокурсників, «вже тоді мріяв стати банкіром, але не любив бухгалтерію — цікавила структура грошей». У «ПриватБанк» він прийшов наприкінці 1990-х і швидко піднявся до керівника напрямку VIP-обслуговування, а потім — до першого заступника голови правління.

У цій позиції він контролював не просто клієнтську мережу, а ключові фінансові потоки. Згідно з матеріалами британського суду, Гороховський брав участь у схваленні більш ніж 120 кредитних ліній, виданих офшорним компаніям, формально не пов’язаним із «Приватом», але фактично підконтрольним власникам банку — Ігорю Коломойському та Геннадію Боголюбову. Ці кредити на мільярди доларів йшли на рахунки фіктивних структур, звідки гроші розчинялися в ланцюжку офшорів, уникаючи обов’язкових платежів і балансу банку.

Суд прямо зазначає: рішення кредитного комітету «ухвалювалося поспіхом і без належного аналізу». У деяких випадках підпис Гороховського стояв під документами, де були відсутні бізнес-плани, фінансові звіти або заставні угоди. Серед таких компаній — Trade Point Agro, Teamtrend Limited, Rossyn Investing Corp — усі вони фігурують у британському позові.

Цікаво, що дві з цих структур — Trade Point Agro і Teamtrend — пізніше отримали статус «погашених» і були ліквідовані буквально за кілька тижнів до націоналізації «Привату». Для слідства це виглядало як навмисне знищення ланцюжка власності.

Рішення Високого суду Лондона від 30 липня 2025 року стало наймасштабнішим юридичним ударом по імперії Коломойського. Суд визнав, що колишні власники банку «здійснили організоване шахрайство», вивівши з «ПриватБанку» не менше як 1,9 мільярда доларів США, частина яких пройшла через ланцюжок кіпрських і британських компаній.

У документах справи згадуються конкретні протоколи засідань кредитного комітету, де фігурує підпис Гороховського. Суд описує їх як «рішення, ухвалені без аналізу ризиків, під тиском власників, але з повним усвідомленням їхніх наслідків».

Британські юристи обережні у формулюваннях, але в перекладі на людську мову це звучить так: Гороховський знав, що гроші йдуть у «нікуди». Суддя Травер у рішенні зазначив, що «управлінська структура «ПриватБанку» створювала ілюзію корпоративного контролю, тоді як на практиці рішення ухвалювалися невеликим колом осіб, які діяли в інтересах бенефіціарів».

І якщо Коломойський і Боголюбов виступають тут як «архітектори», то Гороховський виглядає як координатор — людина, що з’єднувала вказівки з механізмом банку.

Фінтех як пральня для капіталів

Після націоналізації «ПриватБанку» в грудні 2016 року Олег Гороховський на деякий час зник з радарів. Рік потому він повернувся вже в новій ролі — як співзасновник Monobank, «першого мобільного банку без відділень». Новий проєкт позиціонувався як технологічна революція та повне заперечення старої банківської системи. Іронія в тому, що команду Monobank склали ті самі люди, які колись керували «Приватом» — Дмитро Дубілет і Олег Гороховський.

Згідно з рішенням Високого суду Лондона від 30 липня 2025 року, ім’я Олега Гороховського згадується дванадцять разів у контексті схвалення кредитів і внутрішніх рішень банку. Із рішення суду випливає, що значна частина кредитів, затверджених кредитним комітетом під головуванням Олега Гороховського, була видана пов’язаним сторонам без достатньої перевірки.

Суд також зазначив, що пан Гороховський та інші старші співробітники банку знали або повинні були знати про те, що затверджені кредити видавалися компаніям без реальної господарської діяльності та з мінімальною ймовірністю повернення коштів. В одному з випадків банк надав кредит розміром у кілька десятків мільйонів доларів компанії Trade Point Agro, що існувала всього кілька місяців, при цьому не були представлені фінансові звіти, застави або аналізи ризиків.

В іншому випадку була продовжена заборгованість компанії Rossyn Investing Corp — юридичної особи, зареєстрованої на Кіпрі, яка не мала власних активів і фактично не вела діяльності. Суд також підкреслив, що рішення кредитного комітету, включаючи підписані паном Гороховським, демонструють зневагу до базових принципів управління ризиками та внутрішнього контролю в банку.

Ці формулювання не є кримінальним звинуваченням, але для британського права вони означають визнання факту управлінської халатності та усвідомленої участі у видачі сумнівних кредитів.

За неперевіреними даними, частина офшорних компаній, що фігурували в цих кредитних ланцюжках, у 2017–2018 роках переоформила юридичні адреси та стала партнерами дрібних IT-структур, пов’язаних з українським фінтех-ринком. Деякі журналісти та анонімні джерела припускали, що окремі активи могли бути «реінкарновані» під брендами нових стартапів.

У соціальних мережах також активно циркулювали чутки про «збіги IP-адрес та корпоративних доменів» між офшорними компаніями, що фігурували в матеріалах справи, та українськими IT-структурами. Але слідство й британський суд ці відомості не підтвердили, хоча й не спростували. В офіційному рішенні взагалі відсутні будь-які згадки про технічні збіги.

Тим не менш, тимчасова синхронність вражає: у листопаді 2016 року Гороховський підписує останні спірні кредити «ПриватБанку», а вже влітку 2017-го з’являється Monobank, що миттєво привертає сотні тисяч користувачів і мільярди гривень депозитів. За чутками, частина внутрішньої інфраструктури — програмних рішень і клієнтських API — була розроблена ще всередині «Привату» і потім «успадкована» новою командою. Ця версія звучить цілком правдоподібно, хоча, знову ж таки, не підтверджена ніякими судовими рішеннями або іншими офіційними джерелами.

Факти ж такі:

• Гороховський був членом кредитного комітету й підписував рішення про видачу великих кредитів компаніям без забезпечення;

• Британський суд встановив, що ці рішення сприяли виведенню з банку не менше як 1,9 млрд доларів США;

• Його ім’я залишається в матеріалах справи як приклад «управлінця, який забезпечив технічне виконання волі бенефіціарів».

Все інше — інтерпретації, чутки й конспірологічні домисли. Але ця історія — не про випадкові збіги, а про те, як одні й ті ж прізвища переходять з епохи офшорів в епоху фінтеху, змінюючи лише інтерфейс і мову своїх рішень.

Що приховують формулювання

Високий суд Лондона не пред’явив Гороховському прямих звинувачень. Його роль — контекстна, але вкрай важлива. Суд зазначає: «Рішення кредитного комітету, підписані Гороховським, свідчать про зневагу до елементарних принципів банківського нагляду». Для англійської юрисдикції це майже звинувачення — тільки без кримінального параграфа.

Цікаво, що в українському публічному полі цей фрагмент рішення практично не цитувався. ЗМІ зосередилися на мільярдних претензіях до Коломойського та Боголюбова, але пропустили деталі, що стосуються тих, хто забезпечував функціонування схем зсередини.

Чому? Можливо, тому, що Гороховський — публічне обличчя нової епохи, успішний фінтех-підприємець, зручний символ для індустрії, якій держава не хоче завдавати удару. Або ж, з урахуванням реалій сучасної України, все набагато простіше — Олег Гороховський просто обслуговує інтереси вищого прошарку влади. В такому випадку залишається тільки почекати чергового «зливу» на тлі поділу вкрадених грошей.

Що стосується рішення Лондонського суду, про яке мова, то офіційна реакція Гороховського була короткою: «Це не про мене. Я тоді був менеджером, а не акціонером». Але в самому рішенні суду зазначено протилежне: на момент видачі частини кредитів Гороховський володів часткою у 0,38% акцій «ПриватБанку», а значить, мав щонайменше непряму вигоду від зростання обсягу активів. Він також затвердив 129 відповідних кредитів як член Комісії з регулювання кредитних операцій.

У професійному середовищі все частіше обговорюється версія, що в останні місяці перед націоналізацією Гороховський був не просто топменеджером, а «контролером процесів» — людиною, яка технічно забезпечувала виведення коштів без слідів. Цю версію побічно підтверджують згадки про його зустрічі з Коломойським після націоналізації та про переписку, у якій обговорювалися залишки активів.

Історія Гороховського — не просто сюжет про кар’єрне зростання. Це дзеркало всієї української банківської системи, де межі між «топменеджером» і «співучасником» стерті. Він став одним із тих, хто знав, як працює машина «Привату» зсередини, — і вижив, коли вона вибухнула.

Лондонський суд лише частково пролив світло на схему, де тисячі фіктивних компаній оберталися навколо кількох десятків реальних рішень, підписаних людьми на кшталт Гороховського. Його підпис стояв під документами, на підставі яких зникли мільярди. А через кілька років ті, хто ставив ці підписи, створили Monobank — символ нової України.

Можливо, це просто збіг. А можливо — продовження старої схеми в цифровому обличчі. Адже в сучасному світі гроші не зникають. Вони просто змінюють інтерфейс.

Джерело: Антикор