Українські вояки в українських тюрмах: доброволець Віктор Панаско продовжує перебувати за ґратами
У час, коли суспільство жваво обговорює нещодавній обмін полоненими, за ґратами продовжують перебувати українські вояки. Причому не лише на території держави-агресора, але і в Україні.
Безперечно, в окремих випадках ідеться про військовослужбовців, які вчинили кримінальні злочини, що не мають нічого спільного з захистом національних інтересів чи справедливості загалом. Але не секрет, що чимало вояків стали жертвами корумпованих слідчих органів та судів. Серед них – доброволець із Чернігова Віктор Панаско.
Віктор Панаско на псевдо «Іранець» перебуває за ґратами п’ять років. У вересні 2014 року він повернувся до Чернігова з фронту, аби відпочити.
Прогулювався містом разом із дружиною Наталею та знайомим. З компанією почав конфліктувати добряче випивший чоловік. Образи у бік жінки, провокування конфлікту… Отримавши прочуханки, хуліган відійшов. Але згодом повернувся з товаришем, як виявилося згодом – наркоторговцем. Наркоторговець мав при собі ніж. «Аргумент», який злочинець хотів використати у конфлікті з Віктором, став для нього фатальним. Захищаючись, «Іранець» відібрав ніж і завдав нападнику декілька ударів, які виявилися смертельними.
Хоч тут, імовірно, можна говорити про перевищення меж необхідної оборони, проти Віктора Панаска порушили кримінальну справу за ст. 115 КК України – умисне вбивство. Міліція від самого початку демонструвала крайню упередженість. Тиск здійснювався не лише на Віктора, але й на його дружину.
Судді виявилися не кращими. У підсумку судового процесу Віктор Панаско отримав 13 з половиною років позбавлення волі – термін, який не часто дають справжнім убивцям із відверто асоціальною поведінкою. Цьому вироку, вочевидь, неабияк зраділи у окремих кабінетах владних та силових структур Чернігова.
Після вироку суду першої інстанції Віктор та Наталя розпочали битву за право бути разом.
Врешті-решт касаційний суд повернув справу на повторний розгляд. Але у зв’язку з ким, що вояка звинувачують у тяжкому злочині, його продовжують тримати під вартою. Останнє судове засідання відбулося 9 вересня. Суд відмовив у зміні запобіжного заходу.
Ще до Майдану та війни, з підліткового віку, Віктор займався розбудовою на Чернігівщині молодіжного націоналістичного руху.
Просвітницькі акції та участь у військово-патріотичних таборах чергувалися з мітингами та протидією комуністам та іншим проросійським силам. Свою «АТО» Віктор Панаско розпочав задовго до 2014 року.
Під час Майдану «Іранець» став одним із творців і командирів «Правого сектора». Пройшов найгарячіші етапи вуличного протистояння.
Втім, Майдан для Віктора відзначився не лише боями з «Беркутом». Саме там він зустрів Наталю. Освідчувався безпосередньо зі сцени.
Навесні 2014 року Віктор відправився «на Схід». Брав участь у першому збройному зіткненні «Правого сектора» з сепаратистами – 20 квітня під Слов’янськом. Пізніше тогочасний лідер ПС Дмитро Ярош дещо прикрасив цей бій. Натомість «Іранець», якому довелося безпосередньо керувати бійцями, описував зіткнення без пафосу і звинувачував Яроша в інфантильності: операція була непідготовленою, блокпост терористів знаходився на два кілометри ближче, ніж на наданій Ярошем схемі.
За певний час розпочалося безпосереднє формування військового крила «Правого сектора» – Добровольчого українського корпусу. База у Покровському районі. Протидія сепаратистському підпіллю. Спалах активних бойових дій у липні 2014 року. Перемоги. Звільнення української території. Рух у напрямку Донецька. Виконання командирських обов’язків і запал бою.
На Віктора чекав ще не один успішний бій. Але на перешкоді цьому став звичайний маргінал із Чернігова. Руйнуючи чужі життя продажем наркотиків, він зіпсував долю вояка-добровольця своєю смертю.
Важко відобразити співвідношення мотивів міліції та суду. Не є таємницею, що серед представників правоохоронних органів та суддів вистачає осіб із проросійськими поглядами. З цією проблемою зіткнулося чимало вояків, особливо добровольців.
Варто пам’ятати і те, що настороженість правоохоронців стосовно фронтовиків – це явище, яке поширене не лише в Україні. Ті, хто вважають себе «героями», перебуваючи на мирній території і майже нічим не ризикуючи, відчувають острах перед тими, хто пройшов війну. Сюжет фільму «Рембо: Перша кров» – не художня вигадка, а загострене відображення ситуації, яку можна спостерігати в різних країнах.
Одначе проблема виходить за межі конфлікту між поліцейськими та героями війни. На місці «Іранця» міг опинитися цивільний, який у критичний момент не завагався захистити власне життя та життя близьких. Тут ми знову натрапляємо на особливості психології правоохоронців, поєднані з недосконалістю законодавства та судової системи. Українці ще досі не мають гарантій, що не зазнають кримінального переслідування у випадку самооборони. Складається враження, що державі вигідні «гвинтики та гаєчки», а не вільні громадяни, які мають право за себе постояти. Частину суспільства це, на жаль, задовольняє.
А тим часом Наталія Панаско веде власний бій – за волю свого чоловіка і майбутнє сім’ї, що постала у буремному 2014 році. Повторний розгляд справи добігає завершення. У жовтні мають відбутися дебати. Залишається сподіватися, що бій завершиться перемогою.
Дмитро Сулима, Анастасія Сердюк
