Уроки борні і життя

Запитують, чи правда, як каже Портников, що у давнину воювала тільки аристократія?

Відповідь: уривок із книжки «Велесова Книга – історія українців з прадавніх часів і священний кодекс слав’ян»

...Україна має багаті традиції воєнного мистецтва. Споконвіку наші командири були винахідливими стратегами і тактиками. Ось один зразок того, що вони витворяли на полі бою:

«По-своєму на ворога йшли, птицею кінноту поставивши, і кроїли ворога – місиво крові стало. Б’ючи тою кіннотою, умисно обрізали ряди січі, а тоді вели колом Перуна» (д. 20)…

Навіть сьогодні, попри небачений прогрес порівняно з доісторичною епохою, нам є чому повчитися у наших предків. Наприклад, як вони організовували свої збройні сили. Загальне керівництво здійснювали Отці (про них поговоримо окремо), в походи водили князі.

Знать і багаті люди були зобов’язані забезпечувати військо кіньми та обладунками, простий люд мав надавати від кожної родини воїна і забезпечувати його їжею та водою:

«А Сварожичі в небі плачуть за тим містом і сили збирають на кінноту свою, щоб повернути Русі угіддя. Знать по коню на військо дає, а огнищани дають данину особливу: хай беруть їжу і питво сини їхні та йдуть служити» (д. 24А), «од родини мали давати нащадків своїх, щоб князі правили ними у війську» (д. 10).

Військо поділялося на старшу (досвідченішу) дружину і молодшу:

«Сини були хоробрі водчі дружинам своїм. Отож, сіли на коней та й рушили. За ними їхали молодші дружини» (д. 4Г).

Звісно, більш бувалі приймали на себе основний удар у боях, а молодші спочатку гартували свою силу в захисті старих, жінок та дітей.

Найславетніші князі-воєводи отримували чин Перуня: «Воєвода Бобрець, що вів русів до Голуні, по смерті одержав чин Перуня» (д. 18А).

Найдостойніші та бувалі дружини мали честь носити звання Хороброго Гординства, окремим воїнам за особисту відвагу присвоювали звання Гордина – гордого, гідного і свідомого мужа, сина свого народу:

«І не забудемо ніколи те Хоробре Гординство, оскільки ми сини Отців наших і маємо любов до пам’яті їхньої. Скажемо про них, що вони були силою нашою, а сила та йде до нас од їхніх жнив» (д. 18А).

Не обходилося, на жаль, і без такого явища як дезертирство, але на таких чекала не тільки велика ганьба: Кажуть, якщо хтось не хотів іти до бою, а тікав додому, ловили його і давали грекам, щоб там, як віл, працював. Кара буде його тяжка – рід прокляне боягуза і в жалю не оплаче, ім’я його забувши (д. 32)...