День в історії: 21-25 квітня 1944 року стався найбільший бій між УПА і НКВС
Сили повстанців разом із місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців — ворожі не менше 30 тисяч.
21— 25 квітня 1944 року відбувся «Бій під Гурбами» — бій між московсько-радянськими окупаційними військами НКВС СРСР і силами УПА, біля урочища Гурби на півдні Здолбунівського району й охопив частину сучасних Дубенського та Острозького районів Рівненщини і Кременецького та Шумського районів Тернопільщини.
Бій відбувся під час переходу частин УПА через німецько-совєтські фронти. Розбиті німецькі війська вже не загрожували частинам УПА, тому, прогнозовано, найбільшу небезпеку для українських повстанців становили відділи московсько-радянського НКВС.
В 1944 році внаслідок відступу німецьких окупантів на захід просувалася інші окупанти — «другі совєти».
І саме в цей час український національний повстанський рух досяг свого розквіту — у 1943—1944 лави УПА налічували від 30 тис. до 100 тис. вояків.
Тож зіткнення було неминучим.
На знищення вкрай ворожих до совєтської влади загонів УПА московсько-радянське командування відіслало «загороджувальний» загін каральних військ НКВС за підтримки окремих частин «Червоної армії».
На думку історика ОУН і УПА Петра Мірчука, однією з головних причин, яка призвела до активних бойових дій під Гурбами, став замах вояків УПА на командувача московсько-радянським 1-м Українським фронтом Ніколая Ватутіна.
Повстанці УПА
У відповідь на смерть Ватутіна московсько-радянське НКВС, нібито, і почало широкомасштабні каральні операції проти УПА.
Іншою причиною може вважатися масштабна насильницька мобілізація населення західних регіонів України до лав московсько-радянської окупаційної «Червоної армії».
Призов чоловічого населення міг призвести до ситуації, коли в УПА не залишалося людського ресурсу для поповнення своїх лав. Про спроби українських повстанців зірвати насильницьку мобілізацію московськими окупантами, свідчать численні атаки на потяги із новобранцями та на призовні пункти.
Одним із завдань більшовиків було знищення великого угруповання повстанців в районі гурбівських лісів.
Отже, у бою брали участь відділ південної групи УПА-Північ (Військова округа «Богун» під командою Петра Олійника — «Енея») та з'єднання УПА-Південь (під командуванням Василя Кука — «Леміша»).
Загалом сили повстанців разом із місцевими селянами становили неповних 5 тис. бійців. Чисельність бойових відділів не перевищувала 3 — 3,5 тис. вояків у складі куренів «Сторчана», «Мамая», «Вира» або «Докса», «Непитайла», «Бувалого», «Довбенка», «Залізняка» і сотень «Панька», «Яструба», «Андрія», чоти «Чорногори» і відділу охорони штабу під командуванням «Гармаша». В арсеналі південної групи УПА було 2 батареї гармат різних систем і кілька мінометних ланок, а окремі курені мали на озброєнні протитанкові рушниці.
Також до УПА приєдналося близько 500—1000 осіб з навколишніх сіл Гурби та Антонівці, що шукали захисту своїх сімей від московсько-радянських окупантів. Їх відправили вглиб лісу, доручивши їм допомагати пораненим та забирати їх з поля бою.
Проти повстанців московсько-совєтські окупанти кинули 5 бригад солдатів НКВС і деякі частини «Червоної армії», авіацію, бронепоїзди, 15 легких танків, полк кінноти. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Разом їхня кількість становила близько 30 000 солдатів.
Згадаємо побіжно хронологію того бою. Але передусім зауважимо: До бою під Гурбами між упівцями та московсько-радянськими НКВСівцями відбулося невелике зіткнення біля села Москалівки, з якого повстанці вийшли переможцями.
Історики нагадують, що 20 квітня 1944 московсько-радянські окупаційні сили згуртували більшу частину своїх військ на лінії Шепетівка — Рівне — Збараж.
Уранці 21 квітня вояки УПА почали рити шанці та вкопувати гармати. Було розгорнуто польовий шпиталь. Перша ж спроба орків знищити українських повстанців відбулася 23 квітня.
Найбільше сил московсько-совєтське командування сконцентрувало в районі села Антонівці. Наступ також відбувався і з інших напрямків, але мобільні українські повстанські загони відступали та завдавали несподіваних ударів московським окупантам з флангів, унаслідок чого окупаційні війська НКВС зазнали значних втрат.
Фланговими ударами московсько-радянським окупаційним військам НКВС вдалося потиснути лави українців, унаслідок чого українські повстанці опинилися у «мішку». Втім у ніч з 23 на 24 квітня 1944 українські повстанці перегрупувалися та окопались. Тієї ж ночі більшовики спробували захопити позиції українських повстанців, попередньо провівши артобстріл, однак їхні спроби виявилися марними.
Згодом ворог у бій кинув танки, але і цю атаку повстанцям вдалося відбити…
Нарешті, о 6 годині ранку 24 квітня московсько-радянське командування НКВС розпочало генеральний наступ.
Цього разу головні сили окупантів було спрямовано на північ від села Гурби. Після артилерійського обстрілу позицій УПА, о 12 годині московсько-совєтські окупанти «стіною» рушили на українських повстанців. Вони залучили також і танки.
Бій з перемінним успіхом тривав на всіх відтинках оборони і тільки ввечері ворогу удалося оточити понад 1,5 тис. українських повстанців у так званий «гурбенський котел» та захопити Гурбенську Гору.
Тоді Командування УПА, обмежене в набоях і продовольчих запасах, ухвалює рішення про прорив оточення. Польовий шпиталь було розформовано. Легкопоранені бійці долучилися до бойових загонів, а важкопоранені, разом із цивільним населенням, розділилися на кілька груп, які мали просочитися через лінію фронту, поки основні сили відвертали на себе увагу московсько-радянських окупаційних військ НКВС.
Трьом сотням із різних куренів було доручено забрати гармати. Уранці 25 квітня повстанці трьома групами з боєм почали виходити з оточення в районі села Буща.
Для знищення сил повстанців у районі села Буща московсько-радянське командування відіслало туди 5 танків і кілька сотень піхоти. Для знищення противника українське керівництво сил УПА направило ударну групу під командуванням старшого лейтенанта Кузьмича, підрозділ якого входив до складу повстанського з'єднання Бувалого.
Бій почався у самому селі, коли кулеметники українських повстанців почали обстріл позицій московсько-радянських окупантів. Українські повстанці зуміли відбити частину села у московських окупантів, однак подальше просування зупинили московські танки.
Залишки розбитого в бою українського куреня Сторчана (що сталося через відступ новобранців УПА) та курінь Мамая, які йшли іншою дорогою, досягли Бущі і вступили до бою. За допомогою трофейних протитанкових рушниць українські повстанці знерухомили один з танків окупантів, та знищили його гранатами. Було пошкоджено ще один танк.., однак цей епізод гурбівського бою тим і завершився, бо окупаційні війська НКВС відступили.
Врешті-решт усім куреням УПА вдалося вирватися з оточення, хоча деякі, як-от курені Сторчана, Мамая та Довбенка, зазнали значних втрат.
Курені Довбенка та Бувалого відійшли в Суразькі ліси, курінь Мамая прорвався на північ і перейшов залізничний шлях Здолбунів — Шепетівка, а відділи Ясеня та Докса відступили у напрямку Клевані.
Щодо втрат наших та ворожих в тому бою, то згідно зі свідченнями Василя Кука, УПА втратила близько 100 людей, а вбили повстанці 900 московсько-совєтських солдатів і ще стільки ж поранили.
Також, одним з головних українських повстанських документів, що збереглися до нашого часу є доповідь майора УПА Косенка. У ній вказується про 600 вбитих та 500 поранених московсько-радянських окупантів. Втрати самих українських повстанців становлять 80 осіб вбитими та 40 пораненими.
Зауважимо, що за фінансової підтримки відомого письменника і мецената з Австралії, колишнього булавного УПА Юрія Борця вийшла у світ книга, у якій описано не лише сам бій, але й наслідки для всієї повстанської армії.
Великі втрати більшовиків можна пояснити тим, що Москва ніколи не рахувалася з втратами, діючи за старим московським принципом: «баби єщо нарожают». А також «шапкозакідатєльскімі» настроями серед більшовиків, які в той час ще не вважали УПА армією...
Окупанти, звісно, оприлюднювали іншу статистику втрат, модифікувавши сталінський принцип виборчої «соціології» — не важливо як голосують, важливо як рахують.
До того ж «червоні» зарахували до втрат УПА розстріляне їхнім НКВС цивільне населення. А таких було, за різними оцінками, щонайменше 100 осіб.
Кожна зі сторін, які брали участь у цьому бою, оголошувала про свою перемогу.
...Українські повстанці хоч і знищили велику частину московсько-радянських окупаційних військ, однак, враховуючи брак у них важкого озброєння, увиразнилося те, що повстанці не зможуть довго протистояти ворогу у відкритому бою.
Саме тому групам УПА-Захід та УПА-Північ було наказано розподілити свої сили на групи по 2-3 сотні та відступити до Карпат або густіших лісів...
Сьогодні біля села Гурби встановлено капличку та пам'ятний хрест на честь вояків УПА.
З 2003 року і майже щорічно у травні силами Молодіжного націоналістичного конґресу влаштовується спортивно-патріотична теренова гра «Гурби-Антонівці», що збирає сотні учасників — молодь з усієї України.
