Ветеран 2 світової: США дали нам літаки, годували тушонкою і шоколадом, а ми їх піснями з патефона

ІСТОРІЯ
30 липня, 20:59
Ветеран 2 світової: США дали нам літаки, годували тушонкою і шоколадом, а ми їх піснями з патефона
Фото: Вікіпедія

Іван Курпа – захисник Сталінграду і в'язень сталінських концтаборів розповів нам історію про те, як воював і за що сидів 15 років.

ІВАН КУРПА – захисник Сталінграду, пережив блокаду 43 року. Але замість почестей та нагород потрапив на багато років в пекло совєтських концтаборів.

Бо був людиною вкрай чесною і прямолінійною, говорив цивільним правду про війну, яка вона була – без прикрас.

А познайомилися ми з ним випадково в потязі, бо їхали в одному купе багато років тому. Я прокинувся від того, хтось цитував вірші про концтабори. Я придивився з верхньої полиці, переді мною сидів глибокий старець, у якого щоки і очі ніби запали в середину, а втім, очі, світилися жагою до життя.

Про ті всі події ветеран не може згадувати без сліз. Ходив по хмельницьким редакціям, щоб опублікували його спогади. Правду про концтабори і війну. Боявся, що правду ніхто не напише.

Мешкав він тоді у Хмельницькій області. І не вважав СРСР переможцем у тій війні:

«Це була перемога вільного світу: англійців, американців, шведів, данців… вони перемогли своєю технікою і своєю економікою. 80 відсотків техніки СССР на війні  це була техніка західних союзників. Десятки тисяч техніки, ви знаєте з чого зроблені двигуни літаків, танків, і самі літаки  корпус, блок і сам літак … з алюмінію. А хто нам це все дав? А весь зв'язок на війні, мільйони кілометрів дроту, хто забезпечував?
От, у будь-кого запитайте, як ми перемогли, 50 тисяч нових танків з чийого металу зробили?... А ще ж літаки йшли аж до західних кордонів СССР, і скільки їх  потім лишилося в якутській тайзі…
».

Після війни про Перемогу ніхто і не заїкався, ви знаєте про це?

Як це?

Не святкували, не згадували. В живих були всі генерали, всі маршали. Ми були живі. Святкувати почали за Брежнєва. День Перемоги, і кожен рік згадка про "перемогу". Але ми  – солдати і народ – лише платили за "перемогу".

А ви де воювали, дідусю?

Від Мурманська до Сталінграда. Війну зустрів у Мурманську на флоті. А закінчив під Сталінградом. Був поранений в 43 році…

Останнє, що пригадалося мені з війни. Одного разу англійський крейсер Единбурґ вантажили золотом швейцарського карбування з двоголовим орлом. І дві жінки, які вантажили це золото, їм сказали, що вантажать снаряди... А це було середина квітня, і одна з них посковзнулася на мокрій палубі і кут ящика вдарився об залізну палубу. 

І дощечка цього ящика вискочила і з цього ящика “випурхнули” два злитки золотих, вони аж рот розкрили. Бо їм же сказали снаряди вантажити…

А де це було?

У порту Ваєнга, є такий порт північніше Мурманська. Весь порт було оточено НКВС. Бо була інструкція, щоб ніхто не дізнався про цю таємницю, що вивозять золото. І цією інструкцією було передбачено знищувати усіх, хто дізнається про цю таємницю. І цих двох жінок відвели за будку, яка була на кормі. І їх жінок бідних там застрелили. Почули тільки бах, і бульк у воду.

А як дізналися про золото?

Про нього німці знали чекали на виході з порту  німецькі підводні човни. Вони вже все знали. І потопили його. А потім його підняли американці разом зі шведами. І все золото поділили між собою. А ми про це дізналися випадково, бо я знаходився в радіорубці корабля, який стояв поряд. Все було видно. І нас розстріляли теж, якби дізналися…
 
Це коли відбулося?
 
У квітні 1942 року. Я тоді ще хлопчаком був. До слова ми тоді все їли американське, канадське, австралійське, новозеландське. У нас тоді нічого не було, союзники все доставляли….

Підіймається до нас парадним трапом двометровий негр. Задавлений гнітом капіталу. І в руках 20-кілограмові банки "згущеного молока"... Ставить на стіл у кают-компанії шоколад, блоки цигарок, тушонки, молока. Все було їхнє, нашого нічого не було.  
А ми їм ставимо на стіл патефон і заводимо улюблену пластинку:
В колхозах хлеба полные амбары,
Привольно жить нам стало на Дону,
Здесь проливали кровь свою недаром
Мы на полях в гражданскую войну.

І ось цим патефоном ми їх годували. 

У наших мурманських ресторанах на блюдечку подавали маленьку порцію кашки з канадської пшениці, зверху яблучко, а зверху налито масла.

Але бувало і заходиш в ресторан фронтового Мурманська, дивися: трюфеля норвезькі..Свого нічого не було. Ані хліба, ані м'яса. Ще часом було м'ясо з австралійських кенгуру. Ми ще після війни два роки доїдали західну допомогу, а потім доїли і в 47 році почався ще один голод. Бо не стало хліба та м'яса австралійського й канадського.

А тепер, ті хто був в загрянотрядах і в табірних вертухаях  вивішують ордена
 
Так, від комірця до пупа…

А як же так у вас – з під Сталінграду і в концтабори?

Повністю наші військові частини передали совєтським шахтам, рудникам і заводам, а тих, хто лишився у живих змусили там працювати. Добувати мідь, вуголь. А мене заарештували, бо розповідав цивільним правду, яку знав про захисників Брестської фортеці, яких згноїли у ГУЛАГу. НКВС заарештувало...
 
І Вас як в'язнів повезли на примусові роботи?

Так. Починав на українських шахтах… На верхніх поверхах шахт працювали військо полонені, а ми як переможці працювали на нижніх поверхах, де дещо гірше було (іронізує). А звідти погнали на золоті копальні. Країні треба було ба-га-то золота. 

Ветеран 2 світової: США дали нам літаки, годували тушонкою і шоколадом, а ми їх піснями з патефона_1
За угодою Ленд-ліз  – це така угода, коли держава (США) допомагала іншій державі, чия оборона вважалася важливою для США, військову техніку, сировину, продовольство. А потім та держава (СССР) розплачувалася золотом, яке добували ми: Інта, Якутія, Колима, Бодайболаг. 

І скільки років вам довелося так просидіти?
 
В загальній кількості близько 15-ти років.
 
Після смерті Сталіна під амністію потрапили?
 
Пізніше … А у 2005 році я отримав поздоровлення. Поздоровляємо Вас з 60-ою річницею  розгрому німецьких військ під Сталінградом.

А хто вас заарештував?

СМЕРШ. Пригадалося, що всі захисники Брестської фортеці пройшли через СМЕРШ як і захисники великих військових об'єктів. Викликають до себе і закидають: тебе німці закинули. Або люди втікали з полону, ризикували життям.

А смершівці: з яким завданням тебе пустили? І захисники Брестської фортеці, з  якими я сидів, із самим номерами на тілогрійці на 25 років уходили в табори, без імен і прізвищ. Не було прізвищ, замість них лише номери. А потім Костянтин Сімонов, письменник розповів… і тепер кричимо на весь світ: ми звільнили вас. Так і я за правду сів.

А багато людей гинуло в таборах?

Майже всі, нас одиниці лишилися. Вони вже нікому і нічого не зможуть розповісти… Вся наша історія страшна. Немає держави і історії немає, не написана.

Я читав, що багато людей не хотіли воювати за совєтську владу, та й один з моїх прадідів в штрафбаті загинув – давали один "вінтарь" на трьох…

Уявіть собі на початку війни за різними оцінками до 5-ти мільйонів людей в полон здалися. Такого ще не знала жодна з армій.

А когда ввели загрянотряды, тогда шли в бой солдаты штрафной роты, безымянной высоты, то в спину им глядели пулеметы  своей любимой и родной страны (цитує власний вірш)

А в совєтських концтаборах ви теж надивилися всякого?

Це ані описати, ані розповісти…Ми ж були списані, нас вже не було. Лише номера…На шапці, на колінах і на спині.
Ось так дурили тим комунізмом весь наш народ, 70-років.

У нас транспаранти по місту стояли і лозунг такий був:  марксизм і ленінізм – все перемагає. Зараз вже не буде до того вороття… У них же крім брехні і насилля нічого ніколи не було. І це ідіотське вчення Маркса і Леніна, згідно з яким революція – локомотив історії.

Щось скажи проти: ви зводите наклеп на нашу дійсність… і перетворювали людину на табірний пил. І нас, ті, хто після війни лишився живим... Це був імперіалізм, а імперіалізм хронічне захворювання. Найбагатша країна, з найбіднішими людьми.

А долю українського народу вирішував не український народ, а російська армія. Це більшовицькі комісари перетворили були всю Україну в страшне більшовицьке пекло.

У мене деякі власні мною зроблені записи є. Щодо Маркса і Леніна.

Леніна агітує: землю – селянам. Заводи  – робочим. А в програмних текстах інше: ми ведемо нещадну війну з нашим класовим ворогом – селянами.

Це ж головні ж засновники фашизму. Як це починалося у нас. Починалося в жовтні 17-го, навіть трохи раніше. І все життя робилося, щоб ми не знали історії. Народ в незнанні живе. Історія нам написана від Кагановича до Януковича.

А які у вас стосунки з бандерівцями були у таборі, їх же там багато було?

Дуже багато було, в основному були: Прибалтика (лісові браті), бандерівці... і захисники Сталінграда були. Жили дружно. Разом підіймали повстання, нас давили танками, розстрілювали із гелікоптерів... Повстання були в Джезказгані, Кенгірі, Воркуті і по всім північним таборам ланка йшла аж до самої Колими.

Давили політичних безпощадно, щоб і слідів не лишилося. А зараз ще нас оголошують фашистами..

А як організовувалися повстання?

Бувало так: Невелика група людей – 5-6 з бойовим досвідом, переважно командири, захоплювали зброю на вахті. Ліквідовували охорону. Але ж їх з усіх сторін оточували і знищували…

От у Джезказгані і Караганді давили танками повсталих, жінок також давили…

Деякі хлопці робили, використовуючи консервні банки, консерватори, трансформатори, виходили в ефір і оповіщали світ про розстріли в таборах. Там же різні умільці сиділи...

А повертаючись до теми втрат у війні, скажу, що офіційно визнано 30 мільйонів жертв війни, але ж, насправді, у два рази більше жертв. І не зрозуміло на яких кулеметах більше загинуло – на шмайсерах, чи на "Дегтярьових".

От був би у нас такий ентузіазм, який би за власним устремлінням і бажанням погодився б порахувати, скільки у нас загинуло "Шмайсерів", а скільки "Дегтярьових". Але такого ентузіаста немає. А скільки ще загинуло від рук НКВС.

Вся країна була надсекретного режиму – секретні відділи, особливі відділи, політичні відділи. Країна найстрашнішого рабства і не лише фізичного, але і духовного. Багато, хто зараз зі старшого покоління ностальгує за ковбасою по 2.20. Але ж вони не знали, що та ковбаса умовно кажучи, з м'яса кенгуру була. Як і хліб колись, який лишався на полях неприбраний.

Я ж колись теж написав свого роду поему:

От Кареллага и до Дальлага страна огромная была. 
Флаг огромного Гулага – свободы, мира и добра.
А что под этим флагом было?
Не рассказать, ни описать. 
Вся страна от горя выла, не зная где родных искать...
Одни в вакханалии террора исчезли неизвестно где.
А многие в родном селе во времена Голодомора. На Беломорканале.
И на далеких Соловках, в тайге на лесоповале, и на Уральских рудниках.
В Норильске, Магадане, и под шпалами лежат, там где дороги Салехарда.
Вся страна, что обнищала после разгрома кулаков, кормила бездну дармоедов, скрепя колхозным ходунком…
Страну на ноги поднимали – страну рабочих и крестьян, где власть они завоевали, её советскою назвали, чтоб скрыть чудовищный обман.
  
 
Автор : Віктор Орел
вибір редакції
Читайте також:
У 2009 році українку за її заслуги в медицині та громадському житті Канади, було включено до Зали слави.
вчора, 13:46
А у той самий час українські підприємці Симиренки-Яхненки на своїх численних фабриках впровадили унікальну модель народного капіталізму.
23 вересня, 13:49
Нині минають 20-ті роковини від дня загибелі Панджшерського лева Ахмада Шаха Массуда на прізвисько "Лакабі" (Щасливчик).
10 вересня, 12:53
Хай ненавидять, аби любили.
19 серпня, 19:36
В Україні анархія прописана в поведінковому коді. Тут рабського страху перед царем майже ніколи не було
13 серпня, 14:15
Наступник гетьмана Івана Мазепи – чех за етнічним походженням, але українець по духу і поклику власного серця.
09 серпня, 11:25