«Ви наступаєте на Тьоткіно? Ми — на граблі»

Є речі, які важко коментувати — не тому, що бракує слів, а тому, що вони постійно повторюються, але ж ніхто не робить висновків. Це як звук будильника, який ніхто не поспішає вимкнути.

Новий репортаж «Української правди» — обов’язковий до читання, бо вчергове має набити оскомину українцям. Не тому, що він сенсаційний (сенсації давно скінчилися), а тому, що він дуже точно описує те, про що всі давно підозрювали і ми тут, у Фейсбуках, писали — але якось журналістам не хотілося вголос озвучувати.

На Сумщині понад три місяці десяток сіл — уже не наші. Втрачені не через величезну перевагу ворога, а через старі, знайомі речі: відсутність укріплень, дронів, комунікації, взаємодії, планування. Військові кажуть прямо: «хаос», «супер ж*па», «нічого не було».

Росіяни — зі своїми траншеями по 6–8 кілометрів, з бетонними укріпленнями до самого кордону.

І це не порівняння сил із ворогом — це порівняння підходів. Там — підготовка, у нас — надія на авось...

І тут ми виходимо на знайомі прізвища. Міністр оборони — Умєров, адже координація фортифікацій — його відповідальність. А ще, за даними УП, фортифікації «курував» Кирило Тимошенко. Так, той самий, хто встиг засвітитися у «Великому будівництві» з відповідною репутацією.

На фронті — дрони, які не літають, копані траншеї замість бетонних, бійці, які тримають оборону на відкритій місцевості. У тилу — красиві звіти й розповіді Зеленського, що ми витісняємо ворога, розмиті бюджети й абсолютна нездатність винести уроки з 2022-го.

Найгірше — це відчуття, що нічого з цього вже не дивує. Що фраза «немає укріплень» звучить не як катастрофа, а як фоновий шум. Що «втрати через безглузду організацію» стали частиною ландшафту.

Матеріал називається: «Ви наступаєте на Тьоткіно? Ми наступаємо на граблі». І це, мабуть, найточніша назва за останній рік. Бо справді: вже не вперше, вже не випадково, і головне — вже не смішно.