Від внутрішньої цензури - до Страсбурга
ЄСПЛ розглядає справу щодо переслідування владою в Україні дослідниці геноциду українців Олесі Стасюк.
Кілька днів тому мене забанив адмін сторінки Музею Голодомору в Києві за прохання поділитися посиланнями на серйозні наукові статті, у яких пояснюють, як підрахували 3,9 млн жертв Голодомору та 6 млн жертв Голокосту. Я хотів порівняти методики підрахунку жертв цих двох геноцидів. Також попросив посилання на статтю, у якій пояснюють, за якими критеріями визначають, чи є злочин частиною Голодомору, і порівнюють злочини 1932–1933 та 1946–1947 років.
А тим часом газета «Україна молода» повідомляє, що Європейський суд з прав людини вже розглядає справу про переслідування українською владою колишньої директорки Музею Голодомору в Києві Олесі Стасюк, яка ініціювала відкриття СБУ кримінального провадження щодо виконавців геноциду українців.
Колишній міністр культури Ткаченко і колишній голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович вимагали не захищати докторську дисертацію з геноциду українців, заперечити результати комплексних судових експертиз, проведених за постановами слідчих, і публічно назвати «фальсифікаторами» провідних експертів, дослідників, правників, психологів, дисидентів, які присвятили своє життя встановленню правди про злочини кремля.
Олеся Стасюк категорично відмовилася відкликати дисертацію, зректися наукових висновків та звести наклеп на своїх друзів та однодумців.
Це викликало обурення з боку Ткаченка та Дробовича, пролунали погрози знищити репутацію дослідниці. Маючи адміністративний та медійний ресурс, вказані особи розгорнули масштабне публічне цькування О. Стасюк у ЗМІ, задіявши «п’яту колону».
А далі відбулося цинічне та демонстративне свавілля та грубе порушення вимог Конституції України та законів. Повністю були проігноровані рішення національних судів про поновлення Олесі Стасюк на посаді.
Наприклад, тодішній міністр Ткаченко спромігся вдруге звільнити науковицю з роботи в той самий день, коли суд поновлював її на посаді.
Почитайте їхню статтю — дуже пізнавально.
Журналісти «України Молодої» продовжують уважно слідкувати за розвитком подій, які стосуються політичного цькування науковців та протиправного звільнення провідної дослідниці Голодомору, Заслуженого працівника культури, докторки історичних наук Олесі Стасюк, яка ініціювала відкриття СБУ кримінального провадження щодо виконавців геноциду українців.
Протиправні дії чиновників у владних кабінетах отримали резонансну оцінку на міжнародному рівні.
Ці події розпочалося після проведення Міжнародного форуму 7 вересня 2021 року в Києві. Саме на цьому заході було вперше офіційно представлено результати наукових досліджень та комплексних судових експертиз, якими встановлено, що диктатор сталін та його підручні у 1932 - 1933 роках організував масові вбивства українців.
На сьогодні слід зазначити, що це не остаточна чисельність жертв. Розсекречені архіви Італії, Німеччині, Польщі, США та Ватикану свідчать, в ті часи було винищено до 15 млн представників української нації, з них 50 % були діти.
Тому розкрити всі злочини кремлівських диктаторів проти української нації – це головне завдання влади під час російсько-української війни. Також важливим є боротьба із внутрішнім ворогом.
Однак, чиновники у владних кабінетах чомусь не реагують чи «закривають очі» на антиукраїнську протиправну діяльність представників «п’ятої колони» та колаборантів. Таке враження, що ці дії узгоджуються у владних кабінетах.
А як можна пояснити той факт, що за два місяці до повномасштабного вторгнення російської окупаційної армії, на науковців розпочався системний тиск саме із владних кабінетів.
Так, ми вже повідомляли читачам, що колишній міністр культури Олександр Ткаченко та вже колишній голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович категорично вимагали від Олесі Стасюк: не захищати першу у світовій та українській історіографії докторську дисертацію з геноциду українців; заперечити результати комплексних судових експертиз, проведених за постановами слідчих; публічно назвати «фальсифікаторами» провідних експертів, дослідників, правників, психологів, дисидентів, які присвятили своє життя встановленню правди про злочини кремля.
Олеся Стасюк категорично відмовилася відкликати дисертацію, зректися наукових висновків та звести наклеп на своїх друзів та однодумців.
Це викликало обурення з боку Ткаченка та Дробовича, пролунали погрози знищити репутацію дослідниці. Маючи адміністративний та медійний ресурс, вказані особи розгорнули масштабне публічне цькування О. Стасюк у ЗМІ, задіявши «п'яту колону».
А далі відбулося цинічне та демонстративне свавілля та грубе порушення вимог Конституції України та законів. Повністю були проігноровані рішення національних судів про поновлення Олесі Стасюк на посаді.
Наприклад, тодішній міністр Ткаченко спромігся вдруге звільнити науковицю з роботи в той самий день, коли суд поновлював її на посаді.
Третє незаконне звільнення вчинив наступник Ткаченка – Ростислав Карандєєв, судовий розгляд щодо незаконного третього звільнення триває й досі. Кримінальні провадження за цими подіями розслідуються роками. А це вже проблеми так званої реформи кримінальної юстиції. Галасу було багато, а насправді реформатори змінили законодавство так, що дало можливість міжнародній мафії та різним міжнародним фондам, за підтримки так званих «реформаторів» захопити владу в Україні та її багатства. Прийняті закони, працюють проти українського суспільства та українського народу.
Правове свавілля усередині країни, невиконання законів чиновниками від влади та неможливість захистити свої Конституційні права людини та громадянина змусив Олесю Стасюк звернутися до міжнародних правозахисних інституцій.
4 червня 2026 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) офіційно зареєстрував судову справу, а вже 10 червня розпочав її розгляд.
Страсбурзький суд оцінює дії посадовців крізь призму порушення ключових норм Європейської конвенції з прав людини:
Стаття 6 – Право на справедливий суд (ігнорування та невиконання рішень національних судів);
Стаття 10 – Свобода вираження поглядів (тиск на наукову діяльність, вимоги цензурування та відмови від результатів досліджень);
Стаття 18 – Межі застосування обмежень прав (використання владних повноважень для цілей, не передбачених конвенцією, а саме для політично вмотивованого переслідування).
Старт розгляду цієї справи Міжнародним судом, під час війни за незалежність – є серйозним репутаційним ударом по владних інституціях України, враховуючи той факт, що росія переслідує науковицю ще з 2015 року, таврувавши міщанським судом Москви її наукову роботу з геноциду українців, як екстремістську. Європейський суд не лише зафіксує докази політичного та адміністративного тиску, а й розглядатиме питання цензури з боку влади в Україні, щодо науковиці, яка відстоює історичну правду та національну пам'ять нашого народу.
Далі буде…