Голодомор — 7 мільйонів життів

А також 66 тонн золота, 1439 тонн срібла, діаманти й антикваріат

Про що б люди не говорили — вони говорять про гроші, каже правило Мерфі. Та, мабуть, лише жахіття Голодомору можуть суперечити цій істині. Адже ніхто ще не сказав нам і всьому світові: Голодомор 1932–33 років був не лише найбільшим в історії геноцидом, а й наймасштабнішим і найефективнішим пограбуванням людей. Такою собі «золото-заготівлею», «золотою лихоманкою» по-комуністичному. Коли жертви самі діставали зі схованок і несли завойовникам свої родові скарби — аби лише віддалити голодну смерть. А може, й вижити.

Зізнаємося, ця думка з’явилася не відразу. Один із авторів під час телефонної розмови із матір’ю запитав: як вона і родина тоді врятувалися? Виявилося — лише завдяки семи масивним золотим виробам рідкісної цінності та проби 999, які ще за царату подарував дід — дворянин Кириченко, капітан корабля Далекосхідного флоту.

Здавши цю пам’ять про батька (і неабиякий капітал!) у лавку «торгзіну», бабуся врятувала родину і багатьох мешканців села Монастирище Ічнянського району Чернігівщини. Решта села вимерла.

Постало питання: скільки ж усього капіталу вимела з України мітла комуно-імперського Голодомору? Перекопавши кілька бібліотек і докучивши декільком професорам, ми можемо назвати деякі деталі.

«Торгзіни» (в деяких джерелах — «торгсини», від словосполучення «торговля с иностранцами») під час Голодомору стали єдиною мережею державної торгівлі, де населення могло придбати найнеобхідніші продукти харчування. Але — лише за дорогоцінні метали або валюту.

Формально ця всесоюзна контора виникла влітку 1930 року при Наркоматі зовнішньої торгівлі. В Україні ж магазини «торгзіну» активно почали працювати з січня 1932 року — і на практиці не з іноземцями, а з голодуючими селянами.

Постанову «Про утворення Всеукраїнської контори “торгзіну”» Українська економічна нарада при РНК УСРР ухвалила 29 червня 1932 року. Експерти НК РСІ вказували, що «мобілізація всередині країни ефективної валюти відіграє колосальну роль…», а «побутове золото необхідно зібрати за допомогою системи “торгзіну” і направити на службу інтересам пролетарської держави».

Збіг дат і директив?

Ми співставили за часом і змістом різні постанови та документи щодо розширення мережі «торгзіну» в Україні з директивами партії про організацію геноциду голодом — посилення хлібозаготівель, «закон про три колоски», заборону торгівлі продуктами, боротьбу з «саботажниками» тощо. І жахнулися: ці документи виходили й діяли синхронно! За принципом:

1. партія забирає в українського селянина весь хліб;

2. «торгзін» забирає в нього все золото й гроші;

3. зробіть усе так, щоб «хохли» все одно не вижили.

В обмін на обрядове золото селяни отримували товарні ордери (бони), а з 1933 року — «заборні книжки», за якими потім отоварювали продукти. Процес часто тривав до двох місяців, і нерідко отоварювати вже було нікому. Таємна інструкція наказувала: «не давати обіцянок покупцям на швидке одержання продуктів».

Очевидці свідчать, що смерть у чергах була звичайним явищем.

Галина Назаренко згадувала:

«Звечора займали чергу на хліб-“кирпичик”, який був, як тирса. Вистоювали цілу ніч, а вранці формували “десятки”, по десять людей пускали в магазин. В цій десятці один за одного тримались, щоб, не дай Боже, хтось не втулився зі сторони. Мама здала в “торгзин” обручки, за що отримала кілька кілограмів борошна і варила нам галушки».
(«Український голокост 1932–33: Свідчення тих, хто вижив», т. 2, Київ: «Києво-Могилянська академія», 2004).

Біля магазинів «торгзіну» чатували співробітники ГПУ, які арештовували «золотовалютчиків», позбавляючи їх купленого хліба. Або просто виганяли чи знищували.

Галина Афанасьєва свідчила:

«Я добре пам’ятаю, як уже восени 1932 року Київ був наповнений опухлими від голоду селянами. Весною 1933-го вони заповнили всі сквери й вулиці міста… По вулиці Верхній Вал був хлібний магазин, де продавали хліб за комерційною ціною — лише по кілограму на руки. Черги стояли звечора. Міліція розганяла людей і заганяла до церкви, де вони вмирали. Моя мати дивом вижила після двох діб у замкненому храмі смерті…»

Навіть ті, хто мав золото, часто гинули. Бо існував так званий «припек» — офіційно дозволений прибуток працівників «торгзіну», тобто різниця між реальною вагою золота та вагою, записаною у звіті. За кожним грамом цього «припеку» стояло чиєсь життя.

Система «торгзіну» платила громадянам значно менше за їхнє золото, ніж воно коштувало на світових біржах.

На жовтень 1933 року в Україні діяло 263 магазини «торгзіну», найбільше — у Київській області (58), найменше — у Донецькій (11) і Молдавській АСРР (5). Їм ставили конкретні плани з вилучення золота, валюти та коштовностей, які часто навіть перевищували можливе.

Масштаби «золотої лихоманки» були колосальними:

• 1931 рік — 6 млн валютних карбованців;

• 1932 рік — близько 50 млн;

• 1933 рік — 107 млн, із яких 75% становили дорогоцінні метали.

У 1932 році «торгзін УСРР» зібрав 21 тонну золота і 18,5 тонн срібла, а в 1933-му — вже 44,9 тонни золота і 1420 тонн срібла.

Особливо невигідно було здавати срібло: за грам платили 1 крб. 25 коп., тоді як на Нью-Йоркській біржі — 1 крб. 80 коп. Прибутки партії були колосальні.

Коли золото вичерпалося, восени 1933 року почали скуповувати діаманти — лише в одному пункті, у Харкові. За карат із дефектами давали 12 крб., за чисті — 260. За чотири місяці «торгзін» зібрав діамантів на 600 тисяч карбованців.
Тоді ж за кордон відправили антикваріату й творів мистецтва на 5,8 млн інвалютних карбованців.

«Торгзін» не був єдиним інструментом грабунку. На нелегальних ринках ціни на хліб у десятки разів перевищували навіть «торгзінівські». А силові структури просто катували селян, вимагаючи золото.

Інвалід війни Олексій Різник писав у статті «Золото для диктатури пролетаріату» («Україна молода», 23.11.2006):

«1931–32 роки. Господарів групами возили до Вінниці в тюрму. Кожному називали суму викупу свободи в золотих рублях. Кати били, ламали пальці, доки людина не назве потрібну суму. За 35 золотих рублів відпустили мого батька…»

Якщо співвіднести число жертв українського Голодомору з обсягами золота й срібла, викачаними з України, вийде близько п’яти інвалютних карбованців — або 12 кг борошна за життя однієї людини.

Майже 66 тонн золота і 1439 тонн срібла. Якщо розділити це на нас, живих, — вийде по півтора грама золота й 31 грам срібла на кожного.

До чого це? Та так, кожен нехай подумає про своє.

Чи залишилось ще місце для могил на цвинтарі розстріляних ілюзій?

Джерело: Ukrainian People

«Останній Бастіон» нагадує читачам, що «Ізраїль» не визнає Голодомор геноцидом українців через причетність євреїв до цієї трагедії.

Це виглядає, як мінімум, лицемірно, оскільки носії зірки Давида на своїй шиї чи на прапорі у руках постійно і цілеспрямовано маніпулюють тезою про нібито рівно 6 мільйонів убитих євреїв під час Другої світової війни.

Державне утворення «Ізраїль» не визнає Голодомор геноцидом проти українського народу, оскільки в «Ізраїлі» немає практики визнання чи не визнання будь-яких національних трагедій, окрім власної.

Детальніше ознайомитися із повним переліком винуватців Голодомору 1932-1933 років в Україні можна у нашому матеріалі за наступним посиланням.

Крім того, слід пам'ятати, що занадто великий відсоток євреїв було залучено до процесу кривавої реанімації російської імперії, яка розпалася у 1917-1921 роках. У 1936 році понад 80% вищого керівництва радянського союзу складали не росіяни чи українці, а євреї.

Саме вихідці з «Юдиного коліна» стали цементоутворюючим елементом для побудови срср і всієї більшовицької тоталітарно-окупаційної системи, яка визискувала з українців та інших народів, перемелюючи цвіт націй у жорнах комуністичного режиму.

Але більшість злочинців, які були причетні до організації Голодомору, самі були ліквідовані тоталітарним режимом у 1937-1938 роках, щоб вони не могли розповісти правду про жахливі злочини Голодомору.

«Ізраїль» не визнає Голодомор, оскільки саме завдяки Сталіну та його кривавому режиму було створено «Ізраїль» у 1947 р. Після Другої світової війни, до розв'язання якої євреї були безпосередньо причетні, було створено державу «Ізраїль»: державу євреїв для євреїв, де вони залишаються недосяжними для міжнародних судів

Ось, чому і по нині для світового єврейства та перш за все для «Ізраїлю», це – заборонена тема, на відміну від розпіареного голокосту й відверто перебільшеної кількості жертв у 6 мільйонів.