Відсміялися? Тепер – до сліз

Ефектно одночасно клацають замки на дверях до виборчих дільниць – стражі української демократії, половину яких тепер велично іменують «слугами народу», приступили до підрахунку наших надій. Добіг кінця другий забіг кандидатів. Захекалися і старий-новий, і ми з ними. «Верба б'є, не я б'ю, ось недалечко красне яєчко». Як би його встигнути порозкладати свої крашанки до різних кошиків? Перетовчуть же гайдабури ще до Великодня.

Нарешті позаду штабні ігрища, помиї на голови один одному (тільки чомусь нас забризкало відчутно більше), так звані дебати на стадіоні з елементами бунту пацієнтів шостої палати, маячня щодо завтрашнього кінця декількох епох відразу, невиразне белькотіння про колінопреклоніння перед виродком, сленг підворіття, хамство з Парижа.

Попереду – епохи Зе. Ціла низка. Едем за Едемом. Щоправда, їх тривалість обмежена самим творцем – блазень привселюдно пообіцяв повернутися на свій ярмарок через п'ять років. Ну, якщо епоху «брехні/правди, бідності/достатку і жадібності/філантропії» не буде обмежено самими підданими, котрі раніше усвідомлять загрозу кінця епохи України.

У нас два, на цей момент все ще неспростовані, застереження. Перше – стосовно щирості намірів молодого аполітичного дарування реформувати час і простір найбільшої європейської держави. На 20.00 Вербної неділі ніхто в Україні, крім самого Зе! і, можливо, пана Грицака з СБУ, та в Тель-Авіві, крім ляльковода Ко, не знає, куди нас поведуть оті барани-провокатори, які було напередодні нагрянули на «плюси» презентувати власну патріотичну потугу. Банальні кліше невідомих, а ще зриміше – відомих «експертів», нічого не додали до наших знань про незавидне становище країни. Зрозуміти невдах, що сипонули до столу, з якого ось-ось струсять крихту-другу, можна. Але жалкуємо, що не встигли Євгену Комаровському порадити погуглити долю Кнута Гамсуна і вирок Ліни Костенко:

…Після якого фатального роздуму

Ви пішли на такий компроміс?..

…Рятували перо?

Заморочила Вас чума?

Яка різниця —

Ви добровільно чи мусили?

Великий або дволикий.

Середини тут нема…

https://www.facebook.com/LinaKostenkoUkr/posts/156...

Шановний цілитель так безкомпромісно і щиро лінчував недолугу владу за кір і дифтерію! До всенародного улюбленця є претензія – а чому було не підставити своє професійне плече реформам? Якщо вони такі правильні і так боліли? Поки що і від цього Зе!радника – жодного конкретного рецепта.

Знавці радять пояснення екстравагантних людських вчинків шукати у Фрейда. Те й правда, що наділити терористів Лугандону героїчним епітетом «повстанці» можна зопалу, у вирі полеміки. Зауважте, що на іншу психотропію ми не натякаємо. А ось винишпорений цікавими перепост майбутньої першої леді пані Лєни, хотіли би помилитися, свідчить про глибші родинні мотиви позиціонування подружжя Зеленських. Недолугі виправдання услід тупицею, можливо, й переконають фанатів КоЗе. Ми ж переконані, що за спонтанним покликом на власних фейсбучних сторінках розміщують котиків хіба що міщаночки зі скромним інтелектом. Леді Лєна заявлена нам як розумна, освічена і ерудована жінка, котру з котиками пов'язувати немає підстав. Як на нас, розміщення заклику: «Надсилайте відео пересування українських військ. Гонорар – 15 тис. рублів» у трагічному квітні 2014 року важко пояснити чимось іншим, ніж відвертим україноненависництвом.

https://rubryka.com/2019/04/20/u-sotsmerezhah-obgo...

Ми з ними ще наплачемось.

Друге застереження прокоментоване усіма вздовж і впоперек: сам романтичний парубок, офіційно попередивши націю про свій політичний і управлінський дилетантизм (бізнес на кварталі і відповідальність Верховного Головнокомандувача за життя тисяч співвітчизників − речі несумісні), фактично так і не означив майбутнього курсу. Марно було шукати конструктив у популістському поносі, яким тхне з вечора п'ятниці від НСК «Олімпійський». «Дебати» були перенасичені запитальною і загострено мстивою риторикою до обвішаного усіма собаками Порошенка. Що буде робити з країною президент Володимир Зеленський – залишається загадкою.

Ми наразі, о 20.08 21 квітня 2019 року, страшимося очевидного: заміна коня на переправі в абсолютній більшості випадків закінчувалася проблемами не лише для коня, а й для вершника.

Ще мудрість: підстави для серйозних сумнівів у псуванні борозни старим конем завжди є, але ж і спотикання старого роботяги не позбавляє його права і шансу таки впорати занапащену ниву. І Болівар, зазвичай, не витримує обох. Комусь із них – чи Бєні, чи Зєлі – все одно доведеться злазити.

Зовсім трагічний підтекст ввижається у фінальному: «загнаних коней пристрілюють»… Тому й замріяним плебеям, які випхали свого Голобородька у невластиве йому середовище, радимо придивитися – дуло рушниці сіпається на загнаній Україні.

Вадим Демиденко