Війна між католицькими кардиналами

Після смерті папи-емерита Бенедикта XVI стався невеликий літературний вибух, порив публікацій, які були витлумачені як залпи громадянської війни католицької церкви. Список включає мемуари давнього секретаря Бенедикта, в яких згадується розчарування колишнього понтифіка через обмеження його наступником латинської меси, посмертну збірку есе самого Бенедикта, яку шукають суперечливі цитати, а також інтерв’ю Associated Press з Папою Франциском, яке стало новиною для заклику декриміналізувати гомосексуалізм у всьому світі.

Серед усіх цих слів особливої ​​уваги заслуговують два втручання. Один із них не зовсім новий, але відкриття його автора підвищує його важливість: це меморандум, призначений для кардиналів, які обиратимуть наступника Франциска, який вперше був поширений у 2022 році, а тепер він оприлюднений ватиканським журналістом Сандро Магістером. робота кардинала Джорджа Пелла з Австралії, провідного консервативного церковника, який помер одразу після Бенедикта.

Починаючи з гострої заяви про те, що понтифікат Франциска був «катастрофою», меморандум зображує церкву, яка впадає в теологічну плутанину, втрачає позиції перед євангелізмом і п’ятидесятництвом, а також секуляризмом, і ослаблена фінансовими втратами, корупцією та беззаконним папським правлінням. (Про клімат у Ватикані Пелл пише: «Прослуховування телефонних розмов практикується регулярно. Я не впевнений, наскільки це дозволено»).

Інша — це довгий нарис товариша по кардиналу Пелла, Роберта МакЕлроя з Сан-Дієго, який цього тижня вийшов в американському журналі Jesuit. Він поділяється з меморандумом Пелла про те, що церква стикається з виснажливими внутрішніми розбіжностями, але стверджує, що розбіжності слід вирішити шляхом завершення революції, якої прагнуть ліберали церкви. Зокрема, МакЕлрой закликає церкву відкласти будь-яке осмислене судження щодо сексуальних стосунків і відкрити причастя для «всіх хрещених», імовірно включаючи протестантів. Лише таке радикальне залучення, вважає він, має «надію залучити наступне покоління до життя в церкві».

Те, що розсварені фракції всередині католицизму дотримуються дуже різних поглядів, не є відкриттям, але все ж вражає, що видатні кардинали так відверто висловлюють їх: пряма критика Пеллом папства Франциска та відвертість МакЕлроя щодо його ліберальних цілей пояснює те, що часто риторично замовчується.

Висвітлює не лише їхня суть, а й стиль. У стислому, грубому списку Пелла можна побачити згущення консервативної тривоги щодо стану церкви. У більш широких закликах МакЕлроя до «діалогу» та «розбірливості» ви можете побачити впевненість прогресивного католицизму, який припускає, що будь-який діалог може вести лише в одному напрямку.

І на відстані між їхніми припущеннями, які починаються з різних соціологічних аналізів того, чому церква бореться, і закінчуються величезною доктринальною прірвою, можна відчути тінь розколу, що нависає над церквою 21-го століття. МакЕлрой не є радикальним теологом; Пелл не був маргінальним реакціонером. Це мейнстримні фігури, які працюють в центрі католицької ієрархії, і все ж розрив між їхніми світоглядами, схоже, може помістити їх у зовсім різні гілки християнської віри.

Попри весь їхній незаперечний консерватизм, послідовна мета для Бенедикта, а також для Івана Павла ІІ була певним синтезом для сучасної церкви, у якій зміни, розпочаті Ватиканом, могли бути інтегровані з традиційними зобов’язаннями католицизму. ‌Їхня ера зараз закінчилася, але якщо церква хоче утримувати свої нинішні фракції разом у довгостроковій перспективі, синтез все ще необхідний; просте співіснування, мабуть, не є стійким. (Нинішня спроба прихильників Франциска фактично знищити латинську месу показує, як швидко вона поступається.) Між світоглядами МакЕлроя та Пелла мав би існувати якийсь міцніший міст, щоб їхні наступники все ще мали спільну церкву у 2123 році.

Це можна уявити? Як людина, яка в основному погоджується з діагнозом Пелла, я можу прочитати МакЕлроя та знайти точки для розумної дискусії, особливо там, де він говорить про роль католицьких жінок в управлінні церквою. Теоретично можна уявити собі католицтво з більшою кількістю черниць і мирянок на важливих посадах, яке зберігає свої основні доктринальні зобов’язання, так само як — відштовхуючись від нещодавнього інтерв’ю Папи — можна уявити церкву, яка рішуче виступає проти несправедливої ​​дискримінації чи державного насильства щодо геїв. що також досі дотримується правила цнотливості та центральної ролі сакраментального шлюбу.

Але синтези не можуть бути складені просто на папері, вони мають жити в серцях справжніх вірян. І саме зараз спостерігається тенденція до непримиренних розбіжностей, до погляду на майбутнє католицизму по обидві сторони його розколів, де нинішній аргумент можна вирішити лише чотирма простими словами: ми виграємо, вони програють.