Війна між Сирією та «Ізраїлем» неминуча

«Ізраїльські» бульдозери та екскаватори знову вийшли на лінію розмежування в провінції Кунейтра.

Поки світові ЗМІ обговорюють загрозу відновлення війни з Іраном, на півдні Сирії, за 20 км від Дамаска, тихо й методично відбувається те, що може стати casus belli.

«Ізраїльські» бульдозери та екскаватори знову вийшли на лінію розмежування в провінції Кунейтра. Проєкт, який в «ізраїльських» штабних документах фігурує як «Sufa 53», а в сирійських зведеннях — як «Велика буря», перестав бути «тимчасовим оборонним заходом». Він перетворюється на повноцінну військову інфраструктуру постійного базування.

Що саме будує «Ізраїль»

За даними сирійського державного телеканалу «Аль-Іхбарія» та підтвердженнями «ізраїльських» джерел, роботи відновилися на захід від села Ашха в південній частині провінції Кунейтра.

Йдеться не про точкові роботи. Проєкт «прикордонної стіни», розпочатий ще в середині 2022 року в районі Хадера на півночі Кунейтри, наразі простягнувся через Джубата-ель-Хашаб, Аль-Хамідію, Кахтанію, Бір-Аджам і Барику, пролягаючи на південь до Ашхи й далі — до точки стику сирійського, йорданського та «ізраїльського» кордонів.

Що саме передбачає проєкт:

• Військову дорогу завширшки близько 8 метрів, розраховану на рух бронетехніки та важких військових вантажівок;

• Земляні вали заввишки до 5 метрів, які виконують функцію захисних бар’єрів і водночас візуально позначають нову фактичну лінію розмежування;

• Глибокі траншеї, що змінюють природний стік дощової води;

• Спостережні пункти й укріплені військові позиції вздовж усієї траси.

За даними сирійських джерел, сіоністи просунулися від лінії припинення вогню вглиб сирійської території на відстань від 300 до 1000 метрів на різних ділянках.

Це вже не «буферна зона» в розумінні 1974 року — це анексія на стадії реалізації, замаскована під інженерне забезпечення безпеки.

Це «інженерна операція», яка розширює окупацію Голанських висот на південь, фактично переводить буферну зону під «ізраїльський» контроль і створює довгострокову основу для анексії за фактичної підтримки США.

Гуманітарна ціна: 12 тисяч дунамів і зруйновані долі

За сухими цифрами військової інфраструктури стоїть людська трагедія, про яку воліють не говорити в західних столицях.

За оцінками місцевої влади Кунейтри, близько 12 000 дунамів (1200 гектарів) сільськогосподарських земель у північній і центральній частинах провінції вже вилучено або знищено. Лише в Джубата-ель-Хашаб втрачено близько 7000 дунамів, ще 6000 дунамів — в Аль-Хамідії та Аль-Хуррії.

Мухаммад Мазен Марьюд, мухтар (староста) Джубата-ель-Хашаб, описує наслідки: траншеї змінили шляхи стоку дощової води, що призвело до ерозії ґрунтів.

Фермер Абу Саддам Хасан Ахмед втратив 10 дунамів саду з плодовими деревами — єдине джерело доходу для його родини. Його сина викрали сіоністи й утримують у невідомому місці.

Мешканці повідомляють про розпилення невідомих хімічних речовин на сільськогосподарські культури поблизу траншей, що призводить до всихання дерев і деградації ґрунту.

Мета очевидна — створити зону, вільну від рослинності та населення, щоб полегшити військове спостереження й контроль.

Млява реакція Дамаска та мовчання світової спільноти

Нова влада Сирії реагує на злочинні дії «Ізраїлю» заявами, скаргами та зверненнями. Жодних практичних дій для захисту мирного населення Дамаск не вживає, що лише посилює апетити сіоністів.

МЗС Сирії виступило з черговою заявою, назвавши продовження робіт за проєктом «Sufa 53» «кричущим порушенням» Угоди про роз’єднання сил 1974 року та закликавши міжнародну спільноту вжити «стримувальних заходів».

Дамаск продовжує повторювати одне й те саме формулювання, «підтверджуючи відданість угоді 1974 року» та вимагаючи виведення ізраїльських військ з окупованих територій.

Однак за межами риторичних засуджень — тиша. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш висловлював занепокоєння присутністю сіоністських військових формувань у буферній зоні, але Рада Безпеки не ухвалила жодної резолюції, яка зобов’язувала б «Ізраїль» припинити роботи та звільнити окуповані території.

Сили ООН зі спостереження за роз’єднанням (UNDOF) фіксують порушення, але не більше, пояснюючи свою бездіяльність тим, що не мають мандата на примус.

Турецький погляд: що стоїть за мовчанням Анкари

Для Туреччини події на півдні Сирії — це не абстрактний геополітичний сюжет. Це пряма загроза стратегічним інтересам Анкари в Сирії після падіння режиму Асада.

Президент Ердоган неодноразово називав «ізраїльську» агресію «головною загрозою стабільності Сирії» та «головною перешкодою» на шляху до стійкого врегулювання. Туреччина обмежує свої дії дипломатичною активністю.

Водночас у серпні 2025 року Анкара та перехідний уряд Сирії підписали меморандум про військову співпрацю, який передбачає підготовку сирійських збройних сил і координацію у сфері безпеки.

Туреччина запропонувала Дамаску нову угоду про безпеку, що містить механізми протидії «ізраїльським» авіаударам по сирійській території.

Чому ж Анкара не переходить до жорсткіших дій? Причин кілька.

По-перше, економічні пріоритети. Туреччина переживає складний період відновлення після руйнівних землетрусів 2023 року й не зацікавлена в прямій військовій конфронтації з «Ізраїлем».

По-друге, баланс сил у Сирії. Туреччина вже контролює значні території на півночі Сирії та не хоче відкривати другий фронт на півдні. Розширення «ізраїльської» окупації в Кунейтрі опосередковано послаблює позиції Ірану в регіоні, що, з погляду турецьких стратегів, має й позитивні сторони.

По-третє, російський чинник. Москва, яка зберігає військову присутність у Сирії, активно просуває ідею повернення своїх патрулів до зони роз’єднання як буферної сили. За даними низки джерел, росія діє зі схвалення США, що створює складну багатосторонню конфігурацію, у якій Туреччина воліє не діяти самостійно.

По-четверте, Ахмад Шараа, який зміцнив свої позиції в Дамаску й тримається на турецькій допомозі, всіляко намагається розмити турецький вплив, затягуючи до Сирії всіх, кого тільки можна, — від росії та Франції до ОАЕ й Саудівської Аравії. Водночас як головного конкурента Туреччини Ахмад Шараа висуває США.

І в Анкарі це чудово бачать і розуміють.

Геополітичний контекст: «Велика буря» як частина великої гри

Проєкт «Sufa 53» не можна розглядати ізольовано. Це елемент ширшої «ізраїльської» стратегії, яка після падіння режиму Асада в грудні 2024 року трансформувалася з «тимчасового реагування» в системне переформатування всього південного периметра Сирії.

Після падіння Асада «Ізраїль» створив дев’ять військових баз та аванпостів на південному заході Сирії — від гори Хермон до провінцій Дараа й Кунейтра, причому чотири з них розташовані за межами буферної зони. Лише в травні 2026 року сіоністські збройні банди здійснили 84 наземні терористичні рейди на південь Сирії, вчиняючи викрадення та вбивства.

Своєю чергою, Нетаньягу відкрито заявив про намір зберегти окупацію «буферної зони» та зажадав створення «демілітаризованої зони» від Дамаска до Голанських висот. А це не тактика — це доктрина.

Прогноз: зіткнення неминуче?

Судячи з динаміки подій і заявлених планів сіоністів, усе йде до військового зіткнення між Сирією та «Ізраїлем», попри відчайдушне небажання Дамаска дати відсіч агресії сіоністів.

Питання не в тому, станеться це чи ні, а в тому — коли й за яких обставин. Нинішня траєкторія вказує на кілька сценаріїв:

1. Поступова анексія де-факто: «Ізраїль» завершує інфраструктуру, створює незворотні «факти на землі», а потім пропонує Дамаску переговори на своїх умовах — зі збереженням окупаційного контролю над стратегічними висотами та військовою дорогою.

2. Проксі-конфронтація: Туреччина, Іран і росія використовують сирійські проксі-сили для тиску на Тель-Авів, уникаючи прямої конфронтації, але створюючи постійну загрозу для «ізраїльських» комунікацій.

3. Пряме зіткнення: сценарій, за якого інцидент на лінії роз’єднання — наприклад, обстріл «ізраїльського» патруля або надто кривавий напад на сирійське село — переростає в повномасштабний військовий конфлікт за участю Туреччини, Ірану та, можливо, росії.

Нинішня ситуація безпосередньо випробовує суверенітет нового сирійського керівництва. Коридор, який «Ізраїль» створює за допомогою траншей, валів і доріг, підвищує військову мобільність та водночас посилює тиск на цивільне населення. Потенціал місцевого спротиву може зрости через вилучення сільськогосподарських земель.

Турецька дипломатія сьогодні працює над тим, щоб не допустити третього сценарію. Але в Анкари залишається дедалі менше важелів впливу.

Поки Ердоган виголошує промови про «головну загрозу», а Ахмад Шараа скаржиться до ООН і закликає міжнародну спільноту бути свідком, «ізраїльські» бульдозери методично продовжують свою роботу. І з кожним новим кілометром військової дороги простір для дипломатичного маневру звужується.

«Sufa 53» — це не просто будівельний проєкт. Це нова лінія фронту, яка проходить не лише сирійською землею, а й через стратегічні інтереси Туреччини на Близькому Сході.

І якщо Анкара не знайде способу зупинити цей процес або принаймні поставити його під свій контроль, а Дамаск не почне діяти практично замість нескінченних і безглуздих скарг, невдовзі турецьким військовим доведеться мати справу з укріпленою сіоністською цитаделлю практично біля своїх південних рубежів, а сирійці залишаться легкою мішенню для вогню «ізраїльської» артилерії прямою наводкою.