На відміну від політики, війна – це всеєдність, самозамкненість і самопоглинаюча реальність. У ній чорне є чорним, а біле білим.
Найменш придатні та найменш потрібні у часи війни пояснення її причин традиційно стосуються змісту і сутності самої політики. Мовляв, війни можна було б уникнути, якби зробили щось таке, що конкретна група у політиці вважає доцільним.
Скажімо, прихильники Степана Андрійовича кажуть про те, що треба було більше Бандери, а прихильники російської мови про те – що треба було більше російської мови. Натомість антикорупціонери та прихильники реформ розповідають про те, що треба було більше реформ і боротьби корупцією, і так далі.
Так ось, це все абсолютна ілюзія, якою заповнені наші новинні стрічки. Більшість пояснень причин війни, які виходять із нормативності (треба було робити так, а не як робили насправді) – це ідеологізована каша.
Біда у тому, що споживаючи цю полову (здебільшого, такі пояснення сприймаються на віру) більшість громадян які готові визначати себе як патріотичних попросту себе примітивізують. За естетичним критерієм (що більше подобається – те і вважаємо розумним і вірогідним) приймається теза, яку мозок потім докручує до статусу розумної, прийнятої раціонально й обґрунтованої, а потім вступаємо у суперечку з тими, хто не дуже визнає нашу раціональну (насправді ні) тезу за раціональну.
Це короткий опис політичної дискусії всередині українського суспільства. Війна насправді була генеральною темою лише перші 2 місяці, тепер вона перетворилася на мольберт і тепер на цій темі будуть малювати все те, що намагалися і до війни – кожна окрема політична течія.
Кожна група буде переконувати, що саме її цінності найбільш ціннісні та її суб'єктивні переконання найоб'єктивніші. Війна ж зовсім про інше, і навіть коли ви використовуєте її декорації для політичних, ціннісних і інших спектаклів, ви навряд чи маєте якийсь безпосередній дар аби пояснити що війна сталася, бо ваш сусід-мудак не закрив кватирочка у під'їзді.
Специфіка війни у тому, що снаряду, який летить у бік вашої макітри байдуже, які в цій макітрі рояться думки. Розумієте, снаряду байдуже, скільки ваш мажоритарник наставив лавочок і з якої ви партії; снаряду байдуже навіть на те, чи вважаєте ви Петра Порошенка кращим за Володимира Зеленського, чи навпаки.
У снаряда своя, автономна від політики траєкторія, яка продиктована війною виключно. І тому снаряди на війні мають таку велику цінність, а люди, які протягують свої політичні, ідеологічні, ціннісні суперечки на тло війни – річ на війні абсолютно безглузда, на відміну від снарядів.
Найголовніший висновок який ми маємо зробити у результаті цієї війни полягає у тому, що мислити насправді не так і легко. Приймати якісь тези – не так і корисно, детермінувати великі масштабні явища як війна через дрібніші – взагалі безглуздо.