Військові про свій вирок дізналися останніми...

Опінії
10 лютого, 14:35
Військові про свій вирок дізналися останніми...

Все, що відбувається зараз, — це передсмертна агонія. Наслідки призначення Сирського ми у всій красі відчуємо через пару місяців.

Військовослужбовиця ЗСУ

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Я дізналася про новини тільки вчора ввечері, коли повернулася з позиції. Військові про свій вирок дізналися останніми...

Навіть зараз мені дуже важко коментувати відставку Залужного. Тому що з цього приводу в моєму лексиконі просто немає пристойних слів.
Це вже не ніж у спину.

Це останній цвях у кришку труни. І знаєте, що найстрашніше? Ми ж вкотре прожуємо і проковтнемо, не подавившись. Попиздим, попиздим, фоточки Залужного запостимо, хвалебні оди ЗСУ проспіваємо і розбіжимося...

А тепер я дещо розповім. А ви судіть, як хочете...

Чоловік і досі просить мене списатися. Ну, його в цьому плані зрозуміти можна. Бойова дружина — його найбільший біль уже майже два роки. Так от, я завжди жартувала, що не згортаю на півдороги, що піду до кінця.

Вчора я вперше про це задумалася серйозно, що ми обидва підемо, що з нас вистачить. Вперше ми говорили про це, як про план на найближче майбутнє.

А в сусідній кімнаті з нами живе багатодітний батько. Вчора він розмовляв по телефону із дружиною. Вчора він попросив відправити скани свідоцтв про народження дітей... Багатодітних батьків лише у нашому підрозділі близько 10 осіб. А ще у нас є військові, у яких батьки чи дружина з інвалідністю.

Їх також чимало. І вони вчора теж задумались...

Скільки зараз у ЗСУ таких добровольців, у яких учора вибили землю з-під ніг, скільки таких, які сьогодні задумались? Десятки тисяч військових із колосальним бойовим досвідом, які можуть написати рапорт, докласти пару документів і піти... Морально знищеними, зрадженими своєю ж державою, психологічно розтоптаними, але фізично ще живими...

Зрозуміло, що нас замінять. Наловлять маминих булочок, вручать їм автомати і притягнуть на позиції. За кількістю заміна буде. Що отримаємо за якістю? Мамина булочка, яку спіймали, ніколи повноцінно не замінить мотивованого бійця, який сам прийшов...

А тепер про Сирського... Я навіть не чіплятимуся до його російського минулого чи до його батьків, які лише кілька років тому постили фото з георгіївськими лентами. Я не говоритиму про Дебальцевський котел. Мене там не було.

Я скажу про фортецю Бахмут... Про шалену ідею Сирського втримати місто за всяку ціну. Солдат просто відправляли на забій, ми йшли з автоматами на танки. Тому що ліміт арти складав 6 пострілів на добу з одного ствола.

Жодної довготривалої лінії оборони не було організовано. Нас малими групами розосередили або по підвалах, або по напівзруйнованих багатоповерхівках. І звідти ми відстрілювалися. А нас планомірно вибивали з позицій. В нас стріляли з усього великокаліберного, що вони мали. А було в них трохи більше, ніж дохрена.

Нас тупо здали на забій... Я досі не можу зрозуміти, як ми тоді вибралися практично з повного оточення... Але те відчуття, коли спеціально економиш останню гранату для себе, я пам'ятаю і сьогодні...

Все, що відбувається зараз, – це передсмертна агонія. Наслідки призначення Сирського ми у всій красі відчуємо через пару місяців.

Буде череда м'ясних штурмів, під час яких ляжуть залишки боєздатних військ... Ну а потім у голови українців поступово закладатиметься думка про необхідність мирних переговорів. Швидше за все, Зеленський у цей час почне верещати про те, що ми зробили все, що могли, але жадібні союзники нас не дозабезпечили зброєю та технікою. І в нашій поразці винні саме вони (ні-ні... корупція, відкритий грабіж усередині країни ні до чого, це зовсім інше, ви просто не розумієте).

Будемо відверті, війна вже давно перетворилася на комерційний проєкт, а військові стали лише розмінною монетою.

Як ми так швидко скотилися у прірву, з вільної нації перетворившись у купку терпіл, які нічого не вирішують?

Не знаю, може, через пару днів мене попустить. Але зараз руки опустилися, вони не можуть тримати автомат. І так, я знаю, що смертна... Але я не хочу, щоб із мене робили смертника...

Читайте також:
Історія
Найбільш дивна війна, що її вела Русь-Україна, — похід сина Ярослава I Мудрого на Константинополь. Сталася ця подія у далекому 1043 році.
15 квітня, 20:28
Опінії
Чому ми кидаємо вперед молодих, але забороняємо служити тим, кому за 60?
03 квітня, 16:13
Війна
Фронтовики не можуть підлаштовуватися під забаганки планувальників у тилу. Ціна взяття кожної ворожої позиції — втрачені життя захисників.
27 березня, 08:09
Опінії
Пани Ахвіцери не ходять на позиції. Їх війна дуже схожа на комп'ютерну стратегію. На тисячі покладених душ усім пох@й.
13 березня, 18:20
Опінії
Знищення противником нашого Хаймарса на відстані 40 км від лінії фронту — дуже тривожний сигнал.
07 березня, 16:13
Війна
Постачальники поставили ультиматум Міністерству оборони України
06 березня, 16:07