Влада для своїх: втечі, застави і показова «справедливість»
«Я друг президента — і це мій гріх»: втеча, застава і подвійні стандарти.
Міндіч у розмові з Олексієм Гончаренком онлайн із сонячного «Ізраїлю» заявив, що готовий повернутися в Україну лише за умови призначення адекватної застави, яку він зможе зібрати, щоб вийти на волю. В іншому випадку — продовжить жувати хумус у піті й ігнорувати українське антикорупційне правосуддя.
Також він поскаржився, що єдиний його «гріх» — це дружба з президентом. Тим самим президентом, який обіцяв, що при владі в нього не буде кумів, бізнес-партнерів і друзів. Це був один із його передвиборчих лозунгів. Минуло вже шість років, і українці бачать ситуацію, коли друзів президента не просто не звільняють — їм вручають підозри та судять.
Водночас Зеленський про це мовчить, а його політтехнологи просувають тезу: дивіться, який у нас справедливий президент — навіть його друзів за нього саджають. Обіцяв весняні посадки — отримайте. Але є нюанс: саме президент привів цих людей до влади, призначив їх, і саме він намагався згорнути діяльність антикорупційних органів НАБУ та САП влітку 2025 року. Коли під тиском суспільства та союзників цього не вдалося зробити, риторику змінили: тепер це подається як заслуга президента — і хтось у це повірить.
Але, вибачте, пане президенте, від ваших перекручувань, брехні, популізму та спроб вигородити друзів уже нудить. І не лише мене.
Міндіч, звісно, навряд чи повернеться, адже приклад перебування Галущенка в СІЗО його зовсім не надихає. Проте рано чи пізно йому або доведеться відповідати перед законом, або переховуватися до кінця життя. Злочини перед українським народом не мають строку давності.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
