Як одна провокація об'єднала Польщу проти України
Зеленський знову зіграв на користь ворогів України.
Ідіотський і самовбивчий тренд шукати зовнішніх ворогів і, навіть страшніше, призначати ними не окремих політиків, а цілі країни й народи виявився таким потужним, що встояти проти нього було дуже важко.
І навіть дуже опозиційні, патріотичні, проєвропейські автори та лідери суспільної думки поламалися й попливли за течією.
А флешмоб «Плюнь на Польщу й похвали повернення орденів, якщо власного не маєш» став тотальним і всепереможним. І наші ЛСД із затяттям переконували, що хоч цей поганенько пахне, але це ж правильно і такий ляпас Навроцькому його має отямити або хоча б принизити.
Колеги вже цілу схему намалювали, що все це робиться на прохання і під керівництвом прем'єра, який сам і засудив дії Навроцького — Дональда Туска.
Знаєте, що мені це нагадало?
Історію з таким самим телячим вихвалянням саме в нашому середовищі убивчої курської афери Зеленського, здійсненої на замовлення і під оплески тримачів Оманського кейса та основних бенефіціарів війни проти України.
Усім так хотілося вірити, що це не чергова зрада, а нова перемога, що два дуууже опозиційні автори всіх, хто назвав це аферою, заклеймили званням рашистських агентів. А для пояснення, чому ж така злочинна й зрадницька влада Єрмака-Зеленського пішла на такий видатний крок, придумали дуже тупу вигадку, в яку негайно ж самі й повірили. Що операцію задумали в США й Британії, розробляв її сам Залужний, а Зеленського повідомили в останній момент, Єрмака ж узагалі не інформували.
Погодьтеся, дуже тупо. Тому не стану нагадувати прізвища наших реально знаних діячів, які тоді цю дурню несли. Але вони й зараз виправдовували убивчий флешмоб припущенням, що про це попросив Дональд Туск.
Мені вже надокучило повторювати:
«Я ж вас попереджав!» Озвучив це як припущення колег, але відкинув, бо воно не лізе в жодні ворота.
А зараз маємо вже гірке констатування, що Туск благав усіх стриматися й припинити цю дурість з обох боків. І польська ліберальна преса неприховано пише, що Зеленський і абсолютна більшість українців зіграли на руку й на посилення Навроцького та проти демократичної й поміркованої влади Польщі, до якої, хто не знав, отой Навроцький у непримиренній опозиції.
Одне з найвпливовіших ліберальних видань Rzeczpospolita в статті Яцека Нізінкієвіча підбило гіркі підсумки цього бою двох тупих баранів на радість московського різника. Але й численні автори й ліберальні видання в Польщі також розкритикували реваншизм і чергову промосковську провокацію Навроцького, але всі констатують, що офіційний Київ вистрелив собі в ногу.
Тривала робота нормалізації стосунків і згладжування історичних протиріч пішла коту під хвіст. Але головна біда, що Зеленський і вся неймовірна маса українців зуміли зробити неможливе — перетворити історичний реваншизм Навроцького, який турбував до 10% поляків, на потік образ і принижень, які нині охопили вже до 90% польського суспільства й спонукали їх підтримати саме злобу й випади Навроцького!
Польські ліберали переконані, що шалена атака з України в першу чергу вдарила по Туску й активних друзях України, а Навроцького лише зміцнила й додала провокатору політичної підтримки. Ще й подальші дії Зеленського вже спрямовані не проти польських правих, які разом із своїм Навроцьким нині в опозиції, а проти саме Туска і його уряду. Навіть пряма атака у вигляді відмови Зе від участі в урядовій міжнародній конференції з відновлення України. Це удар не по Навроцькому, а по Туску.
Хто забув, Зеленський весь час підтримував польських правих на чолі з Дудою та Навроцьким із їхніми болісними для українців випадами і аж надто явно демонстрував зневагу до Туска. Нині, після розгортання скандалу поза межі історії, підтримувати й захищати Україну — це губити власні рейтинги й суспільну підтримку.
Замість того, щоб «розділити радикала Навроцького і дружній польський народ», офіс президента влаштував цілу серію демаршів, які образили дуже багатьох пересічних поляків. Безвідносно до причини конфлікту. Наші друзі в Польщі лише із сумом констатують, що Зе і більшість українців пішли в емоційну складову й зіграли на шкоду собі й друзям. Могли апелювати до Туска, уряду, сейму й більшості суспільства, але зробили все навпаки!
Навіть ігнорування маргінального реваншиста Навроцького і його указу дало б перевагу Туску й підтримку Україні.
Таке враження, що Зе і всі учасники флешмобів та істерії дуже поспішали випередити події, щоб не допустити ситуації, коли б Туск відмовив у контрасигнації на указ і він би був скасований.
У москві дуже приспішували і в нас страшно поспішали. Так, що навіть важко відкидати конспірологічне припущення про змову Зе, Пу і Навроцького в цьому питанні. Позбавлення ордену не відбулося, а Зе його сам відправив. І цим підніс маргінала-реваншиста Навроцького до рівня рятівника польської гідності.
Наші друзі в Польщі констатують реальну руїну тривалого вибудовування дружніх стосунків. І кажуть, що Навроцький скоїв тупу провокацію.
А Зеленський «замість того, щоб її обійти, розбігся і стрибнув у неї двома ногами, посиливши позиції польських радикалів перед виборами».
А чи не це саме він робив з Орбаном?
Там не спрацювало, але Україна все одно в програші. А в Польщі аналогічно до Мадяра тепер Туску доведеться підіграти антиукраїнським настроям. Або його поміркована й дружня до України сила програє вибори.
Отак Зеленський у підсумку вкотре зіграв проти України. І всі, хто йому в цьому підігрують своєю антипольською істерією, роблять те саме.
Молодці, кроком руш на бойню!...
