Як загинула держава Пальміра?
У Сирійській пустелі майже 2000 років спочиває одна з самобутніх культур, знищена чужинцями з Апеннінів. Але остаточно зруйнували ісламісти.
Колись давно була така країна Пальміра (Παλμύρα) або ж мовою місцевого корінного населення Тадмор (ܬܕܡܘܪܬܐ). Проіснувала вона не довго, однак історія її була буремна і знову ж, своїм занепадом вона має віддячувати... жінці!
Місто-держава Пальміра було досить впливовим і багатим увесь час античності та ще більше розквітло завдяки дружбі із Римом. Але в III столітті Римська імперія, виснажена війнами на Заході та Півночі, зіштовхнулася із новою загрозою на Сході.
На той момент остаточно занепала Парфія, а на її руїнах постала Новоперська держава. Тамтешні правителі претендували на всі володіння Ахеменідів (династія, знищена ще Александром Македонським — прим. ред.).
250 року почалася перша війна Риму із цим новим старим ворогом. Війська Шапура І вдерлись у римські володіння, завдавши низки поразок латинянам та захопивши чималі терени у Сирії та Месопотамії.
Цілу декаду тривала невдала для римлян війна, аж поки під Едессою перси не розбили їхні легіони та не взяли у полон самого імператора Валеріана. Ця подія викликала ще й внутрішньополітичну кризу у Римі.
Пальмірці на чолі зі своїм лідером — екзархом Луцієм Септимієм Одинатом — із шанованого роду Гайранідів пішли на уклін до персів. Однак Шапур І, м'яко кажучи, послав їх якомога далі від себе.
Тоді пальмірці згадали, що вони ж таки союзники Риму і, коли зухвалий Шапур I повертався з-під Едесси з награбованим, вони атакували його на переправі через Євфрат. Персам завдали поразки й навіть захопили шахський гарем.
Потім, скориставшись тим, що у Римі знову почалися політичні чвари та громадянська війна і більшість римських легіонів покинули Азію, Оденат фактично став її правителем. Адже новому імператору Ґаллієну ніколи було займатися справами на Сході через численні повстання у війську та навалу ґотів.
Оденат отримав він імператора посаду головнокомандувача на Сході та carte blanche на війну проти персів. 262 року Оденат розгромив персів, відвоював у них римську Месопотамію і Сирію та дійшов аж до Ктесифона (місто у низині річки Тиґр — прим. ред.).
Ґаллієн дав йому за це титул цезаря! 267 року пальмірський володар повторив свій похід і разом зі старшим сином Геродом Гайрадом узяв собі титул шахиншаха. Тобто оголосив себе фактичним володарем Сходу.
De facto він володів чималою територією від Малої Азії до Перської затоки й від Палестини до кордонів із Персією. В його руках була як світська, так і релігійна влада на просторій ділянці Близького Сходу.
267 рік заведено вважати роком утворення Пальмірського царства. У Римі дивилися на ці сепаратистські вибрики крізь пальці, тим більше, що того ж року до Малої Азії вдерлися сармати й сил їх відбити у Риму, крім пальмірців не було.
Оденат із сином впорались і з цією задачею, але... В Одената була молода амбітна дружина, яка мала свої плани на майбутнє і яка вже примірялася до трону для себе і свого малолітнього сина Вабаллата.
Звали її Септимія Зенобія, насправді ж — Бат Заббай. Вона була донькою Заббая, але називала себе на грецький манір Зенобією, тобто, даром Зевса (пальмірська Богдана, якщо по нашому — прим. авт.).
Отже, коли наприкінці 267 року переможні Оденат із Геродом поверталися з Малої Азії їх підступно вбив двоюрідний брат Одената — Меоній, який одразу ж проголосив себе царем Пальміри. Новоспеченого царя тут же підняли... тільки не на щиті, а на списах воїни Одената!
Більшість дослідників вважають, що за всією цією змовою стояла Зенобія. Правителем став її 3-річний син Вабаллат, сама ж Зенобія оголосила себе регенткою і тут почалося...
Хитра та поміркована політика Одената, який вміло маневрував на межі поразки у стосунках з Римом, тонко використовував його зовнішні та внутрішні проблеми, нову царицю не влаштовували. Якщо чоловік виступав, як союзник Риму і діяв проти Персії та сарматів — ворогів Риму, то Зенобія взялася за римські території.
Не одразу, звісно ж, а поступово. Імператор Клавдій II, зайнятий війнами проти ґотами, надав Вабаллату та Зенобії право охороняти східні володіння Риму, але 270 року помер; його заступив слабкий Квінтілл.
Орім того, префект Єґипту — Теґаніон Проб — подався із військом і флотом на Родос ганяти піратів. Тож, в Азії залишилася тільки армія пальмірців, чим і вирішила скористатися Зенобія, атакувавши відразу Єґипет і Малу Азію.
До рук Пальміри потрапили Каппадокія і Ґалатія. Переможні пальмірці вломились і до Віфінії, але там отримали по носі й вирішили, поки що, не нариватись.
В Єґипті все йшло прекрасно, поки із Кіпру не повернувся Проб — він швидко випер пальмірців із провінції. Та щастя посміхнулось Зенобії, бо Проб потрапив у засідку і загинув.
Без командира римляни відступили і Єґипет знову окупували війська Зенобії. Та у тому ж таки 270 році до влади у Римі прийшов Авреліан, Зенобія оголосила про своє підданство, але за рік ні сіло ні впало, проголосила 6-річного Вабаллата... імператором!
От тут і настав кінець. Влітку 271 року в Єґипті висадився із військом Марк Аврелій Проб (той самий, що у 276 році стане імператором), а вже у вересні країна повернулася під владу Риму.
У січні 272 року до Малої Азії прибув сам Авреліан на чолі із загартованими у боях проти ґотів легіонами й мавританською кіннотою. У першій же битві за поселення Тіан пальмірці були биті.
Далі вони зазнали поразки в Антіохії, а потім — в Емесі; рівночасно з Єґипту почав наступ Проб. Дуже скоро римляни опинилися під стінами самої Пальміри, погрожуючи зруйнувати Тадмор.
Зенобія із сином намагалася втекли з міста до персів, та добігла не далеко — далматинські вершники наздогнали її й узяли у полон. 274 року її та Вабаллата провели у тріумфі Авреліана у золотих ланцюгах.
Після цього царицю із сином, як почесних бранців, поселили в одному з маєтків імператора у Тібурі, де вони жили вільно й мали повну свободу у пересуваннях. Зенобія померла у 275 році, хоча дехто вважає, що значно пізніше; Вабаллатова доля не відома й по нині.
Автор – Олександр Писаревський, ветеран АТО/ООС і боєць тактичної групи «С» (Сальвадор) Сил Територіальної оборони ЗСУ
