Єрмакократія Зеленського торує шлях російській окупації
Неліцензована копія путінізму на мінімалках не має шансів побити оригінал в Україні. Із купи «зеленого» гною срібні кулі не зробляться.
Якщо збаламучений і схарапуджений охлос не здатен обрати у владу нормальне керівництво, значить треба закривати «лавочку» — забирати важелі впливу в тих, хто дезорієнтує народ, медійно (а часом і фізично) знищуючи національний провід, та прочищати мізки простим людям. І вже потім питати у них, а чого ж вони хочуть?
Відтак не тицяти інфантильному й вередливому населенню чергову смочок із новим обличчям (яку воно згодом виплюне з прокльонами й зажадає нову і ще новішу). Толерування й виправдання зради — це тупиковий шлях, який веде до пекла.
Зраді нема виправдання — тільки пом'якшення вироку і навіть, якщо ви вирішите амністувати зрадників та змиритися із постійним ренегатством, вони все одно будуть биті. Так, биті іншими народами (чи все ж іншими національними державами) із більш стійкими моральними принципами.
А от, якби у лютому 2022-го ніхто не пішов на фронт, ми б уже всі були в окупації. Проте, якщо військо і далі покірно везтиме на своєму горбі обоз із зеленим шапіто, ми таки потрапимо в окупацію — тільки «чуток папізже», а всі попередні жертви й зусилля будуть марними.
Тому завдання на поточний період — зберегти й згуртувати якомога більше свідомих, патріотичних, порядних людей і делегітимізувати нездар та мародерів. Саме тих, хто своїми безвідповідальними й некомпетентними діями сприяють російському агресору.
Окремо слід пам'ятати, що станом на осінь 2024 року ~50% населення України, якщо вірити соціальним опитуванням, виступає за так званий «уряд національної єдності» (33% — нейтрально і тільки 13% фанатичних зелєфанів — негативно). Тобто широкі маси визнають, що:
- по-перше, ніякої єдності українців наразі нема;
- а по-друге, керівництво держави слід міняти.
Тож, якщо вдасться здійснити справжні, а не декоративні зміни, у нас як у народу і держави з'явиться шанс уникнути тотального розгрому. Мусимо зберегти ресурс для нового раунду протистояння із ворогом зі Сходу.
До речі, теперішні західні лідери працюють із тим, що і хто саме має підтримку у суспільстві й цілком здатні рівень підтримки промоніторити. Тому громадяни України, які цькують конструктивну критику аргументами, на кшталт «Зєлє аплодує світ, не заважайте йому, давайте мовчки із заплющеними очима й затуленим носом дочекаємось перемоги, а тоді...», — свідомо чи несвідомо створюють замкнене коло у трикутнику смерті, звідки у нас не буде виходу.
