Збереження європейської залежності від «блакитного палива» із РФ ставить під загрозу зовнішньополітичні цілі Брюсселя. Санкції не працюють?
Про це повідомила старша наукова співробітниця Європейської програми аналітичного центру «Chatham House» пані Арміда ван Рей. Ахіллесовою п'ятою названо відносини кількох країн-учасниць ЄС, перш за все Італії, котра входить до «Великої сімки».
Санкційний тиск Заходу має символічно-реактивний характер. Адже гроші партнерів України досі насичують воєнну економіку ресурсної федерації московії, якій вдалося встояти й пристосуватися до нових обставин після 24.II.2022.
Як і вся Європа, до повномасштабного вторгнення в Україну Італія сильно залежала від імпорту російського газу, який становив до 40% її енергопостачання. Водночас Рим зробив значні кроки щодо скорочення прямого імпорту енергоносіїв із РФ.
Коли йдеться про російський зріджений природний газ, ситуація стає ще менш обнадійливою. Дані аналітичного центру «Bruegel» показують, що імпорт зрідженого природного газу (далі — ЗПГ) із РФ до ЄС збільшився на 37,7% у період від 2021 до 2023 року.
Як може виглядати прагматична, довгострокова та стійка політика ЄС щодо енергетичної безпеки? Деякі експерти стверджують, що ЄС має повністю запровадити ембарго на російський ЗПГ і що це можна зробити без перебоїв у постачанні, забезпечивши достатню кількість сховищ.
Перший крок — допомогти країнам-учасницям Євроспілки, котрі все ще залежать від російського газу (трубопровідного або ЗПГ) диверсифікувати імпорт енергоносіїв. Для цього потрібна інша інфраструктура, ніж та, котра діє від 1970-1980-х років.
Нещодавно узгоджене фінансування газогону Австрія-Німеччина дозволить Відню імпортувати майже третину своїх потреб із портів для ЗПГ, що розташовані на узбережжі Німеччини. Ця угода також має бути закріплена у законодавстві та контрактах на випадок, якщо після вересневих виборів в Австрії до влади прийде дружня путіну Австрійська партія свободи (FPÖ) та спробує скасувати її.
Другий крок — забезпечити різноманітність постачання. Якщо залежність ЄС від російського газу щось і продемонструвала, то це небезпека надмірної залежності від одного джерела енергії.
Наразі ЄС імпортує понад 50% ЗПГ зі США — можливо, це теж ризикована стратегія, якщо Дональд Трамп знову посяде президентське крісло у Білому домі. Хоча це може бути ризиковано і за каденції Джозефа Байдена, який нещодавно призупинив розширення нових експортних терміналів ЗПГ.
Інший важливий постачальник — Норвеґія, але вона вже працює на межі можливостей. відтак єдиний вихід — шукати нових постачальників, що означає збільшення залежності від авторитарних партнерів, таких як Катар та Єґипет, й економічно нестабільних держав, таких як Ніґерія.
Все це підкреслює нагальну необхідність прискорення переходу до «зеленої» енергетики та реалізації пакета ЄС під назвою «Fit for 55». Хоча потенційно це завдання ускладнюється політичними настроями в Європі після результатів нещодавніх виборів до Європарламенту.
Якщо і коли ЄС ухвалить рішення про заборону імпорту російського ЗПГ, Брюссель також має уважно вивчити країни походження заміщувального трубопровідного газу або ЗПГ. Імпорт «відмитого» російського газу не допоможе ЄС досягти своїх зовнішньополітичних цілей; щобільше, він може їх підірвати.
Тим часом як раніше інформувала медіаагенція «Останній Бастіон», таліби завдяки КНР почали експортувати нафту з Афґаністану на світовий ринок. Станом на середину червня 2024 року продано «чорного золота» на загальну суму $80 мільйонів; і це лише за 10 днів!