Юний гетьманець із лав ДУК ПС: пам'яті Сергія Табали
Посвята побратимові, який віддав життя за Українську Соборну Самостійну Державу – народний Гетьманат. Сьогодні йому б виповнилося 27.
Новітня визвольна війна проти московської ординської окупації триває 8-й рік поспіль, її кінця-краю досі не видно. І це зрозуміло, адже не можливо досягти миру з тим, хто хоче знищити тебе та загарбати твою землю.
Цілком очевидно, що через коротку пам'ять переважної більшості українців, задурених кремлівською пропагандою, посеред Донецького степу продовжують гинути наші захисники. Більшість із них за інших обставин могли б стати інженерами, педагогами, лікарями, дипломатами...
Серед полеглих Героїв України дуже своєрідною є постать молодого гетьманця, українського націоналіста, уродженця Лебедина Сергія Табали на псевдо "Сєвєр". Із ним мав нагоду познайомитися ще влітку 2011 року, коли він приїхав до Дніпра налагоджувати мережу націоналістичного спротиву режиму Віктора Януковича.
Натхненний ідеєю повернення України до традиційного державного устрою у вигляді народного Гетьманату, яку просували майбутній командир добровольчого підрозділу "Сармат" Олександр Писаревський і правник Юрій Якуба, друг "Сєвєр" взявся просувати її на теренах Сіверщини та Слобожанщини. До вибуху Революції гідності у листопаді 2013 року він зумів згуртувати навколо себе рішучу молодь, яка крім духовного гарту, займалася військово-патріотичним самовихованням і бойовими мистецтвами.
Коли ж гримнули перші вибухи шумових гранат на вулиці Банковій у Києві, друг "Сєвєр" в авангарді юних революціонерів долучився до формування організації "Вікінги" (згодом стала структурним підрозділом "Правого сектору"). Він брав активну участь у буремних подіях на Майдані аж до кінця лютого 2014 року.
З початком сепаратистського заколоту у Криму і на Сході, інспірованого Москвою для дестабілізації ситуації в Україні, друг "Сєвєр" рушив добровольцем на фронт неоголошеної війни, згодом опинившися у лавах захисників Донецького летовища. Його бойовий шлях незламного борця за волю України назавжди закарбовано у пам'яті побратимів із Добровольчого Українського Корпусу "Правого сектору".
Попри свій молодий вік (на момент героїчної загибелі "Сєвєру" було повних 18 років! – прим. ред.) він став першим кіборгом із Сумщини. Сергій Табала не зганьбив свою честь, зберігши вірність українській національній ідеї, за яку боролися його попередники.
Пригадую, як ще до війни ми з ним та Юрієм Якубою роз'їжджали містами Придніпров'я у пошуках однодумців задля пропаганди ідей Гетьманату. Справи йшли не надто успішно, бо режим Януковича набирав обертів й рішуче придушував націоналістичний рух, представники якого воліли або пристосуватися, або піти у підпілля.
Звичайно, друг "Сєвєр" не був ідеологом-теоретиком на зразок Миколи Міхновського чи Степана Бандери, але мав здібності затятого, вмілого керівника-організатора, власне практика. З його слів, улітку 2012 року з купки малих вуличних хуліганів йому вдалося згуртувати добре загартованих бійців-націоналістів, вірних ідеям Гетьманату.
Як під час Революції Гідності, так і на східному фронті, друга "Сєвєра" зажди можна було пізнати за його татуюванням на обох руках: на лівій руці напис "Слава Україні!", а на правій – "Героям слава!". Його життєвим credo було: «Помирати нам рано – ми повинні перемогти! Хто як не я? Коли, якщо не зараз? Для мене честь – померти за Україну. Шкода, що за нашу країну я можу померти тільки один раз...».
Він так і жив – ніколи не брехав, завжди допомагав навколишнім і нищив ворогів України, які понад усе прагнули загарбати святу правду і волю. А вже під час війни у приватних дружніх розмовах у "затишних" бліндажах і окопах друг "Сєвєр" завжди підкреслював – його дивує деяка нелогічність військових наказів і дій.
Коли ворог був тільки на порозі, влада в Києві з піною навколо рота розказувала всім громадянам, як слід ненавидіти і гнати окупанта-загарбника. Проте,як тільки той знекровився настільки, що його можна було легко вибити, чомусь одразу виникла потреба з ним домовлятися, йти на вже підготовлені у Мінську ворогом компроміси, а ніяк не нападати і не визволяти українську землю.
Друг "Сєвєр" ніколи не змінював власних ідеалів і життєвих принципів. Завжди гнув свою переконливу й чітко аргументовану фактами лінію.
Тому він вважав, що наша поразка у війні можлива лише за умови повної капітуляції на фронті та колаборації всередині країни – бо не можна, маючи продажну владу, реформувати громадянське суспільство, так і в'ялими рученятами утримати бойові позиції на Донбасі не під силу нікому. Власне так лаконічно можна змалювати світогляд Сергія.
Якось у приватній розмові, відзначаючи 73-тю річницю створення УПА, друг "Сєвєр" сказав, що «українці – на правду непереможна нація, яка впродовж віків не раз довела своє право на існування», а тому слід крокувати викликам долі (революції та війні – прим. ред.) назустріч. Адже, коли ці бурхливі події прийдуть до нас самі, часу на роздуми чи втечу не залишиться; тож вибір у Сергія Табали був невеликий – або смерть, або боротьба.
Сумський гетьманець "Сєвєр" в останній рік свого життя вів щоденник, де залишив немало спогадів про Революцію гідності та війну на Сході. Деякі уривки звідти можемо навети тут:
«...Ненавиджу війну за розлуку із рідними і любими та за те, що забирає гідних. Тут насправді почуваєш себе живим. Тут щиро радієш звичайним речам. Тут по-справжньому з'являються причини цінувати та ненавидіти. Рай та Пекло романтичної душі. Двояка філософія цього світу.
Люблю людей, що поважають нашу справу і з вдячністю нам про те говорять. Завдяки їм, я раз за разом твердішаю в міркуванні про те, що наша справа – вірна!.. Колись настане такий день, що навіть Кремль рухне, буде стертий з лиця землі, ніби ніколи і не існував. Для цього потрібна перемога, тому має жити Українська Нація!».
Разом з іншими кіборгами друг "Сєвєр" до останньої секунди обороняв Донецький аеропорт від кремлівських окупантів. Йому не судилося повернутися додому живим – сумський гетьманець Сергій Табала поліг смертю хоробрих 6 листопада 2014 року поряд із диспетчерською вишкою летовища.
Вічна пам'ять, слава, честь і шана незламному борцю за волю України. Дякую, друже Сергію, за твій Чин!
P.S. Викладений матеріал є уривком із книги "Повстання Ідентичності", яку можна прочитати тут.
