Юрист Петро Гуйван: Про моральність в політиці
Два тижні тому відбулася непересічна подія, яка сколихнула задрімавше в політичному відношенні суспільство та отримала різну оцінку мас медія та політиків. При цьому оцінки дій влади дуже різняться: від повного виправдання та визнання їхньої законності до категоричного протесту. Перший підхід спостерігається, зазвичай, з боку офіційних представників влади – а що вони, власне, можуть, то їхній обов’язок - провладних політиків та окремих громадських діячів – професіоналів у царині лізингу. Другий – з боку, як правило, опозиції, котра апелює до Загальної Декларації Прав Людини. Обидві позиції не бездоганні, вони мають як свої чесноти, так і відверті вади.
Ми наразі не будемо давати свої оцінки законності перетину кордону, діям влади у зв’язку з цим. З даного приводу вже зламано багато списів, баталії та диспути ще продовжуються. Нашу увагу привернула позиція представника влади народного депутата Олексія Гончаренка, яку він висловив у прямому ефірі ввечері 12 вересня на каналі 112. Він підійшов до дослідження цієї цікавої для суспільства ситуації з іншого – досить не очікуваного боку. Не вдаючись до висновків про законність дій влади та опозиції при перетині паном Саакашвілі українського кордону, політик дав свою оцінку моральній стороні дій учасників подій, що при цьому відбувалися. Згідно з висловленою ним позицією, Саакашвілі, не підкорившись вимозі про залишення поїзду (законність чи незаконність даної вимоги політик довірив встановлювати відповідним органам), діяв аморально, бо умисно прирік невинних та непричетних людей на додаткові страждання. Оскільки поїзд до виходу з нього опозиціонера наказано було взагалі зупинити, жінки (у тому числі вагітні), малолітні діти та інші пасажири змушені були терпіти порушення їхніх конституційних прав. Винним і цьому пан Гончаренко визнав саме пана Саакашвілі. Хай не за правовими приписами, а за неписаними законами моралі. Більше того, впертість опозиціонера поставила під загрозу життя його попутників внаслідок замінування митниці.
Цікавий та несподіваний підхід. Тож, мусимо його проаналізувати та дати відповідні оцінки. Тим паче, що десь щось подібне в історії вже відбувалося. Пригадав. Під час останньої Великої війни фашистські зондеркоманди боролися з партизанами у подібний спосіб: вони заганяли жителів села у щільно закриту хатину і повідомляли, що спалять усіх живцем, якщо партизани не припинять диверсійну діяльність. Звісно, радянські партизани цими погрозами не переймалися (і таким чином порушували, як на думку Олексія Гончаренка, закони моралі), внаслідок чого гинули абсолютно невинні люди. Таким ось чином була спалена моя бабуся, а мою майбутню матір на той час малолітню односельцям вдалося витягти з полум’я. При цьому окупанти публічно звинувачували у смерті невинних людей саме партизанів, які вчинили аморальне, не дослухавшись до погроз. Отже, як бачимо, загроза суспільного нещастя, коли абсолютно не пов’язана з жертвами особа чи інстанція не виконає вимоги влади, не є новим явищем. У тій чи іншій інтерпретації даний спосіб впливу на опонентів випробуваний в численних місцях та ситуаціях.
Звісно, ви скажете, що порівняння дій наших очільників 10 вересня та есесівців є неспівмірним. Можу погодитися, фашисти несли смерть, а наші можновладці лише певні загрози страждань. І то, звичайно, у порівнянні на користь української влади. Втім, замінування пункту перетину кордону вже виходить за вказані межі реальності загрози і наближає наведені два приклади. В той же час, есесівці вчиняли заходи публічного покарання за невиконання їхніх вимог до чужого народу, тоді як у нашому випадку загрозу умисно створили для власних громадян. А це вже не на користь сучасної України.
Дійсно і М.Саакашвілі, і радянським партизанам можна дорікнути за недотримання людських правил моралі, адже в результаті їх впертості нанесена шкода охоронюваним законам правам та інтересам сторонніх та невинних людей. Але, як то відомо, моральність може проявлятися лише до тих суб’єктів, які самі є моральними. Якщо припустити, що діяння вказаних вище осіб, вчинені попри тиск на них, не відповідають принципу моральності, то, власне, цим претензії до них і обмежуються. Натомість, ті, хто створює публічну загрозу заради отримання матеріальної чи політичної вигоди, діють не лише аморально, а й злочинно. І вже зовсім неприпустимо в сучасному суспільстві, яке декларує поступ до правової держави, демократії, піддавати загрозі життя пересічних громадян, які опинилися у замінованому місці в момент реалізації владою своїх амбіцій. Такі дії обов’язково мають отримати оцінку правоохоронних органів у вигляді притягнення винних до кримінальної відповідальності. Відповідна стаття Кримінального кодексу про відповідальність за повідомлення про мінування є, способи виявлення таких осіб напрацьовані. Тож не важко відкрити провадження за завершити обвинувальним вироком подібний злочин. Але виникає питання, чи буде це зроблено? Воно, на жаль, має риторичний характер.
Звісно, питання про мінування прикордонного переходу вирішував не Президент. Зрозуміло, що він просто не бажав приїзду опозиціонера в Україну. Деталі ж операції розробляли певні владні структури, в першу чергу, силової сфери. Оскільки серед вищого командування силовиків, на жаль, ще дуже мало високоінтелігентних та інтелектуальних людей, а, натомість, є велике бажання вислужитися, отримати чергове звання та улесливо сподобатися керівникові, відбувся, як вказується в юриспруденції, ексцес виконавця, коли останній, виконуючи вказівку, відверто виходить за межі бажань замовника. Тож і отримали резонансну подію, пов’язану з зазіханням на права та свободи, в тому числі життя, громадян. Зараз дуже важливо для влади належним чином розставити всі крапки над І та притягти до відповідальності усіх винних посадовців. Інакше, оцінку дасть суспільство (зрештою, цим влада не дуже переймається, бо вона вже звикла не реагувати на такі загрози) і міжнародне суспільство, що не сприятиме авторитетові держави Україна.
Тепер повернімося до моральної сторони описуваних подій. Як ми вже вказували, вимагати від певної особи припинити свої законні чи часом не дуже дії під загрозою настання недобрих наслідків для зовсім не пов’язаних з нею людей є саме по собі дуже аморальним вчинком. Але влада, тим не менше, зробила такий крок. Ми розцінюємо це як пробу пера. Якщо все пройде нормально, негативні суспільні наслідки не настануть, ситуація забалакається чи швидко забудеться, подібний захід, як ефективний, буде застосовуватися і до інших опонентів, при чому не лише владою, а іншими суб’єктами політичного процесу. Саме в цьому, у можливості поширення вказаного екзерсису в українському суспільстві і полягає основна загроза. При цьому, невідомо, чи будуть адресати подібних вимог під загрозою суспільного нещастя діяти морально, як то визначає пан Гончаренко. Скажімо, якщо до нього самого пред’явиться вимога припинити політичну діяльність, бо інакша певні матеріальні та моральні утиски зазнають його оточуючі люди чи взагалі незнайомі, чи буде він діяти відповідно з власною концепцією про моральність і виконає вимоги, у такий спосіб забезпечивши захист невинних осіб? На жаль, відповіді ми не почуємо. Ще і тому, що пан Олексій Гончаренко якимось дивним чином завжди перебуває у лавах владних політичних структур. І не просто як рядовий член, а завжди на якихось керівних посадах. Тож подібне випробування моральності йому не загрожує, принаймні зараз. Ми щиро раді за нього, але не всім так щастить. Бо, будучи заступником керівника владної фракції у парламенті, пан Олексій виказав підхід влади до досліджуваного питання. Це створює загрозу на майбутнє. Відтак, закликаю всіх небайдужих зробити власні висновки із ситуації, що відбулася 10 вересня і забезпечити недопущення надалі застосування загроз пересічним громадянам заради досягнення політичних чи інших цілей.
Гуйван П.Д., заслужений юрист України
