Ювілей закатованого совєтами дисидента Валерія Марченка
75 років тому у Києві народився маловідомий нині український правозахисник, літературознавець і перекладач, якого закатували окупанти.
Мова про жертву совєцького режиму і незламного борця за волю України Валерія Марченка, чию офіційну справу оприлюднив дослідник секретних архівів КГБ Едуард Андрющенко.
До дисидентського руху Валерій приєднався у студентські роки, навчаючися у Київському університеті на філологічному факультеті, де і познайомився з так званим "літературним підпіллям"; одночасно вивчав тюркські мови у Бакинському університеті.
Як перекладач азербайджанських письменників і знаний літературознавець дебютував на шпальтах газети "Літературна Україна", паралельно викладав в одній із середніх шкіл Києва українську мову та літературу.
Активна патріотична і не прихована антисовєцька позиція Марченка зіграли з ним злий жарт: 25 червня 1973 року ґебісти заарештували його, а вже 27 грудня ручні "слуги червоної Феміди" засудили до 6 років позбавлення волі в колонії суворого режиму і 2 років заслання.
Валерій "сидів" у пермському таборі для політв'язнів №35, де познайомився з українськими правозахисниками, зокрема Іваном Світличним і Семеном Глузманом; там же написав низку публіцистичних нарисів, в яких висвітлював умови існування тих, хто виживав у системі ГУЛАГ.
Показово, що на відміну від етнічного московита і свідомого українофоба Алєксандра Солженіцина праці Марченка на ту ж тематику не запізнали міжнародного визнання, оскільки Кремль не допускав подібних "витоків" на зовні від українців.
Як і Василь Стус та інші українські дисиденти Валерій Марченко прагнув волі для Неньки, ліквідації СССР, але ворожий режим усе ще був сильним, а тому заморив незламного борця, який відійшов у засвіти на чужині – він помер 5 жовтня 1984 року у тюремній лікарні у Ленінграді; похований у селі Гатне Київської області.
