За лаштунками влади Мелоні: масони у керма Італійської держави
Десятиліттями ця південноєвропейська країна була охоплена хаосом. Ліві й праві фанатики вбивали один одного, підігруючи таємному товариству.
Мова про найзагадковішу масонську ложу Італії та Європи у цілому, під назвою «La Programma due» (La P2), багаторічним і незмінним маґістром (очільником) якої був Лічо Джеллі. За минулі 75 років лави організації поповнили прем'єр-міністри, генерали, депутати, керівники секретних служб, аристократи та члени мафії.
Дослідники відраховують початок незворотних змін на Апеннінах, до якого приклали руку масони, від моменту вступу Риму на боці Берліна у Другу світову війну (літо 1940 року). Фашистівський режим Беніто Муссоліні виявився нездатним протистояти ні зовнішній загрозі (антигітлерівській коаліції), ні внутрішній (комуністичним партизанам і мафіозному підпіллю).
Коли американський чобіт розпочав крокувати італійською землею, він то знайти опертя серед місцевих. Зголосилися загнані у гори аристократи-антифашисти, котрі прагнули відновити сталий порядок речей до приходу Муссоліні у 1922 році, згуртувавшись у таємне товариство.
«Poteri occulti» (у перекладі з італійської — «приховані сили») з'явилися у той буремний повоєнний час, а ключова роль належала Лічо Джеллі (21 квітня 1919 — 15 грудня 2015). Непохитний націоналіст, чиї переконання та знання допомогли уникнути спершу інтернування, потім в'язниці й зрештою справедливого правосуддя.
Ідейний чорносорочечник приєднався до італійської спеціальної служби наприкінці 1930-х, по тому брав участь у контрабанді медичними потягами й літаками до Арґентини золота юґославської королівської родини, яка опинилася на вигнанні. Місцеперебування коштовностей досі залишається невідомим.
Амбітного Лічо помітили аристократи-антифашисти під час заколоту 1943 року, коли заарештували й ув'язнили Муссоліні. Масони перекупили спецслужбіста, пообіцявши швидке кар'єрне зростання й чимале збагачення тільки після таємної угоди з агентами розвідки США.
Впродовж наступних двох десятиліть він налагодив понад 1000 зв'язків у політиці та бізнесі не лише вдома, а й по той бік Атлантичного океану, значно зміцнивши вплив організації «La P2»; інтереси масонів простягаються далеко за межі Апеннін. 1965-го його прийняли до лав «Ложі Великого сходу Італії», а за 2 роки він уже став маґістром «La P2».
Політичний ландшафт постфашистівської країни переповнювався спробами державного перевороту, причому як лівими, так і правими силами. Вашинґтон та Москва намагалися поділити між собою Італію, як уже розподілили окуповану Німеччину, але місцеве масонство утримало кермо у своїх руках.
Роки невдалих заколотів призвели до переходу від прямих військових дій до прихованих політичних інтриг між фракціями, за якими стояло товариство «La P2». Відроджену завдяки американцям мафію Лічо Джеллі наповнив своїми «кротами», котрі доповідали про кожну оборудку, кожен намір бандитів...
Колишній спецслужбіст використовував нестабільність, позиціонуючи ложу як протидію підривним радикальним і будь-яким рухам. Сам Лічо у розмові із пресою стверджував, що його мета — «захистити Італію від комунізму шляхом проникнення у державні структури, ЗМІ та фінансові установи, часто розмиваючи правові та моральні межі».
Його амбіції відбилися на контролі за великими виданнями, як от Corriere della Sera (до тепер — головна щоденна газета Італії). Затим прийшла черга банків: на зламі 1970-1980-х масони ложі «La P2» довели до краху Banco Ambrosiano, залишивши без коштів майже 500 000 вкладників; поліція не змогла довести причетність Джеллі.
Після приєднання Італії до структур ЄС у Рим потекли шалені гроші, які контролювали депутати двопалатного парламенту й урядовці. Лічо Джеллі повернувся у політику, прикупивши десяток регіональних і пару загальнонаціональних партій, серед яких була партія Сильвіо Берлусконі — Forza Italia.
1982 року поліція виявила 2 важливі засекречені документи, що розкривали наміри італійських масонів: «План демократичного відродження» та «Меморандум щодо ситуації в Італії». Автори не пропагували руйнування наявної державної системи із тотальною корупцією, а воліли поетапного перетворення на контрольовану демократію американської моделі.
Власне Берлусконі завдячує своєму злету великому майстру Джеллі. Той вивів колишнього розбишаку із брудних вулиць у нетрях Мілану не просто на політичний, а на геополітичний Олімп; зрозуміло, аж ніяк не чесним і чистим шляхом.
Обравшись до італійського парламенту Сильвіо намагався перетворити два зазначені вищі документи у відповідні закони. Берлусконі справді спробував втілити у життя значну конституційну реформу 2006 року з урахуванням масонських забаганок, але вона зазнала поразки на референдумі.
Десятиліття потому обидва члени ложі «La P2», дотичні до кривавої діяльності мафії, попри численні корупційні скандали контролюватимуть не лише бюджет держави, а й свідомість переважної більшості громадян. Тому на минулих і позаминулих виборах саме популісти зібрали понад половину голосів, утримавши владу у своїх руках та завадивши ліволіберальному заколоту.
Дует Джеллі-Берлусконі вміло об'єднав правоцентристів і ультраправих під однією парасолькою, віддавши прем'єрське крісло своїй висуваниці Джорджі Мелоні. (На жаль, поки достеменно невідомо, є вона учасницею хоч якоїсь масонської ложі чи ні).
Рівночасно встановлено, що організація «La P2» поширила свій вплив на міжнародний рівень, зокрема на військові режими в Арґентині, Болівії, Бразилії та Ґватемали, де протидіяло не лише агентурі КГБ, а й ЦРУ. Історики спецслужб Латинської Америки припускають, що італійські масони завербували представників тамтешньої еліти, серед яких Жаїр Болсонару та Хав'єр Мілей.
Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» закликає читачів пам'ятати, що результативність протидії організованій злочинності в Україні погіршується. Воно й не дивно, бо право(п)охоронці сприяють бандитизмові.
