Флорентійський геній випередив свій час власними ідеями та винаходами, які збуджували не одне покоління його послідовників.
Напередодні медіаагенція "Останній Бастіон" розповіла про 5 унікальних пристроїв, пророчо створених на папері Леонардо да Вінчі, нині ж поговоримо про його нелегкий життєвий шлях.
Батько майбутнього генія, П'єро із Вінчі, заможний нотаріус і землевласник, був найвідомішою людиною у Флоренції, але мати Катарина – простою селянською дівчиною, швидкоплинним захопленням впливового тосканського сеньйора.
Хлопчик із 4-5 років виховувався не стільки батьком, скільки мачухою, тоді як рідну його матір, поспішили видати з посагом за іншого селянина.
Красень Леонардо, який відрізнявся при цьому незвичайним розумом і привітним характером, одразу став загальним витівником і улюбленцем у будинку П'єро; цьому частково сприяла та обставина, що перші дві мачухи Леонардо були бездітні.
Третя батькова дружина П'єро – Маргарита – оселилася у будинку, коли її знаменитому пасинку було вже 24 роки, але від неї сеньйор П'єро мав аж дев'ять синів і двох дочок, які, на превеликий для П'єро з Вінчі жаль, не блищав "ні розумом, ні мечем".
У 1466 році Леонардо, коли йому 14, став учнем до майстерні Вероккйо, а вже у свої 20 – був проголошений майстром, бо його талант перевершував роботу інших; можна сказати, що найбільше він навчався у себе самого і вчив колег.
Не обійшов юний флорентієць своєю увагою і музику, досконало опанувавши гру на лірі – сучасники згадують, що він «божественно співав під власні мелодійні імпровізації».
Якось да Вінчі навіть сам виготовив лютню особливої форми, надавши їй вигляду кінської голови й багато прикрасивши сріблом.
Граючи на ній, він настільки перевершив усіх музикантів, які зібралися при дворі герцога Людовіка Сфорци, що "зачарував" його на все життя.
Цей супергеній початку доби Відродження настільки дивний, що викликає у дослідників не просто подив, а майже святобожність, змішану із розгубленістю.
Навіть загальний огляд його можливостей шокує: ну, не може людина, май вона хоч найрозвиненіший інтелект, бути одразу геніальним інженером, художником, скульптором, винахідником, механіком, хіміком, філологом, вченим, провидцем...
А ще, – одним із кращих свого часу співаків, плавцем, творцем музичних інструментів, кантат, вершником, фехтувальником, архітектором, модельєром тощо.
Вражають і його зовнішні показники – Леонардо був високим, струнким, мав прекрасне обличчя, що його навіть називали "ангелом", при цьому не по-людськи сильним в обох руках (міг зім'яти підкову!), хоча був шульгою.
У той самий час його менталітет здається нескінченно далеким як від рівня свідомості сучасників, а й від людського взагалі, бо Леонардо, наприклад, повністю контролював свої почуття, практично не виявляючи емоцій, характерних для звичайних людей, завжди зберігав напрочуд гарний настрій і врівноважений стан.
Щобільше, флорентієць вирізнявся якимсь дивним холодом непритомності: він не любив і не ненавидів, а розумів, тому не тільки здавався, але й був байдужий до добра і зла у людському розумінні (допомагав, наприклад, інтригам Чезаре Борджіа), до потворного і прекрасного, які з однаковим інтересом вивчав як щось дане, зовнішнє...
Зрештою, за свідченням сучасників, Леонардо міг бути бісексуалом – сьогодні важко точно стверджувати, чому він спочатку "вивчав" науку кохання із флорентійськими дамами, які мліли від цього красеня та розумниці, а потім зосередився на гомосексуальних відносинах.
Існує документ-донос, в якому саме да Вінчі звинувачується у забороненому тоді гомосексуалізмі, анонім звинувачує «його та ще трьох чоловіків в активній содомії над якимось Джакопо Салтареллі, 17 років, братом ювеліра».
Очевидно, якби скарга невідомої особи підтвердилася, Леонардо з приятелями загрожувала кара – смерть на багатті у відьомському стилі за вчинення гріха.
Перше засідання відбулося 9 квітня 1476 року і воно нічого не дало: суд вимагав доказів, заявлених свідків, а їх не було; тому судове засідання перенесли на 7 липня.
Відбулося нове розслідування – і цього разу остаточний виправдувальний вирок; проте, коли Леонардо став майстром, він оточив себе писаними, небездарними красенями, яких брав в учні.
На думку австрійського психолога-сексуаліста Зіґмунда Фройда, любов да Вінчі до своїх підмайстрів була суто платонічною (як старшого брата до молодших – прим. ред.), але ця думка здається безперечною далеко не всім.
Здібності та можливості Леонардо були, безсумнівно, надприродними, адже, наприклад у "Щоденниках" да Вінчі є нариси птахів у польоті, для виконання яких необхідно було розташовувати щонайменше матеріалами уповільненого кінознімання!
Флорентійський геній вів дуже дивний нотатник, звертаючись до нього як до живої істоти на "ти", віддаючи розпорядження і накази собі як слузі чи рабові: «накажи показати тобі...», «ти маєш показати у своєму творі...», «накажи зробити дві дорожні сумки...».
Складається враження, що всередині да Вінчі жили ніби дві особи: одна – всім відома, доброзичлива, не позбавлена деяких людських слабкостей, а інша – неймовірно дивна, потайлива, нікому не відома, яка командувала ним і розпоряджалася його вчинками.
До того ж Леонардо мав здатність передбачати майбутнє, яка, можливо, навіть перевершувала пророчий дар Нострадамуса, оскільки його знамениті "Пророцтва" (спочатку – серія записів, зроблених у Мілані в 1494 році) малюють жахливі картини майбутнього, багато з яких або вже були нашим минулим, або зараз є нашим сьогоденням.
Судіть самі:
Від нього зберігся рукопис, де показується можливість занурення на велику глибину без допоміжних речей, але завдяки використанню особливої газової суміші (секрет якої він свідомо знищив) – аби її винайти, необхідно було добре розумітися на біохімічних процесах людського організму, які зовсім не були відомі на той час!
Це він першим запропонував встановлювати на броньованих кораблях батареї вогнепальних гармат (подав ідею броненосця!), винайшов гелікоптер, велосипед, планер, парашут, танк, кулемет, отруйні гази, димову завісу для військ, збільшувальне скло (за 100 років до Ґалілео Ґалілея!).
Леонардо да Вінчі винайшов текстильні машини, ткацькі верстати, машини для виготовлення голок, потужні підйомні крани, системи осушення боліт за допомогою труб, аркові мости; створив креслення воріт, важелів і гвинтів, призначених підіймати величезні тяжкості, механізми, яких не було в його час.
Вражає, що син простої селянки докладно описує ці машини та механізми, хоча їх і неможливо було зробити на той час через те, що тоді не знали кульковальниць (але сам Леонардо знав це – зберігся відповідний малюнок).
Іноді здається, що так да Вінчі просто хотів дізнатися якнайбільше про цей світ, колекціонуючи інформацію, що ж він із нею робив і нащо вона йому була потрібна у такому вигляді та у такій кількості? Відповіді це питання він не залишив.
Дивним чином навіть заняття Леонардо живописом здаються згодом дедалі менш значними, не говоритимемо про його шедеври, відомі всьому світові, скажімо тільки про один дивовижний малюнок, що зберігається у Віндзорі, що зображує якусь неземну істоту.
Риси обличчя цієї істоти пошкоджені від часу, але можна вгадати їхню дивовижну красу; у цьому малюнку привертають увагу величезні та дуже широко розставлені очі.
Це не помилка художника, а свідомий розрахунок: саме ці очі справляють враження, що паралізує, – заведено вважати, що це зображена художником Беатріче великого поета Данте, але земні жінки анатомічно не бувають такими...
У Королівській бібліотеці Турина зберігається знаменитий автопортрет Леонардо да Вінчі – "Портрет самого себе у похилому віці", – який не датований, але, як вважають експерти, був написаний близько 1512 року.
Це дуже дивний портрет: не тільки глядач у різних ракурсах сприймає вираз і риси обличчя Леонардо зовсім по-різному, але і фотографії, зроблені навіть із невеликим відхиленням камери, показують різну людину, яка то меланхолійна, то зарозуміла, то мудра, то просто нерішуча, то постає старцем, змученим життям тощо.
Більшості людей флорентійський геній відомий як творець безсмертних мистецьких шедеврів, але його найближчий друг Фра Пієтро делла Новеллара зауважує: «Заняття математикою настільки віддалили його від живопису, що тільки вид пензля приводить до гнівного стану».
А ще, він був чудовим фокусником (сучасники говорили відвертіше – чаклун, маг): Леонардо міг викликати з окропу багатобарвне полум'я, вливаючи у неї вино; легко перетворював біле вино на червоне; одним ударом ламав тростину, кінці якої були покладені на дві склянки, не розбивши жодного з них; наносив на кінець пера трохи своєї слини – і напис на папері ставав чорним.
Дива, які показував да Вінчі, настільки вражали сучасників, що його серйозно підозрювали у тому, що він служив "чорній магії", або і ще гірше – самому Дияволу.
Крім того, біля генія постійно перебували дивні, сумнівні моральності особистості, на зразок Томазо Джованні Маціні, відомого під псевдонімом Зороастр де Перетола, – механіка, ювеліра і водночас адепта таємних наук.
До самої смерті да Вінчі був надзвичайно активним, багато їздив – так, у 1513-1519 роках він поперемінно жив у Римі, Павії, Болоньї, Парижі, де і помер, за переказами, 2 травня на руках короля Франсуа I, просячи прощення у Бога і людей, що «не зробив для мистецтва всього що міг би зробити».
Леонардо да Вінчі заведено вважати одним із геніїв італійського Відродження, що відповідає істині, бо він дійсно унікальний: ні до, ні після нього в історії не існувало подібної людини, геніальної у всьому!
У цьому полягає найбільша загадка: одні сучасні дослідники вважають Леонардо посланцем інопланетних цивілізацій, інші – мандрівником у часі з віддаленого майбутнього, треті – мешканцем паралельного, більш розвиненого, ніж нашого світу...
Здається, останнє припущення найбільш правдоподібне: надто добре знав да Вінчі мирські справи та майбутнє, яке чекає на людство, яким він сам був мало стурбований.
Як раніше вже повідомляла медіаагенція "Останній Бастіон", хорезмський науковець-енциклопедист аль-Біруні працював при дворі шахів і всі свої праці написав виключно арабською мовою.