Захищати не лише територію: як культурна спадщина стає частиною військової практики
Збройні сили України презентували новий довідник із захисту культурних цінностей під час збройного конфлікту.
Його підготували фахівці Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу ЗСУ спільно з експертами Регіонального центру прав людини.
У виданні пояснено, як розпізнавати й маркувати культурні цінності, враховувати їх під час планування військових операцій, організовувати евакуацію та документувати пошкодження, пограбування чи незаконне переміщення предметів спадщини.
Цінність такого довідника полягає не лише в тому, що в ньому зібрано норми міжнародного гуманітарного права. Військовому в конкретній ситуації потрібен не великий юридичний текст, а зрозумілий алгоритм дій: як визначити, що перед ним культурна цінність, кому повідомити про загрозу, що можна зробити для її збереження і як правильно зафіксувати пошкодження.
Від професійної ініціативи до військової практики
Новий довідник не виник на порожньому місці. Він продовжує роботу, яку українські археологи, музейники, правозахисники та військові ведуть від початку російсько-української війни.
Ще у 2020 році Спілка археологів України підготувала для військовослужбовців посібник-пам’ятку «Археологічні пам’ятки і війна». Він відповідав на конкретні запитання: що робити, коли під час обладнання позицій або земляних робіт виявлено археологічний об’єкт, як не завдати йому зайвих пошкоджень і до кого звернутися по фахову допомогу.
Тодішній посібник був зосереджений переважно на археології. Нинішній охоплює культурну спадщину значно ширше — від нерухомих пам’яток і археологічних об’єктів до музейних колекцій та інших рухомих цінностей.
Проте важлива не відмінність між цими виданнями і тим більше не питання першості. Важлива тяглість самої ідеї: правила захисту спадщини мають бути перекладені мовою практичних рішень і доступні тим, хто діє безпосередньо в умовах війни.
Показовою є також персональна тяглість цієї роботи. Денис Гречко, який долучався до підготовки посібника Спілки археологів України 2020 року, став одним з авторів нового довідника вже як археолог і офіцер ЗСУ. Це добре показує, як напрацювання професійного середовища поступово стають частиною військової практики.
Після 2022 року йдеться вже не лише про випадкове виявлення археологічних знахідок під час спорудження укріплень. Пам’ятки, музеї, архіви й історичні ландшафти опиняються в районах постійних обстрілів, під загрозою окупації, пограбування або цілеспрямованого знищення. Частину об’єктів потрібно терміново евакуювати, частину — маркувати, інші — максимально точно документувати.
Коли спадщина з’являється на військовій карті
Захист культурної спадщини не може будуватися на нерозумінні реальності війни. Життя військовослужбовців і виконання бойового завдання мають безумовний пріоритет.
Йдеться про ситуації, коли пошкодження можна уникнути без додаткового ризику для людей або принаймні належно зафіксувати те, чого уникнути не вдалося.
Саме тому важливим є поступове включення інформації про культурні об’єкти до військового планування. Коли дані про пам’ятку відомі до ухвалення рішення, а не лише після її руйнування, з’являється можливість врахувати її розташування, оцінити ризики та, де це можливо, обрати менш руйнівний варіант дій.
Пам’ятка в такому разі перестає бути об’єктом, про який згадують уже після удару. Вона стає одним із чинників, які можна врахувати на етапі підготовки операції.
Не менш важливим є документування. Фотографії, координати, опис обставин і свідчення можуть стати доказами пограбування, незаконного переміщення або навмисного знищення культурних цінностей.
Військовослужбовець, який правильно зафіксував пошкодження пам’ятки, бере участь не лише в її охороні, а й у майбутньому встановленні відповідальності. Адже руйнування культурної спадщини — це не тільки втрата для науки, музею чи місцевої громади. За певних обставин такі дії можуть становити порушення міжнародного гуманітарного права, а належна фіксація — стати основою для майбутнього розслідування.
Точна фіксація має також інформаційне значення. Культурні об’єкти давно стали частиною російської пропаганди й маніпуляцій, а обставини їх пошкодження можуть свідомо спотворюватися. Тому важливо не лише зберігати пам’ятки, а й мати достовірні відомості про те, що з ними сталося.
Від довідника до системи
Один довідник, звичайно, не створює повноцінної системи. Для цього потрібні навчання, актуальні реєстри, точні географічні дані, захищений обмін інформацією та постійна взаємодія між військовими, археологами, музейниками, правозахисниками і правоохоронцями.
Проте саме довідники, навчання, карти й зрозумілі алгоритми дій перетворюють загальні норми на повсякденну практику.
Історія посібника Спілки археологів України 2020 року та нового довідника ЗСУ показує розвиток однієї ідеї: захист культурної спадщини має бути не зовнішнім побажанням фахової спільноти, а частиною відповідальної військової практики.
Системні зміни рідко починаються з одного наказу чи одного видання. Їм передують роки роботи окремих фахівців, громадських організацій, військовослужбовців і державних інституцій. Новий довідник важливий саме як результат такого накопичення досвіду.
Захист культурної спадщини не є декоративним додатком до оборони держави. Адже війна точиться не лише за територію. Вона точиться і за право суспільства зберегти власну пам’ять — те, що пояснює, чому ця територія є нашою і що має залишитися на ній після війни.
