Замість мантії — військова форма: пам’яті Анатолія Нагорного
Голова Веселівського районного суду став бійцем «Сталевого кордону» й загинув на Луганщині 16 листопада 2023 року.
Він мав бронювання, високу посаду і повне право не йти на фронт. У 57 років він усе одно пішов — і не повернувся.
Сьогодні, 16 листопада, — третя річниця його загибелі. І саме сьогодні хочеться згадати не посаду, не мантію, а чотири слова, які він сказав командиру перед останнім боєм.
Анатолій Нагорний, голова Веселівського районного суду Запорізької області, міг спокійно працювати в залі суду.
Але з початком повномасштабного вторгнення змінив мантію на військову форму і пішов добровольцем до прикордонної бригади «Сталевий кордон».
Для побратимів він був просто «Саничем».
На фронті він майже нікому не казав, ким був у мирному житті. Не просив поблажок, не шукав легшої служби. Йшов нарівні з молодими.
А коли комусь із хлопців була потрібна юридична порада — вислуховував і допомагав.
16 листопада 2023 року. Луганщина, район Сергіївки.
Після контратаки росіян катастрофічно не вистачало людей на позиціях.
Анатолій був навідником і не зобов’язаний був іти в окопи зі штурмовиками.
Командир спробував його зупинити. У відповідь прозвучало лише:
«Тоді чому я тут?»
І він пішов туди, де було найнебезпечніше. З того бою «Санич» не повернувся.
Йому було 57.
Удома на нього чекала родина. Для рідних він не був ні суддею, ні героєм із заголовків — просто найдорожчою людиною.
Він мав право не воювати. Але вирішив, що не має права залишити інших воювати замість себе.
Світла пам’ять, Анатолію Олександровичу.