Запах смерті

Опінії
14 квітня, 09:48
Запах смерті
Фото: Дмитро Савченко

Повертаємо читача до реалій буденного життя наших захисників у сплюндрованих московськими орками степах Донеччини.

Видавець, політв'язень, публіцист, речник НВР "Правий сектор"

За мутним склом авта розгорнулася мішковина полів. Хакі-джип на чорних номерах суне вздовж лісосмуги, що нагадує згромадження гігантських брунатних риб’ячих кісток.

Рясні кущі обволікають погруддя поодиноких дерев. Ліворуч лишається поворот на Опитне; попереду Тоненьке. 

Окрай ґрунтовки звисають у повітрі чорні діри шиферних дахів. Провалля, пережовані великокаліберними прильотами руїни, безлюдні провулки – реалії селищ, крізь які простелився фронт.

Уздовж хат поцятковані уламками металеві брами покинутих будинків. У складочці пологого яру вкублилось озеро; очерет гривою вклоняється вітру, а на прибережній мембрані криги силуети кількох рибалок.

Перехресний вогонь артилерії не порушив їхньої нірвани. Але повернення додому вмикає в них тумблер самозбереження і з початком обстрілів вони з родиною звично спускаються у підвал.

Зранку і вдень пульсували розриви снарядів.

Ворсиста поверхня ґрунту вібрувала натягнутою струною; по тому, як вдалося втихомирити провокації з боку окупантів ми повертаємося на базу для перезавантаження і доозброєння. У салоні гримають пусті ящики з-під зарядів і пів сфери шоломів.

Екіпаж у постадреналіновій рознапруженості й безпредметній задумі. Після бою людину посідає стан левітації думок.

"Да Вінчі" за кермом. Упродовж більшої частини маршруту мовчить; перебуває в заплутаних закамарках роздумів.

Левовий шмат дороги за плечима. На горизонті вимальовується струнка трахея авдіївського коксохіму.

Сонце пунктиром лоскочить погляд крізь мутне скло авта. Тривку мовчанку розтинає командир несподіваною фразою: «Смерть має свій запах…».

Присутніх у салоні бійців ("Сомалі", "Хаммера", "Чеха" і мене) голос "Да Вінчі" повертає до реалій життя. Ще годину тому він диригував коректурою координат, куди летіли у відповідь міни по сепарам, а нині пролунала філософська опінія.

Що ти маєш на увазі, друже командире? – обережно намагаюся уточнити засновок думки.

- Те і маю… Згадався, чомусь один з фрагментів моїх фронтових буднів.

Запах смерті_1

«Авдіївська промзона. Тривали запеклі бої. Інтенсивність зіткнень була надзвичайно високою. На нашу позицію завітав "прильот". Він виявився фатальним. Ворогові вдалося трепанувати бліндаж. Колоди укріплення і земляний насип раптово підкинуло догори. Всередині опинився мій боєць. Нажаль він загинув.

Як командир, я власноруч розкопував загиблого. Це сталося коли вогонь трохи вщухнув. Важкі відчуття по цеглинці розбирали мій внутрішній стан. Утім, змобілізувавши дух я розгрібав змішаний насип усього, з чого було зведено укриття.

Запах смерті має свою специфіку. Визначальним в ньому є адреналінова інтоксикація, що просочується крізь пори тіла в останні долі секунди життя. Цей стан посідає людину у тисячну миті, коли вона розуміє що це кінець. Моя лопата весь час наражалася на ламані тверді предмети під рихлим ґрунтом. Відтак, вступала у свої права логіка тліну. Запах смерті – це мікс токсичного стресу останньої хвилі потовиділення, запеченої крові, трощеного бетону, дерев’яної обшивки шанців, іржі та ріллі».

Ці спогади "Да Вінчі" на деякий час забетонували інтер’єрний спокій нашого джипу. Присутні у салоні безапеляційно слухали описи згаданих слайдів фронту з вуст деміурга війни.

Щойно за нашими плечима лишилися пришвартовані у землю 120-ті міни, які орки кинули нам у відповідь. Адреналіновий акорд лишився позаду і командир 1-ї ОШР ДУК ПС дивився на нього у дзеркала авта, натискаючи на газ.

Можливо там, завваживши знайомі обриси смерті він пригадав її інфернальний парфюм з яким стикнувся у 2017-му, в ході гарячої фази на авдіївській промзоні. Рандомний потік прямої мови "Да Вінчі" обірвав логічний хід подій на зовні.

Стрічку форсованого шляху перегородили металеві ворота бази. За кілька секунд вийшов озброєний вартовий і відкрив браму втомленому екіпажу.

Акція з утихомирення окупантської мразоти пройшла успішно. З нашого боку були влучні попадання; згодом ми дивилися на них оком запущеного в глиб окупованих територій квадрокоптеру.

Він все ретельно записав у внутрішню пам’ять. Подібно до того, як кожен з нас фіксував гостроту вражень війни та те, як запам’ятав запах смерті "Да Вінчі".

Запах смерті_2
Читайте також:
Підрозділ ДУК ПС отаборився між хвостом розбомбленої вулиці та мисом лісосмуги. За спинами були дерева з налитими та дзвінкими бруньками.
01 травня, 19:13
Наріжний кут Авдіївки обрамлено перехрестям на Ясинуватському переїзді. Тут джгут дороги перекинуто через занедбані колії у старе місто...
17 квітня, 13:34
Черговий фронтовий репортаж із траншейних кулуарів російсько-української війни.
12 квітня, 09:48
Війна позбавлена романтичного шарму, особливо якщо проходить без кави у термосі та м’ясистої багнюки під ногами...
10 квітня, 10:12
На наших очах війна вривалася в населені пункти циклопічним свинцевим котком. Розтікалася пульсуючою плямою опіків на мапі Донбасу.
07 квітня, 09:48
В Україні не так багато людей бажає пам'ятати про війну на Сході, ще менша кількість тих, хто хоче чути про неї правду.
05 квітня, 09:48