Зависока вартість українського правосуддя

Юрій Моторний, адвокат

Певно, немає такого нардепа, який би не «вболівав» за народ. Однак оцінювати дії народних обранців слід не за їхніми словами, а за конкретними діями й тим, як вони голосують за ті чи інші закони.

Зокрема, «переживання» за простий народ не завадили депутатам прийняти Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», що набув чинності 1 вересня 2015 р. На тлі масового зубожіння населення та невдоволення діяльністю суддів на плечі простих українців лягли величезні побори за їхнє конституційне право звертатися до суду. Проте й цього було замало. З 1 січня 2017 року звернення до суду стало ще більш недосяжним.

Гілка влади, звертатися до якої дуже дорого

Відповідно до Конституції України судова гілка є лише однією з трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої та судової. Громадяни мають право звертатися до рад усіх рівнів та державних органів. При цьому президент, Верховна Рада України, Кабмін, органи центральної та місцевої влади, органи місцевого самоврядування, виконкоми рад розглядають скарги та звернення громадян безкоштовно. Тому дещо дивним виглядає той факт, що при зверненні до суду з громадян вимагають плату.

Зрештою, це суперечить рівності усіх гілок влади. І вмотивованого пояснення цьому не дають ні автори згаданого закону, ні його прихильники. Останні, щоправда, посилаються на європейську практику та відсутність коштів у держави. Судовий збір, на їхню думку, допомагає латати діряву державну скарбницю.

Мабуть, депутати переконані: у держави немає грошей, зате в простих українців їх – надлишок і люди просто не знають, куди їх дівати.

Чи повинні суди заробляти гроші?

Щоб хоч якось зрозуміти тих, хто переклав на плечі громадян додаткові витрати, давайте поглянемо у недалеке минуле.

За часів президентства В.Ющенка громадяни сплачували за подання позовів: майнового характеру – 1% ціни позову й не більше, ніж 1700 грн.; немайнового – 8,5 грн.; про розлученні – 8,5 грн., при поданні скарги на неправомірні дії органів влади – 3,4 грн. При зверненні до господарського суду юридичні особи платили 1 % від ціни позову й не більше, ніж 22500 грн. А оскарження процедурних ухвал було взагалі безкоштовним.

Як бачимо, суми були незначні, що дозволяло людям звертатися до суду й сподіватися на його милість.

За часів Януковича розмір мита дещо збільшили, але не радикально, тож пересічний громадянин ще мав можливість його сплатити. Але зарплати суддів виросли так захмарно, що це суттєво позначалося на державному бюджеті.

Тож нардепи, які прийшли до влади після Євромайдану, стали розглядати суди як комерційні, самоокупні й прибуткові установи. І вирішили для наївних простих громадян створити умови, за яких ті вже не матимуть матеріальної можливості скаржитися на правопорушника, злочинця, чи, не дай Бог, на неправомірні дії посадовця. Образно кажучи, депутати, певно, керувалися правилом: знай своє місце й не зловживай Конституцією щодо захисту своїх прав!

З 1 вересня 2015 року за подання позову майнового характеру необхідно було заплатити вже від 487,2 грн. до 6090 грн.; за розірвання шлюбу - 487,2 грн., за поділ майна, набутого в шлюбі, – від 487 до 3654 грн.

А оскільки розмір судового збору напряму залежить від розміру мінімальної зарплати (з 1.01.2017 р. - 3200 грн.), то з 1 січня ц.р. за подання позову майнового характеру необхідно заплатити від 1600 до 8000 грн.; за розірвання шлюбу 640 грн.; за поділ майна, набутого в шлюбі, – від 640 до 4800 грн.

Хто пояснить жінці, яка терпить наругу від чоловіка, котрий пропиває всю заплату й нічого не приносить додому, де їй узяти такі кошти? А якщо вона має двох діток чи перебуває у декретній відпустці, значить, має відірвати цю суму від своїх дітей (зокрема, й ненароджених) або ж і далі терпіти насилля та приниження.

Майже у 3 рази зріс розмір оплати для фізичних осіб за подання в суд першої інстанції позову немайнового характеру: з 243 грн. до 640 грн. Розмір такого ж позову від юридичної особи зріс майже у 7 разів: з 243 грн. до 1644 грн.!

Разом з тим у Законі України «Про захист прав споживачів» лишилася норма про звільнення від сплати судового збору.

Тож якщо раніше судді скаржилися на надмірну завантаженість, то зараз вони не переробляються.

І це при тому, що з минулого року їм вкотре збільшили запрплату. Нині мінімальна зарплата судді місцевого суду (який тільки-но обійняв посаду і ще не має вислуги, за яку додатково нараховуються великі відсотки) отримує щомісяця 24 тис. грн., суддя апеляційного суду – 40 тис. грн., суддя Верховного суду – 120 тис.грн. З 1 січня 2018 року мінімальна зарплатня в місцевому суді становитиме вже 32 тис.грн., в апеляційному – 48 тис.грн. І щороку до 2020 року мінімальний оклад суддів збільшуватиметься ще на 5 прожиткових мінімумів.

Звичайна обдиралівка: за апеляцію – 110%, за касацію – 120%

Невже у державі за останні два роки зарплати пересічних українців зросли у 2-5 разів? Чи депутати керувалися зростанням своїх особистих доходів? То хоча б почитали статистику та звернули увагу на курс долара, євро, зростання комунальних послуг та цін на основні споживчі товари! Ну не можна ж оцінювати доходи усього населення України лише за власним гаманцем!

Щоб скаржникам життя медом не видавалося (чи, може, щоб створити додаткові стимули для корупції суддям першої інстанції) законотворці в геометричній прогресії збільшили розмір оплати за подання апеляцій і касації.

Раніше, ще з радянських часів, при поданні апеляції чи касації сплачували 50% від суми, внесеної при поданні позову до суду першої інстанції. За новим законом з 1 вересня 2015 року необхідно сплати за апеляцію 110% від попередньої суми, а за касацію – 120%! Наприклад, за апеляцію на рішення районного суду про розірвання шлюбу тепер необхідно заплатити 704 грн. Тож суддя першої інстанції, виносячи завідомо незаконне рішення, має змогу виписати його таким чином, щоб невдоволена сторона не мала матеріальної змоги оплатити судовий збір. Народні обранці зробили все можливе, щоб в українців назавжди зникло бажання шукати справедливості в судах!

Зростання судового збору аж до 110 і 120% не можна пояснити жодними законами логіки. Тим більше, що справи в судах першої інстанції подеколи розглядаються роками, витрати на них - значні. А от в апеляційному суді зазвичай справа слухається 15-20 хвилин. Що ж стосується касаційних скарг, то 95% з них навіть не призначаються до розгляду. Тож читач має право запитати у будь-якого нардепа: де ж логіка?

Унаслідок збільшення розміру судового збору у 2016 році значно зменшилася кількість позовів у районних судах й лише на 15 % винесених рішень подано апеляційні скарги. Зважаючи на суттєве збільшення розміру судового збору в 2017 році, можна обґрунтовано припустити, що кількість потерпілих, які звернуться до суду за захистом порушеного права, буде ще меншою. Народні обранці зробили все можливе, щоб в українців назавжди зникло бажання шукати справедливості в судах!

Чи можлива «оптимізація» райсудів?

Депутати, які ухвалили недолугий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», привязавши його до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і Президент П.Порошенко, який його підписав, діяли в інтересах правопорушників і злочинців. Доказом цього є такий факт.

З 1 вересня 2015 року скасовано пільги щодо оплати судового збору, якими раніше користувалися Фонд Держмайна, прокуратура та інші державні органи. Тобто, якщо прокурор вирішить подати позов в інтересах держави, йому теж необхідно заплатити мито. Та всім відомо: прокуратура ніколи не мала, не має і, певно, в найближчі сто років не матиме коштів на оплату судового збору. Тож прокурор чи представник іншої установи, яку позбавили пільг, має заплатити судовий збір з власної кишені, чи як? Чи буде він у такому разі демонструвати службову заповзятість? Чи, може, ці кошти за нього внесе народний депутат?

Аналізуючи закон, мимоволі приходжу до думки: у найближчому майбутньому (можливо, навіть у 2017 році) депутати ще радикальніше «турбуватимуться» про населення. Наприклад, окремим рядком у бюджеті визначать, що суди – такі ж прибуткові установи, як митниця і податкова. Тож у випадку, якщо якийсь райсуд за черговий квартал не принесене запланованого прибутку, його можуть навіть ліквідувати й «оптимізувати» з якимось іншим (чи навіть кількома). За рік-два на всю Полтавську область лишаться 2-3 райсуди. А отже, й витрати на них зменшаться. Слідом виникне необхідність скоротити кількість суддів апеляційного суду – приміром, до чотирьох колегій по три особи. Знову ж таки, суттєва економія для бюджету!

Дивуюся, чому наші обранці не придумали інший варіант наповнення бюджету (хоча у них ще все попереду). Наприклад, можна доповнити вище вказаний закон додатковою нормою: встановити таку ставку, яка за будь-яких умов і доказів гарантує виграш справи протягом 1-2 місяців. Таке доповнення, до відома депутатів, знищить підстави для корупції. Адже суддя вже не зможе брати хабарі – уся «мзда» йтиме повз його кишеню прямісінько в державний бюджет. А служителі Феміди лише автоматично задовольнятимуть позов.

Загалом навкруги стільки «креативних» ідей для депутатів, стільки шляхів поповнення державної скарбниці! Приміром, західні партнери вимагають від України подальшого збільшення пенсійного віку. Депутатам, як кажуть, і хочеться, і колеться. То можна ж прийняти взагалі революційне (як і з судовим збором) рішення: встановити пенсійний вік у 90 років! У виграші будуть усі: МВФ – задоволений, потреба фінансувати з бюджету Пенсійний фонд узагалі зникне. І пенсіонери вже не вимагатимуть збільшення пенсій – їх просто не буде (ні пенсіонерів, ні пенсій). Не буде й Пенсійного фонду, усіх його працівників звільнять.

Так що дерзайте, народні обранці! Є ще чимало способів обібрати власний народ та наповнити державну скарбницю заради тих, хто до неї присмоктався.