Життєва дилема Зеленського: вдавати чи бути?

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).

Саймон Шустер — мерзотне лайно, з яким, якби у нас хоч трохи працював інститут репутації, після його шкідницьких статей про «Азов», не мав би би говорити взагалі ніхто в країні. Навіть колеги-журналісти, не те що президент.

Я би взагалі його persona non grata оголосив. Ну, але жадібні й тупі імбецили, які працюють в ОПУ, купилися на обіцянку отримати обкладинку у журналі «Time», й пустили цю істоту на Банкову.

За своїм звичаєм, тіло відплатило подолякам-зарівним величезною купою лайна. Ну, але якщо ти пускаєш лайножера — ти отримуєш лайно; здається, нескладна максима.

Стаття Шустера, який хоч і гнида, але гнида досить спостережлива, дає чітке розуміння сутності Зеленського. Вона актуалізувала найголовніше питання, яке переслідує все президентство Зеленського.

Звучить воно так: «Вдавати чи бути?». Зеленський — майстер вдавати із себе когось, але коли справа доходить до необхідності щось робити — він сиплеться.

Він майже посипався восени 2021-го, хоча тоді гарне вдавання із себе лідера спротиву на початку вторгнення врятувало його. Та тепер ситуація, рівно за 2 роки, прийшла в набагато більш гіршу точку і ця стаття на шпальтах «Time», ким би вона не була написана, дуже добре дає відчути цю точку.

Точку, з якої є тільки 2 наступні шляхи:

• Перший — лишити все як є. Продовжувати вдавати. І тоді в кінці очікує неодмінна поразка.
• Другий — треба почати дійсно БУТИ лідером воюючої країни. А не вдавати його.

Це складно і дуже неприємно. Це — розігнати єрмачню, яка краде як в останній день, зробити уряд національної єдності, який має керувати країною, не лізти у війну, розгорнути воєнну економіку, не брехати західним союзникам тощо.

Ми всі прекрасно знаємо, що він має робити і не робить, нормальні люди розуміють ціну цього — у людських життях. Власне, від відповіді на це питання залежить і його, і наше майбутнє, адже він, на жаль, президент.

І, хочемо ми цього чи ні, але саме через його призму на нас дивиться весь світ. Й те, що він побачив у статті цього гівно-хайпожора, змушує цей світ у нас не вірити, при чому — по ділу.