Зі щитом, але це не точно ... (продовження)

Мовою оригіналу.

Між собою ми домовились, що ми прийшли отримати вирішення на свої чотири питання, про які замовленими листами повідомили саме тих чиновників, з якими збирались на зустріч ще наприкінці вересня.

Погодьтесь, трудно очікувати конкретного рішення від людини, що вперше чує наші складні запити.

А саме:

1. Включити до складу Комісії з питань зниклих безвісти за особливих обставин представників родин зниклих безвісти.

2. Ввести до складу тристоронньої контактної групи представників рідних полонених й зниклих безвісти.

3. Сформувати при Президенті України Координаційну Раду з захисту полонених, зниклих безвісти та членів їх родин.

4. Прийняти закон Про статус полонених. Закон, який законодавчо зафіксує правовий статус людей, що перебували й зараз перебувають в полоні, та закріплює необхідну їм соціальну допомогу.

То, готуючись до акції, ми заздалегідь письмово звернулися до пана Президента, Керівника Офісу Президента, його Заступника, та його Радника, пана Подоляка.

З одного боку, це не дало вищеозначеним панам можливості сказати:

- Ми вас уважно вислухали, а тепер ми повинні це обговорити, перш ніж прийняти рішення.

З іншого боку, це дало можливість представникам Офісу сказати журналістам:

- Активісти прийшли вимагати те, що місяць як працює…

АКТИВІСТИ? Хай мені грець! Це слово зачепило майже кожного. Під Офісом Президента були рідні зниклих безвісти та полонених. Я не проти слова АКТИВІСТИ. Це не матюк. Але відчувалась в цьому якась зневага до тих, хто зібрався.

Не «батьки вимагають», а саме активісти…

Не прикопаєшся, але дуже неприємно.

До речі, про той місяць…

Вже після створення ФБ-події на фейсбуці про акцію "Україно, МИ Є!", наша організація отримала запрошення взяти участь в роботі Робочої групи, чи то Ради, що формується при офісі Президента.

Знаєте, у нас вже є не дуже приємний досвід участі в подібній групі. Я не хочу нікого в чомусь звинуватити, або образити. Можливо то була казкова група. Але для нас досвід роботи в цій групі став негативним.

Отже, перш ніж стати членами якоїсь нової групи, ми попросили відповіді на кілька важливих для нас запитань:

1. Цілі створення цієї групи?

2. Які повноваження буде мати ця група?

3. Хто, крім нас, бере участь в цій групі?

4. Які повноваження та можливості отримаємо саме ми, при роботі в цій групі?

Для відповідей на ці питання ми попросили ЗУМ-зустріч з керівником тієї робочої групи, що створювалася. І спокійно чекали собі на зустріч. А там, виявляється, вже праця йшла повним ходом… З ким, питаєте? А от з цими, п'ятою колоною.

Так це було саме для нас. Інші п'ять об'єднань навіть не знали, що щось формується.

Я почула, як одна з мам-киянок сказала поряд зі мною:

- То може вони вже й хлопців місяць як знайшли, а ми тут щось вимагаємо…

Ну, досить! Повернемось до самої зустрічі…

Коли йшли на зустріч до Офісу, ми домовились не відволікатися на особисті потреби. Ми прийшли по розв'язання принципових питань. Як що дати можливість звести зустріч до допомоги з розв'язання особистих проблем…. Розв'яжуть особисті проблеми, чи ні – це питання, але час буде згаяно, й головне, за чим прийшли, не вирішать. Це вже точно. Це – досвід попередніх зустрічей.

Щоб не повторювати помилки ми навіть зробили папірчики-пам'ятки, що ми прийшли по розв'язання чотирьох питань. Роздали їх кожному, хто брав участь в акції. І коли людину «проривало на особисту біду» - передавали йому ще один папірчик. До речі, знаєте, дуже непогано спрацювало.

Отже, перемовини-перемовини-перемовини…

Невеличкий шкандаль з представницями п'ятої колони, які почали вирішувати важливі для рідних полонених питання, АЛЕ НЕ ТІ, ПРИНЦИПОВІ, ЗА РАДИ ЯКИХ МИ ЗІБРАЛИСЬ.

Саме для цього вони й були запрошені. І непогано підготувалися. Наші компліменти. Чи не компліменти.

Все ж, ми вистояли. Не дали себе відволікти, завезти бесіду в зовсім інший край.

І знов перемовини-перемовини-перемовини.

Висновок:

Перше питання:

1. Включити до складу Комісії з питань зниклих безвісти за особливих обставин представників родин зниклих безвісти.

Відповідь від Романа Машовця:

- Так, це логічно, На це ми згодні.

Добре, осталося з'ясувати яким шляхом представники родин будуть включені до складу Комісії, і знов же ж таки, які повноваження отримають.

Якщо чекати, доки батьків введуть до складу Комісії шляхом внесення змін в закон, то де хто може й не дожити до цієї «перемоги». Самі знаєте, який це тривалий та довгий процес.

Зміни в закон – НЕОБХІДНІ! Голова Комісії Володимир Максимченко та Народний депутат Анатолій Остапенко займаються саме цим. Ми вдячні пану Остапенко за те, що він відкритий до спілкування, щиро переймається допомогою нашим рідним.

Але може бути й тимчасове рішення. Ще в жовтні минулого року Прем'єр-міністр Шмигаль своїм наказом включив до складу Комісії декількох людей. Ці люди й нині працюють в Комісії. То чому не повторити те, що вже спрацювало раніше?

А після внесення змін до Закону, умови включення представників родин зміняться. І ми зможемо пройти цей шлях ще раз. Але вже маючи досвід співпраці з Комісією.

Мені це здається досить логічним. Цікаво, чи мені вдасться переконати в цьому пана Романа?

Друге питання:

2. Ввести до складу тристоронньої контактної групи представників рідних полонених й зниклих безвісти.

Відповідь від Романа Машовця:

- Ні, не бачу в цьому сенсу. Ви мене не переконали.

Жаль, для мене логіка присутності в цьому процесі представників родин очевидна.

Тристороння Контактна Група – саме те місце, де вирішується доля полонених та зниклих. Де приймається рішення кого звільнять, коли, на яких умовах. Ведуть в ТКГ обговорення що до долі зниклих безвісти? Чи ведуть перемовини про доступ до місць, де можуть бути в неволі наші хлопці та дівчата? Так ведуть, чи не ведуть.

Я, особисто, дуже шаную кожного з учасників перемовного процесу з боку нашої держави. Розумію, яку не просту справу роблять ці люди. І, не дай нам Боже, їм завадити. Але, представники родин не претендують на активну участь у перемовинах. Для нас важливо отримати об'єктивну інформацію. Вважаю, у родин є право знати правду, про те як, в якому процесі, вирішується доля наших рідних.

Дуже показовий приклад необхідності розуміти хід процесу – колишній голова Центру звільнення заручників пан Кузнецов. Скільки рахували квадратні метри його елітного житла в Києві, та під Києвом! Скільки докоряли «бізнесовими звільненнями»! А може його змусили до цього терористи! Може без цього, без «бізнесової складової» процес звільнення зовсім не могли зрушити з місця! Та чи тільки це!

Два-три рази на тиждень журналістам розповідають про то, що саме відбувається в ТКГ.

Це трохи нагадує наші зустрічі під ОПУ. І тих «послів» що приходять звідти.

Зрозумійте! Ми чуємо не те, що насправді відбувається в ТКГ, а думки тої людини, що доповідає, про те, що відбувається в ТКГ. А ще скоректуйте це на те, що ця людина вважає доцільним нам розповісти. А ще майте на увазі, яку саме реакцію від нас хоче отримати та людина, що нам розповідає, про те, що відбувається в ТКГ.

Що ж там залишилося від правди?

А розмови про те, що нам буде тяжко чути те, про що йдуть перемовини…

Про те, що нам буде тяжко спілкуватись з тими людьми…

Ви колись чекали єдиного сина, світло своїх очей, без єдиної звістки, довгих сім років?

Найтяжче - відчувати безсилля! То не кажіть нам про складності та переживання!

Що до кваліфікації… Багато членів родин в НАДІЇ та Едельвейсі мають таку освіту, такий багаж знань, якої нема в більшості учасників ТКГ.

Ми не державні службовці? Та хіба в ТКГ лише держслужбовці? Однозначно НІ.

Вводити людину до ТКГ – довгий та складний процес? Ми маємо цей час, бо хлопців ви поки що не знайшли! Ми почекаємо. Ви почніть!

Протилежна сторона не погодиться на нашу присутність при перемовинах? Ви внесіть пропозицію. Бо якщо ви навіть не спитали, то звідки ця впевненість?! Дайте шанс нам. Для нас це важливо.

Переконала, пане Романе?

Третє питання, що викликало найбільше суперечок.

3. Сформувати при Президенті України Координаційну Раду з захисту полонених, зниклих безвісти та членів їх родин.

Є ТА РАДА, що працює вже місяць. Рада, про яку хтось чув, хтось ні. В яку когось запросили, а когось ні. На яких умовах, з якими повноваженнями? Запитайте в тих, хто вже там. Також спитайте від чийого ім'я виступають ті люди, що вже в тій Раді? Від імені кого вони говорять?

- Я від цивільних полонених…

Друзі, коли ми кажемо, що ми подаємо вимоги від Об'єднання родин зниклих безвісти НАДІЯ, Надійок, то ми можемо надати імена та контакти людей. Більш того. Якщо до тих людей звернутись - вони скажуть "Так, ми НАДІЙКИ, в Раді наші представниці"

Знаєте, коли людина каже, що вона звертається до нас від «вчителів, військових, матерів одиначок, безхатьків», то, в мене особисто, рука лізе перевірити гаманець, чи він ще на місці. Без образ. Це мій особистий, й досить грустний досвід.

Ну, така я вже. Насварила на всіх. Це особисте. Дуже складно на перемовинах тримати удари з двох боків. Майже неможливо. І те, що я досі непевна в результатах перемовин – результат втручання саме цих людей. П'ятої колони. Ви ж знаєте, що історичний опит вчить: війна на два фронти – майже гарантує поразку. З цим не впорались ні Наполеон, ні, печальної пам'яти, Адольф.

Тому я так злюсь на цих людей. Це було нечесно щодо тих батьків, що приїхали з різних боків України. Я в цьому впевнена.

Далі. Нас сповістили, що при ОПУ вже працює дві Консультативні Ради. Одна з захисту прав ветеранів та членів родин загиблих (померлих). Інша з захисту прав захисників України. Вони повністю сформовані. Але ми можемо надати своїх представників до кожної з них. А ще ми можемо створити окрему координаційну робочу групу при будь-якій з цих Рад, і спробувати працювати.

Добре, нумо спробуймо. Чи буде участь в Радах та групах ефективнішими, ніж попередній наш досвід? Дуже на це сподіваюсь. Чи будуть чесними правила роботи в цих групах? Сподіваємось.

Спробую написати про це.

Як на мене, то чесність та відвертість зараз найкраща з політик. Це мої особисті враження та роздуми.

Друзі, що були присутні, чи так?

Написала дуже багато букв. Вперше такий величезний обсяг. Хтось дочитав до кінця?