Зустріч геніїв
Історія знайомства Ісідора Рабі та Джуліана Швінгера.
Ісідор Рабі, у 1930-х роках голова фізичного факультету Колумбійського університету та лідер американських фізиків, так описував свою першу зустріч із видатним фізиком Джуліаном Швінгером. Ішов 1935, і Рабі був зайнятий обдумуванням суперечливої статті, щойно опублікованої Ейнштейном, Подольським і Розеном.
Одним парадоксом ця стаття ставила під удар усі підстави квантової теорії.
💬«Я читав статтю, а мій спосіб читати статті полягає в тому, щоб привести когось зі студентів і пояснити йому суть. Тоді таким студентом виявився Ллойд Мотц (нині професор астрономії Колумбійського університету). Ми трохи посперечалися, і раптом Мотц заявляє, що одна людина чекає за дверима і запитує, чи можна її впустити. І тут він вводить цю дитину — Швінгеру тоді було 16. Отже, я звелів йому сісти де-небудь, і він присів. Мотц і я продовжували сперечатися, і раптом цей хлопчик втручається і розставляє все на місця за допомогою теореми про повноту.
Теорема про повноту — важлива математична теорема, що часто використовується в квантовій теорії. І тут я кажу: хто це, чорт забирай, такий? Виявляється, другокурсник із Сіті-коледжу, двієчник, який провалює всі свої іспити — хай і не з фізики — коротше, вчиться з рук геть погано. Наша коротка розмова справила на мене сильне враження.
Я запитав, чи він хоче перейти до нас, і він відповів: «Так»
▪Рабі з великими труднощами і завдяки рекомендаційному листу від іншого великого фізика Ганса Бете добився, щоб Швінгера перевели до Колумбійського університету. Пізніше Швінгер став одним із найзнаменитіших фізиків теоретиків XX століття.
Під час Другої світової війни він працював у лабораторії випромінювань у МІТ, Массачусетському технологічному інституті, над створенням радара та іншими завданнями. Рабі, який був там же заступником директора, згадував про звичку Швінгера працювати вночі і спати вдень.
«О п'ятій, коли всі розходилися, можна було зустріти Швінгера біля порога. Мені якось сказали, що люди мали звичай залишати невирішені завдання на столах чи на дошці — і виявляли, коли поверталися наступного ранку, що Швінгер уже все вирішив… Завдання, які він вирішував, були насправді фантастичними. Двічі на тиждень він робив доповідь про свою поточну роботу. Варто було Швінгеру в чомусь просунутися, хлопці по сусідству - Дікке і Ед Перселл (два видатних фізики експериментатора, відомі особливо своїми роботами з ядерного магнетизму) - відразу починали винаходити з шаленою швидкістю різні штуки».
▪У 1965 році Джуліан Швінгер, уже професор Гарварда, отримав Нобелівську премію, та став ходячою легендою — ніхто не міг, як він, вести теоретичну суперечку прямо на лекції, не користуючись при цьому жодними записами.
©️ Уолтер Гратцер, «Еврики та ейфорії»
