“Життя триває, точиться війна”

ІСТОРІЯ
22 липня, 15:15
Анатоль Лупиніс з побратимами (перший справа)
Анатоль Лупиніс з побратимами (перший справа)

У цей день 1937 року народився Анатолій Лупиніс — український поет, дисидент, радянський політв'язень, засновник УНА-УНСО

Народився Анатолій Лупиніс 21 липня 1937 року, в селі Новоолександрівка, Красноармійського району Донецької області, де проживали його батьки після втечі з сибірського табору. Після війни родина переїхала до Монастирищенського району Черкаської області, де у селі Сатанівка Анатолій закінчив школу із золотою медаллю.

1954 вступив на механіко-математичний факультет Київського держуніверситету (КДУ).

У жовтні 1956 року за організацію студентських виступів, за вірші й антирадянські розмови його було заарештовано й засуджено за ст. 54-10 КК УРСР до 6-ти років позбавлення волі.

У липні 1957 Анатолій Лупиніс прибув до Мордовського табору №7.

У вересні 1957 року очолив страйковий комітет, організував страйк, в якому брало участь 2000 в’язнів. За активну участь у страйку в 7 таборі з вироком “За антирадянську агітацію та пропаганду, організацію контрреволюційного саботажу” - дістав десять років ув'язнення. Покарання відбував у Володимирській закритій тюрмі та у спецтаборі особливого суворого режиму № 10.

1962 рік - перебуваючи у Володимирській в’язниці, піддаючись тортурам від режиму, Анатолій Лупиніс захворів: перенесений без медичної допомоги поліневрит спричинив парапарез ніг. У дальші роки були також діагностовані: виразка шлунка, дистрофія міокарда, камінь нирок, хвороба печінки. Повернувшись із в’язниці у Мордовський табір №10, Анатолій Лупиніс більшу частину терміну перебував у лікарні (3-й Мордовський табір, сел. Барашеве).

У 1967 році після закінчення терміну Анатолія Лупиноса допровадили батькам на ношах (адже мав спаралізовані ноги). ВТЕК одразу дав йому довічну першу групу інвалідности — без щорічного перегляду.

По двох роках лікування він зміг рухатися за допомогою милиць і одразу ж вступив на економічний факультет Української сільгоспакадемії.

1969 року Анатолій Лупиніс подав документи на філософський факультет КДУ. Ознайомившись із його анкетою, декан факультету Танчер послав Анатолія Лупиноса до заступника голови Комітету партійного контролю при ЦК КПУ Підіпригори, який заявив, що навіть набравши 20 балів із 20 можливих, Анатолія Лупиноса не буде прийнято. Він порадив йому піти працювати на виробню ("завод"), у цех, пройнятися пролетарською ідеологією, завоювати довіру робітників.

У грудні 1969 Анатолій Лупиніс вступив на заочний підвідділ економічного факультету Української сільськогосподарської академії.

Навесні 1970 Анатолій Лупиніс уже міг обходитися й без милиць. Працює адміністратором у Київському концертно-хоровому товаристві.

22-го травня 1971 року на традиційному мітингу біля пам’ятника Тарасу Шевченку Анатолій Лупиніс прочитав вірш "Я бачив, як ґвалтували матір", за що його було заарештовано КГБ. 12 років утримувався у психіатричних лікарнях.

Експертиза Інституту ім. Сербського під керівництвом Д. Лунця визнала Анатолія Лупиноса неосудним (за першого арешту експертиза Київської психлікарні ім. Павлова визнала Анатолія Лупиноса здоровим).

Коли в грудні 1971 на суд з’явились А. Сахаров, І. Світличний, Л. Плющ, засідання перенесли. За три дні суд відправив Анатолія Лупиноса на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню. Його заліковували галоперидолом, трифтазином, тизерцином, сульфозином, провели 40 інсулінових шоків.

У січні 1974 медкомісія подала Анатолія Лупиноса на випис, проте суд відмовив. Йому знову стали давати галоперидол. Через 2 місяці головний психіатр МВС СРСР проф. П. Рибкін оглянув Анатолія Лупиноса і зробив висновок: "Скасувати лікування й виписати в найкоротший термін".

У червні 1974 комісія знову подала Анатолія Лупиноса на випис - і знову суд відмовив.

Анатолій Лупиніс подав скарги до Міністерства охорони здоров’я, медуправління МВС СРСР і президії Товариства невропатології та психіатрії. Єдиний результат — його перевели до іншого підвідділу і провели розслідування: як йому вдалося відіслати скарги; запідозрених у допомозі Анатолію Лупиносу співробітників лікарні звільнили.

Через пів року комісія знову подала Анатолія Лупиноса на випис — суд знову відмовив. Заввідділу відмовилася лікувати Анатолія Лупиноса — його перевели до іншого підвідділу.

1976 його перевели до Алматинської спецпсихлікарні. Через те, що Дніпропетровська СПЛ не прислала історію хвороби Анатолія Лупиноса, то його почали лікувати наново.

У лютому 1977 медкомісія вирішила подати на загальнолікарняну конференцію висновок про зняття з Анатолія Лупиноса діагнозу. Запитали з Дніпропетровська його історію хвороби — у відповідь надійшли відомості про нього, як про особливо небезпечного злочинця. Було надіслано ще три запити — відповідь не надійшла.

1978 медкомісія подала Анатолія Лупиноса на випис — суд визначив примусове лікування в лікарні загального типу.

У квітні 1979 в Київській психлікарні ім. Павлова запевнили: "В червні будете вдома".

У травні Анатолія Лупиноса спрямували в Черкаську ПЛ (м. Сміла). 26 листопада 1979 лікарня надіслала Київському обласному суду матеріали про випис Анатолія Лупиноса. Відповіді не було. В лікарні казали: "Ось після Олімпіади пошлемо документи знову".

21 червня 1980 його спішно вивозять до Дніпропетровської СПЛ — так спішно, що не оформили документів і лікарня його не прийняла. Повернули назад у Смілу.

Виявилося, що 16 червня народний суд Смілянського району Черкаської обл. постановив за втечу направити Анатолія Лупиноса у Дніпропетровську СПЛ (ні сам Анатолій Лупиніс, ані рідні нічого про суд не знали). "Втеча" полягала в тому, що одного разу він за санітаровим дозволом провів декілька годин з родичами поза лікарнею, при цьому він у призначений від санітара час повернувся в лікарню.

1983 А. Лупиноса переведено з Орловської СПЛ до ПЛ загального типу в Казахстані

Звільнився А. Лупиніс у 1983 році.

1990 року брав участь в організації націоналістичної партії ДСУ. Того ж року виступив у числі п’ятьох ініціаторів скликання Української міжпартійної асамблеї; був обраний головою політреферантури УМА (згодом УНА - Українська національна асамблея).

Оскiльки закону про громадянство УНР вiд 1918 р. нixтo не скасовував. Пiд гаслом: "До волi - через Національний Конгрес" 6-7 Жовтня 1990 року вiдбyлася ІІ сесiя УМА, на якiй було заявлено, що за три мicяцi громадянами УНР зареєстровано 729 тисяч чоловiк. А. Лyпиніс пiдкpeслив, що саме дiяльнicть демблокiвцiв засвiдчилa неможливicть демокpатичних перетворень шляхом використання парламентської трибуни, а також пiддaв критицi не лише Деклаpaцiю про державний cyвepeнiтeт, як чисто популiстський пaпiрець, прийнятий з метою самозаспокоєння, а й заяву, пiдписану представниками Народної Ради i демократичних сил з Верховною Радю РСФР, оcкiльки в нiй визнається iснування Росiйської Федерацiї, яка є такою ж iмперiєю, як i СРСР.

За досить короткий перiод було зареєстровано громадянами УНР кiлька мільйонів чоловiк, що не на жаpт занепокоїло тoдiшнє керiвництво УРСР. Адже у випадку peєcтpaцiї Асамблеєю бiльше половини мешкaнцiв Укpaїнськoї РСР громадянами УНР, можна було цiлком легiтимно скликати Вceyкpaїнські збори (Нaцiональний Koнгpec) по переобрaнню влади i проголошення відновлення незалежнocті УНР.

1991 А. Лупиноса знову заарештовано й він 1,5 місяця перебував під слідством за звинуваченням в організації масових акцій у Києві, які він організовував під час обговорення у Верховній Раді України проекту нового союзного договору й під час приїзду в Київ М.Горбачова для зустрічі з канцлером ФРН Г.Колем.

Лупиніс стає ініціатором створення асоціації “Зелений світ”, українського Меморіалу, членом ініціативної групи зі створення Народного Фронту (пізніше Руху) України. Але зрозумівши безперспективність угодовської позиції, на котру переходили всі без винятку “перебудовчі” структури – спільно з революційною молоддю ініціює створення Української Міжпартійної Асамблеї, котру за його ж ініціативи було перетворено спочатку на Українську Національну Асамблею, а пізніше на УНА-УНСО.

Разом із політичною й революційною діяльністю Анатолій Лупиніс творив полум’яну поезію. Його твори надихатимуть на боротьбу не одне покоління українських національних революціонерів.

Був одружений, мав шестеро дітей.

Помер на 63 році життя 5 лютого 2000 року. Похований на Байковому цвинтарі, поряд з побратимами з УНА-УНСО.

Читайте також:
Раніше дівчина стала першою українкою, яка змогла зійти на Еверест.
вчора, 20:34
Виповнилося 168 років від дня народження Володимира Короленка
вчора, 18:15
Сьогодні святкує свій день народження Головний редактор Останнього Бастіону Дмитро Савченко
вчора, 12:10
Алекс Дяченко – "людина і корабель" – народився в родині українських емігрантів.
18 липня, 16:28
Сьогодні святкує свій день народження генерал-полковник Петро Шатковський
12 липня, 11:10
Він провів у російській неволі майже 25 років.
23 червня, 22:44