21 січня 1978 року біля могили Шевченка протестуючи проти русифікації спалив себе Олекса Гірник
"Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця".
В цей день — 21 січня 1978 р., у переддень 60-ї річниці проголошення самостійності України Центральною Радою (22 січня 1918) вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на знак протесту проти русифікації України.
Інформація про цей вчинок замовчувалася за роки радянської влади.
Відомо, що у записці до дружини від 19 січня 1978 р. написав, що поїхав до Львова, хоча насправді поїхав до Києва, відвідав Софійський собор та Києво-Печерську лавру. Увечері приїхав автобусом до Канева.
З собою мав підготовлену сумку з двома каністрами бензину — загалом 3,5 літри. Місце вибрав на північному схилі Чернечої Гори.
Чотири рази обійшов (залишилися сліди в снігу) навколо могили Тараса Шевченка. Спустився до схилу гори, звідкіля видно Дніпро. Розкидав близько тисячі заздалегідь виготовлених власноруч листівок.
Підійшов до самого краю гори. Облив себе бензином. Дістав ножа і запальничку. Натиснув на гачок запальнички – все тіло палахнуло факелом.
Встиг зробити чотири кроки від схилу і вдарив себе ножем. Впав на спину.
Також тут же й залишив передсмертний заклик до незалежності України та проти русифікації. Близько 3-ї години ночі облився бензином та підпалив себе. Його мертве тіло знайшли тільки вранці.
На місці самоспалення Олекси Гірника на Чернечій горі
Міліція почала збирати розкидані листівки, усього знайшли 970, декілька збереглося у місцевих жителів.
Ця справа залишалася таємницею, але саме через працівників міліції про вчинок Гірника дізналися спочатку в Каневі, а потім і в інших містах України. У помешканні Гірників був проведений обшук.
Дружині сказали, що чоловік загинув в автомобільній аварії.
Спочатку родині не хотіли віддавати тіло Олекси, але пізніше дозволили поховати на батьківщині, заборонивши відкривати труну. Попри це, уночі родичі відкрили труну та була відслужена таємна панахида греко-католицьким священником, братом дружини.
Щодо його походження, то Олекса Гірник народився в родині бойків-верховинців, його батько і дід були відомі завдяки просвітницькій роботі в регіоні.
Олекса спочатку вчився в польській школі, а пізніше в українській гімназії у Станіславові, яку закінчив 1933 року.
Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. Він належав до «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі».
За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений до п'яти років в'язниці. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова.
У 1939 р. під час німецького вторгнення до Польщі втік із в'язниці.
Що цікаво: 11 листопада 1939 р. у Станіславові на вокзалі Олекса побачив, як енкаведисти з собаками заганяють поляків до товарних вагонів на висилку. Плач жінок, крик дітей… Кинувся на їх захист і, звісно, був заарештований, хоч чинив одчайдушний опір.
17 грудня 1940 р. його засудили на вісім років концтаборів і п'ять років позбавлення прав. Покарання відбував у Норильську та Магадані. 1948 року О. Гірник повернувся на Україну, оселився в Калуші Станіславської (нині Івано-Франківської) області.
Одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка теж була у засланні.
Олекса Гірник з сім'єю
У 1950 р. народився син Маркіян, а в 1954 р. — Євген. Спочатку працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером.
Але усі роки йому не давала покою тяжка доля України, її культури й мови.
Таємно від усіх упродовж чотирьох років Гірник писав від руки листівки проти русифікації, які супроводжував цитатами з Шевченка.
Уже в січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення, зокрема у листі до дружини він писав:
Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець.
Це все сталося той час, коли майже всі дисиденти були заарештовані, а люди зневірені та залякані, Тож Олекса Гірник став живим смолоскипом, щоб запалити інших до боротьби.
