Оксамитова революція: 36 років тому Чехословаччина обрала шлях від комунізму до демократії
Сьогодні 17 листопада в Чехії відзначають День боротьби за свободу і демократію, а у Словаччині — День боротьби проти тоталітаризму.
17 листопада 1989 року в Празі чеська поліція розігнала студентську демонстрацію. Це спричинило хвилю масових протестів по всій Чехословаччині та політичну кризу, яка завершилася падінням влади комуністичної партії й обранням лідера опозиції Вацлава Гавела президентом.
Протести, які проходили з 17 листопада по 29 грудня і залучили студентів, інтелігенцію та широкі верстви населення, отримали назву «Оксамитова революція» — її запропонували іноземні журналісти. Водночас Вацлав Гавел, який став президентом після повалення режиму, зазначав, що вона не повністю відображає події перших днів, оскільки армія була готова до застосування сили, а міліція вимагала дозвіл на розгін демонстрацій.
Після Лютневого перевороту 1948 року в Чехословаччині до влади прийшли комуністи. Хоча формально існувала багатопартійна система, реальна влада належала КПЧ. У країні діяла репресивна система, дискримінувалися дисиденти та члени «Хартії-77». Економіка перебувала у стані стагнації, урядові програми не виконувалися, і темпи зростання значно сповільнилися.
Незадоволення населення зрештою переросло у протестні настрої під гаслами демократії, незалежності та зближення з Європою. На тлі перебудови в СРСР опозиція в Чехословаччині почала активніше організовувати акції, прагнучи спровокувати владу на насильство.
У 1988 році відбувалися перші демонстрації, які розганяла міліція, зокрема «Демонстрація зі свічками» у березні. У 1989 році студенти створили «Незалежне студентське об’єднання» і 17 листопада провели демонстрацію в Празі на честь Яна Оплетала.
Дата була обрана не випадково: 50 років тому, у 1939 році, коли Чехословаччина перебувала під нацистською окупацією як Протекторат Чехії та Моравії, в Празі відбувалися студентські демонстрації.
Нацистська влада жорстко реагувала на такі прояви активності: під час протестів загинули кілька людей, частину учасників відправили до концентраційних таборів, а дев’ять студентських лідерів були страчені 17 листопада 1939 року.
Тоді ж німці закрили чеські університети. Символом тих подій став студент-медик Ян Оплетал, який загинув під час протестів проти окупантів.
Спочатку акція була студентською, але згодом до неї приєдналися тисячі громадян, і до кінця дня чисельність учасників сягнула приблизно 50 тисяч. Демонстранти вимагали вільних виборів, відставки лідера КПЧ, Мілоша Якеша, та скасування монополії партії.
Після придушення демонстрації з’явилися чутки про загибель студента Мартіна Шмідта, що підштовхнуло населення до масових протестів. Студенти оголосили страйк, до них приєдналися викладачі, артисти та інші верстви населення.
19 листопада у Празі було засновано «Громадянський форум», який почав переговори з владою та висував вимоги щодо розслідування подій 17 листопада і притягнення винних до відповідальності. До кінця листопада страйки та демонстрації охопили всю країну, і 27 листопада загальнонаціональний страйк підтримало понад 75% населення.
Під тиском масових протестів 24 листопада керівництво КПЧ пішло у відставку. 28–29 листопада парламент скасував конституційний пункт про керівну роль КПЧ, а 10 грудня президент Густав Гусак подав у відставку. Після цього було сформовано коаліційний уряд національної згоди.
Новий уряд відкрив шлях до політичного плюралізму та ринкової економіки. Було проведено перші після 1946 року демократичні вибори, легалізовано приватне підприємництво та скасовано стару назву ЧССР і замінено її на Чеську і Словацьку Федеративну Республіку (ЧСФР). У 1993 році країна розділилася на незалежні держави — Чехію та Словаччину.
