Буде армія — буде державність

8 листопада 1887 року у селі Медуха на Станіславівщині (нині Івано-Франківщина) народився Дмитро Вітовський.

Він був сотником Легіону українських січових стрільців, лідер Листопадового чину, перший секретар військових справ ЗУНР, командант Галицької армії.

Служив у австрійському війську. Вступив на правничий факультет Львівського університету, брав участь в акціях за викладання українською мовою. Як наслідок — судовий процес, виключення з університету, в’язниця. Повернувшись на волю, завершив навчання в Кракові.

Від початку Першої світової війни очолив перший курінь Українських січових стрільців. 1915-го за бій на горі Маківці нагороджений медаллю «За хоробрість». Після поранення переведений на Волинь. Долучився до відкриття українських шкіл.

«Дмитро Вітовський був чоловік наскрізь ідейний, запальний. Вже з тону його бесіди можна було пізнати людину, яка про себе мало думає, лише підпорядковує свої думки, амбіції та особисті інтереси якійсь вищій ідеї» — писав командувач Української галицької армії Мирон Тарнавський.

Значення УСС у справі творення українських національних збройних сил важко переоцінити — закладені ним традиції протяглися від доби Перших визвольних змагань через боротьбу Української повстанської армії аж до сьогодення. Провідну роль у творенні українського війська січових стрільців відіграв також Дмитро Вітовський, який упродовж 1914–1918 років провадив активну ідейно-агітаційну роботу, ставши ініціатором створення стрілецького фонду, пресового клубу, видання газети, поширення українського освітнього руху на Волині та Поділлі.

Закономірно, що саме січові стрільці, як боєздатне високомотивоване і відмінно вишколене збройне формування, відіграли визначальну роль у Листопадовому чині у Львові. 1 листопада 1918 року під командуванням Дмитра Вітовського вони взяли місто під контроль, що дозволило розпочати творення Західноукраїнської Народної Республіки.

У квітні 1918 року Українські січові стрільці разом із австрійськими військами прибули до Олександрівська (нині — Запоріжжя). Завдяки їм у місті з’явилися перші українські школи та газета «Січ».

Головною метою життя Вітовський бачив творення національної армії.

Дмитро Вітовський відіграв важливу роль у творенні збройних сил ЗУНР, ставши першим начальним командантом Галицької армії (до 5 листопада 1918 року), а згодом і державним секретарем військових справ Тимчасового Державного Секретаріату ЗУНР (з 9 листопада 1918 до 13 лютого 1919 року). Всю його діяльність у той час визначало тверде переконання в необхідності якнайшвидшого створення Збройних сил України, причому не лише Української Галицької Армії, але спільного регулярного війська соборної української держави після злуки УНР та ЗУНР.

На жаль, втілити тоді щире прагнення Дмитра Вітовського до створення з’єднаних національних українських збройних сил так і не вдалося, що стало однією з головних причин поразки Перших визвольних змагань 1917–1922 років.

Навесні 1919-го відряджений на мирну конференцію в Парижі. У серпні, повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія).

Перепохований на Личаківському цвинтарі у Львові.