27 жовтня 1659 року: день, коли Гетьманщина втратила свою автономію

Історія, що повторюється: війна України з росією почалася не у 2014-му.

«Нелегко, ненько, нам дісталась ти… Цінуймо ж незалежність і свободу! Попри усе, йдемо ми до мети — і це не вперше нашому народу!»

27 жовтня 1659 року, попри блискучу перемогу козацько-татарського війська над московським під Конотопом 9 липня того ж року, гетьман України Іван Виговський опинився у вкрай складній ситуації. У його тилу розпочалося промосковське повстання під проводом переяславського полковника Мартина Пушкаря.

Свою лепту в послаблення позицій гетьмана вніс і кошовий Запорізької Січі Іван Сірко, який спалив улуси ногайців — союзників гетьмана під Конотопом. Польський уряд своєю чергою не ратифікував Гадяцьку угоду. А на початку серпня того року неподалік Кобижчі від рук черні загинув архітектор цієї угоди Юрій Немирич, який так і не став канцлером свого дітища — Великого князівства Руського, рівного серед рівних із Польським королівством та Великим князівством Литовським.

На «чорній раді» 20 вересня 1659 року гетьманом було обрано сина Богдана Хмельницького — Юрія.

Ситуацією скористався кремль, який зіграв на протиріччях між правобережними та лівобережними полками. Щоб знайти порозуміння з командувачем московитів Алєксєєм Трубецьким, новий гетьман надіслав йому проєкт Жердівських угод, що засвідчували статус-кво у відносинах гетьманату з москвою на умовах часів правління його батька, Великого Богдана. Проте 27 жовтня Юрій Хмельницький зі своїм невеликим почтом опинився в пастці, оточений 40-тисячним московським військом, і був змушений у Білій Церкві підписати сфальсифікований варіант Березневих статей 1654 року. Гетьманщина, яка раніше мала широку автономію у складі московського царства, фактично стала його провінцією.

Українська історикиня Наталя Яковенко в «Нарисі історії середньовічної та ранньомодерної України» так схарактеризувала Переяславські статті:

«Різко обмежувалося право закордонних зносин гетьмана; він мусив посилати військо на перший виклик царя і, навпаки, без його дозволу не розпочинати жодних військових дій; московські воєводи мали бути введені, окрім Києва, до всіх більших міст; без санкції царя гетьман не міг призначати й усувати полковників, а військо не могло переобрати гетьмана; київському митрополитові належало визнати зверхність московського патріарха».

Українські землі по обидва береги Дніпра остаточно занурювалися в Руїну, чим скористалися сусіди — московське царство, Річ Посполита та Османська імперія з Кримським ханством.

Переяславські статті складалися з 19 пунктів. Всупереч сподіванням козацької сторони, вони містили низку суворих обмежень самоврядування. Документ мав на меті зміцнити позиції москви в Україні.

Статті передбачали:

• заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя;

• обов’язкове затвердження кандидатури гетьмана московським урядом;

• заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини з іноземними державами;

• заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу;

• обов’язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя;

• заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя;

• розквартирування московських гарнізонів і воєвод у Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення;

• підпорядкування Київської митрополії московському патріархові та заборону приймати посвяту від Константинопольського патріарха.

Крім цього, статті передбачали видачу москві всієї родини Виговського, якого царський уряд вважав зрадником.

Обранням Юрія Хмельницького гетьманом і підписанням Переяславських статей завершилася московсько-українська війна 1658–1659 років.

У 1660 році, після поразки військ Юрія Хмельницького в битві під Слободищем, він розірвав воєнно-політичний союз із московським царем і 7 жовтня уклав новий договір із Річчю Посполитою. Слободищенський трактат став початком розколу України за територіальною ознакою й тривалої громадянської війни, яка завершилася у 1663 році обранням на «чорній раді» гетьманом промосковськи налаштованого Івана Брюховецького. Того ж року Юрій Хмельницький склав булаву й постригся в ченці Новоскитського монастиря під Чигирином.

Історія війни України з росією має давні корені, адже конфлікти між нашими народами тривали століттями — бо московське царство постійно втручалося у внутрішні справи України.

Сучасна війна є наслідком послідовної російської імперської політики, спрямованої на заперечення та знищення української державності й ідентичності, що триває століттями.