«451 градус за Фаренгейтом»: український вимір

Опінії
22 жовтня, 11:24
«451 градус за Фаренгейтом»: український вимір

Медведчук все ще проти Стуса.

Пенсіонер, українець, але все ще оптиміст

Висловимося й ми щодо хайпової новини про рішення Дарницького районного суду Києва щодо книги Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса», яке викликало неабиякий ажіотаж на книжковому ринку (видавництво терміново запустило друк другого накладу, оскільки перший розійшовся так, як розліталися гарячі пиріжки з лівером у 1969 році на розі полтавських Стометрівки і Фрунзе) та дискусію про рівні демократії і цензури, судової гілки влади і прав автора на власну думку про реальних осіб та їхнє місце в історії.

Особливо, коли факт спаскудження того історичного місця тією реальною особою є доконаним. Декілька суб'єктивних зауваг.

Прочитавши повідомлення про реакцію Офісу президента на рішення суду, ми спершу подумали, що йдеться про офіс не нашого президента. На фоні попередніх демонстрацій Зе свого абсолютного нерозуміння своїх повноважень і місця судової системи в країні, яка, нехай і нерішуче, але ж, принаймні формально, позиціонує себе учасницею прогресивної еволюції, комент писарчуків Єрмака з віце-президентськими амбіціями, погодьмось, несподіваний.

Офіс Є заявив, що «взяв до відома рішення, яке зобов’язує автора книги Вахтанга Кіпіані видалити згадки про тодішнього адвоката поета, а нині голову політради ОПЗЖ Віктора Медведчука».

Тобто, жодних порівнянь з вихилясами самовпевненого бонвівана Зе на бенефісі Авакова і Рябошапки у справі Шеремета!

Ніякої схожості з клятвами головного унтер-єфрейтора і ухильника Зеленського В.О. щодо безальтернативної посадки Порошенка П.О. та наказами двохсотвідсотковій Венедіктовій І.В. множити справи про П'ятого, може, якась і спрацює. І Вахтанг на свободі!

Нехарактерна виваженість ОПЄ[рмака] в оцінці судового рішення спонукала декого з колег-блогерів до висновку, що й американська Феміда у подібному випадку вчинила б так само. Адже дарницька Феміда теж не зобов'язує автора В. Кіпіані прибирати зі своєї книги прізвище «Медведчук» як таке, а лише суб'єктивні оцінки особи під цим прізвищем на кшталт «шістки», «циніка» тощо.

Як на нас, може й не треба шукати хльостких епітетів до характеристики очевидного покидька у науковому дослідженні. Цитуй документи.

З іншого боку, як сьогодні безсторонньо описувати нелюдську жорстокість того ж Лєніна чи псячу агресію Путіна? Коли твої авторські «білі одежі» об’єктивного поціновувача відразу забризкуються людською кров'ю?

Або – як уникнути майбутньому авторові книги про непевні часи зеленої смути в Україні у 2019-… роках слів «нікчема», «невіглас», «викидень», «блазень» тощо? Отож бо.

Це – одне. Інше – ще очевидніше. У суперечках про право Вахтанга Кіпіані на власні міркування про радянського адвоката, котрий відправив поета-дисидента на той світ у буквальному і формальному розумінні «того світу», ми оминаємо як оцінку друга Василя, правозахисника і громадського діяча Євгена Сверстюка, яку він дав «захисникові», нав’язаному Стусу системою: Медведчук був «людиною комсомольського агресивного типу, що він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою», так і виправдання самого Медведчука.

Чи міг адвокат і найманець КДБ Віктор Медведчук, вже на 1980 рік сформований ворог України (оці рядки – не наукове дослідження, нам можна), діяти по-іншому? Погодьмось, він має рацію: «Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у СРСР й не знає, що це. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ. Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок» (цит. за офіційним інтернет-сайтом Медведчука).

І ось тут включаємо ум. Гаразд, кум Путіна визнав свою роль шавки у знищенні поета-дисидента, позивається до опонентів з аргументами дітлашні у пісочниці, мовляв, «само ти оте слово». Набагато серйозніші претензії до усіх поколінь української влади – якого ханатка Медведчук все ще лідер парламентської фракції в Україні?!

Чому суспільство дозволяє цій «шістці і циніку» маніпулювати міфічними уявленнями  недоумків (ще раз, це – не реферат дисертації, нам можна) і на чолі «авангарду Південного Сходу» тягти країну під руку кадебістського збльовиша?!  

Рекомендуємо принагідно перечитати «451 градус за Фаренгейтом» Рея Дугласа Бредбері про роль книги в історії і спробувати дістати «Справу Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані про роль негарного чоловіка у тій же історії. І ви зрозумієте, що наразі не час для чистоплюйства.

Читайте також:
Про НАБУ і НАБУїнів
вчора, 19:45
Ось чому росіяни у загальній масі злі, але крім цього не дуже вмілі через обмежений державно-політичний інструментарій.
вчора, 08:59
Очільник міністра внутрішніх справ визнав, що відпустив експрезидента, аби не дратувати Кремль.
23 листопада, 11:26
Мамай? Іващенко+Бублик+Удовіченко? Ні! Фалос Ґете!
23 листопада, 09:18
Історик зробив багато для збереження української минувшини та зумів дожити до незалежності України.
21 листопада, 17:54
Дивлячись на сьогоднішніх вітчизняних реформаторів, поволі згадуєш більшовиків: замість фаховості — суцільна профанація.
21 листопада, 09:18