Спалене майбутнє
Через десять років після однієї з найганебніших події в новітній історії Полтави – варварського спалення обласної бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного – земля під ногами просвітян тліє донині. Попри тривале розслідування злочину правоохоронні органи так і не спромоглися знайти винних і стягнути з них збитки на відбудову бібліотеки. Попри обіцянки чиновників допомогти з новим приміщенням дитячий заклад сьогодні ледь виживає на «пташиних правах». Так саме наче після пожежі минув день, а не десятиріччя. Не можна сказати, що становище закладу сьогодні таке ж плачевне, як наступного дня на згарищі. Але всі здобутки – заслуга виключно колективу: співробітниці – єдині кому можна подякувати за те, що дитяча бібліотека у Полтави поки-що є.
Вогнем і рублем
11 жовтня 2005 року, коли невідомими особами було скоєно підпал Дитячої обласної бібліотеки вигорів цілий зал із книжками, всього 10 тисяч томів, та все майно що знаходилось в ньому. Від високої температури вибухнули ртутні лампи, які зробили небезпечним і зіпсували ще чимало майна. За твердженням сторожа, який безуспішно намагався загасити пожежу, зловмисники (або зловмисник) кинули у вікно пристрій, після чого в приміщенні ще довго стояв запах порохового диму. Акція була проведена пізньої ночі, тому, хоча рятувальники й приїхали незабаром після виклику, гасити полум’я було важко, й книжки постраждали не стільки від вогню, а й від суміші для гасіння.
Але метушня охочих в’їхати до великого приміщення бібліотеки в центрі міста розвилася ще за два роки до пожежі. Протистояння, коли бізнесмени вже у відкриту бібліотекарів звідсіля, набуло піку безпосередньо перед тим, як читальня спалахнула. Ці події для багатьох, хто переймався долею бібліотеки, не залишають сумніву у тому, що пожежа не була випадковим самозайманням. Так само, підпал не був і безглуздим актом вандалізму. Навпаки – був сенс – полум’я, котрому неписані закони, виконало роль виконавця примусу до закриття бібліотеки. В свою чергу це відкрило двері рейдерам, які не могли просто так «винести» захищених законами орендаторів, доки вони самі не покинуть приміщення.
За збігом обставин, саме в цей момент загарбники приміщення підготували весь юридичний грунт для перепродажу будівлі і скасування договору оренди. Потрібно було тільки якимось способом хоча б не на довго «виманити» бібліотеку з приміщення – пожежа стала вагомим аргументом заявити, що бібліотека не може там функціонувати.
Пожежа стала спланованим етап рейдерського захоплення. І хоч слідство так і не встановило прямих виконавців підпалу – прізвища тих кому вона була дуже вигідна на поверхні.
До злочину, за припущенням слідства, залучені особи, які викупили нещодавно приміщення полтавської дитячої бібліотеки. Кімнати, читальні зали й сховища «осередку культури» належали трьом приватним підприємцям Олександру Павлюченку, Юрію Худяку, Олександру Буянкіну. Приміщення бібліотеки після пожежі опинилось одразу окуповане найнятими ними працівниками приватної охоронної фірми «Антарес-2000».
Виселення бібліотеки повністю відповідало рейдерській схемі. Спочатку господарем приміщення бібліотеки став трест «Полтаваміськбуд», який за борги, і тому по суті за безцінь, перепродав його «Полтавагазу». Оцінили 500-метрові, в прекрасному стані, приміщення за ціною недорогої двокімнатної квартири в Полтаві. Потім посеред спору приміщення, ще з бібліотекою, перепродали невідомій маленькій фірмі. На цей раз уже втридорога. Але й фірмочка не дуже довго церемонилася з незаможним орендатором 500-метрового приміщення — в результаті «золоті квадрати» в центрі міста опинилися в руках бізнесменів - а їх вартість уже стали оцінювати у 1000 доларів за квадратний метр.
Навколо «справи про виселення» розгорівся скандал, але на захист «осередку культури» стала тільки громадськість. Обласна держадміністрація і мерія значною мірою «умили руки». Зрештою «осередок», що гинув, і запалав уже натуральним «синім полум’ям».
Жоден з кривдників бібліотеки відповідальність не поніс до сьогодні. Лише профіт. Попри те, що справа досі перебуває «на контролі Президента України». Вже третього з тих пір.
Новий день
Одразу після пожежі погляд на ситуацію висловили бібліотекарі: «До нас не хочуть прислухатися. Згорів лише ж один зал, який можна відремонтувати. Але видно хтось дуже хоче отримати цей «ласий шматок» — розкішний офіс у центрі міста. А для нас же переїхати на нове місце те ж саме, що ще раз погоріти» – заявила тоді заступник директора Лариса Завгородня.
Нинішня директорка бібліотеки Лариса Митрофанова, яка керує закладом з 2006 року вивчила судові документи суперечки з приводу старої будівлі: «я не юрист, але відчувається, що судилися невірно. Спочатку судилися навколо того щоб вважати договір купівлі-продажу недійсним, саме тому цей договір, звичайно, за кілька років тяганини таки визнано дійсним. А потім було останнє рішення суду, яка дає відповідь на всі питання – бібліотека, через те, що вона не була власником приміщення, взагалі не мала права порушувати такі питання в суді». Виходить хтось «дуже кмітливий» виставив бібліотеку судитися проти рейдерів, свідомо націлюючись на програш.
«З документів, - каже Лариса Митрофанова, - зрозуміло, що дій щоб віднайти нове приміщення і переселити кудись бібліотеку не проводилось». Хоча до пожежі конфлікт тривав уже два роки.
Обласною радою було прийнято рішення тимчасово відселити дитячу бібліотеку до приміщення обласної універсальної бібліотеки для дорослих. Бібліотекарів попросили заплющити очі на явні порушення всіх можливих санітарних норм і потерпіти скруту «певний час».
Десять років – як один день
Попри втрату приміщення головна втрата для бібліотекарів це звісно 10 тисяч згорілих книг. Фонд бібліотеки сьогодні становить понад 125 тисяч примірників. До пожежі він налічував 130-140 тисяч. Пожежа сталася в читальній залі тому потрапило у полум’я все. Якщо порахувати, що книга зараз коштує від 30 до 300 гривень, стає зрозумілим скільки втрачено.
«Коли я прийняла розгардіяш, то перший рік роботи був витрачений щоб все привести до ладу, - розповідає Лариса Митрофанова. А потім ми вирішили, що будемо просто працювати, попри все. Всі ці пожежі і всі ці справи вони відкинули бібліотеку назад. Бібліотека уже десь у чомусь відставала від бібліотек України. Ми тоді пропустили комп’ютеризацію. Бібліотека, так вийшло, не була комп’ютеризована. 2006 року тут були два комп’ютери: на одному працювала секретар і друкарка, а на іншому заступниця канцелярії – просто друкувались документи».
«Працювати можна в будь-яких умовах звісно, і ми працюємо, – каже директор, - сьогодні нашу бібліотеку після тих жахливих подій сприймають як таку, що працює і ми не пасемо задніх по Україні. Діти до нас ідуть, і задоволені приходять, говорять – як у вас тут гарно».
Поповнити фонд замість згорілих книг постраждалій читальні допомогла вся Україна, колеги з інших бібліотек і полтавська громада. «Якимось чином, - згадує директор, -вийшли на українську діаспору, і нам ще прийшла допомога з-за кордону. Найцінніше, що прийшло від діаспори, це ми маємо художні твори на іноземній мові, дитячі видання».
На сьогодні наздогнали і перегнали втрати. Бібліотека навіть комп’ютеризована завдяки настирливості співробітниць.
Згодом бібліотекарі почали брати участь у всіх програмах допомоги. Але до жодної з них нині бібліотеці потрапити практично неможливо. Причина - відсутність власного приміщення.
Порятунок погорільців – справа рук самих погорільців
«Ми навіть ні на який грант не можемо підключитися, бо для того щоб десь щось дали, наприклад коли програма «Бібліоміст» комп’ютеризувала бібліотеки додатково, то щоб поставити апаратуру була умова, що надані технічні засоби мають бути розташовані у власному приміщенні бібліотеки, а його не існує. Тобто жоден з грантів полтавській обласній дитячій бібліотеці недоступний» - жаліється директорка.
Це і раніше суттєво і часто до образливого обмежувало розвиток бібліотеки, а зараз, коли державі не до книжних справ, читальня лишається без останньої надії на допомогу.
До бібліотеки нині щодня ідуть 200-300 дітей як і десять років тому. Тоді бібліотека мала 10 тисяч користувачів, а зараз - 11,5 тисяч. Тож числа читачів вона не втратила.
«І фонди ростуть, і людей наших немає куди вже дівати», - каже директор. Але катастрофічно те, що не вистачає місця дітям.
У захопленому рейдерами приміщенні бібліотека мала площу 516 квадратних метрів. Зараз заклад роздертий фактично на дві частини. Книжкові фонди зберігаються в одному приміщені, за околицею міста, в селі Розсошенці, а основні зали переїхали до універсальної дорослої бібліотеки. Але тут у дитячої бібліотеки в розпорядженні лише 368 квадратних метрів.
«Зараз там на Розсошенцях – це не є непотріб, - каже директор, - це наш фонд, половина фонду приблизно, який іде у нас як книгосховище. Там у нас той фонд, який ми використовуємо за масової потреби, коли наприклад за шкільною програмою вивчають, або фонд старих видань, який не так часто вивчається. Але запити ідуть. І тоді ми просто його підвозимо».
Власного автомобіля у бібліотеки немає, тож співробітниці тягають дітям книги на собі, з села через все місто. Віддалені фонди для бібліотеки – дуже незручно. Але іншого варіанту, як вони згодні залишити бібліотеку живою, місцеві чиновники не запропонували.
Окрім спілкування, інформаційної підтримки бібліотека виконує виховну функцію.
І головна проблема бібліотеки нині в тому, що для масової роботи потрібен окремий зал якого немає.
«Зараз у нас можна сказати ніби за закордонним досвідом єдина зона для всіх потреб відвідувачів, але ж якщо б вона була більшою. Щоб можна було усамітнитись. А місця мало – в залі всього 107 метрів. Коли в бібліотеці відбувається якийсь масовий захід - діти концентрують увагу туди, але постійно під час заходу проходять повз інші діти на абонемент - звичайно увага слухачів переривається. Так саме є певні незручності у дітей які тут навчаються, пишуть реферати, відшуковують собі якусь інформацію. Дитина сидить працює, а тут іде захід – одне вухо там, інше тут. Тому відокремлене приміщення повинно бути. Крім цього в бібліотеці з дітьми працює власний психолог, а також юристдля правової освіти дітей, допомога якого виявилась особливо потрібна дітям з сільських районів. Обом спеціалістам потрібні окремі кабінети, точніше вони потрібні дітям, котрі до них приходять» - пояснює головну проблему Лариса Митрофанова.
Нині в залі, яка розрахована на два шкільні класи, але і їм тіснувато буває - сидить 120 чоловік. Бібліотекарки постійно вимушені пересувати мебліми здвигали меблі, щоб догодити всім варіантам. Якби місця в бібліотеці було більше тут готові запровадили супутні послуги для маленьких полтавців. В першу чергу тут готові відкрити інтернет-центр.
Хоча у читальні є унікальне зібрання іноземних книг від діаспори, але досі немає відділу іноземної мови. Про нього тут теж лише мріють, через нестачу площі.
«Але дитина ж це зовсім інша істота, порівняно з дорослими, і вона повинна мати свій прості. Як повинна бути дитяча лікарня, дитячий садок так повинна бути і дитяча бібліотека» - кажуть в бібліотеці.
Замало площі через «гостей» стало і дорослій бібліотеці, але там мужньо мовчать, розуміючи що молодші колеги у ще більшій скруті.
Поряд зі здобутками бібліотекарів– іноземна література і комп’ютери, за деякі плоди бездіяльності чиновників просто стидно: так малеча досі змушена користуватися одним туалетом з дорослими відвідувачами будівлі. Якщо піти від норми – то у дітей вони мають бути свої.
Санітарні норми тут ніякі не виконуються – визнає директор. Квадратури в залі – звичайно не вистачає.
Крім цього в бібліотеці дуже холодно, що погано відбивається на здоров’ї дітей і тривалості навчання. Температура в читальній залі близько 16 градусів. Коли ознайомлюючись з проблемами бібліотеку відвідав колишній губернатор Віктор Бугайчук навіть він це відзначив. Сказав, що наші «вітрини» забирають тепло і пішов, а ми ж їх і так утеплюємо, заліплюємо, - згадують бібліотекарі візит чиновника.
«Вітринами» чиновник назвав вікна, але навіть через них освітлення для зали недостатньо як для дитячого читання. Раніше доросла бібліотека використовувала його тільки для кінопроекції. Робочі столи доводиться виставляти вздовж тих самих «вітрин», холодних навіть на думку одягнутого і вгодованого Бугайчука. Інакше – діти мружаться. Обрати яке з зол буде меншим – тут важко.
Не секретом є й те, що доросла бібліотека Котляревського потребує ремонту всіх електромереж. За словами енергетиків в будівлі потрібно замінити всю проводку, тільки тоді можна давати додаткове навантаження ще й для дитячої зали – інакше, зробили висновок спеціалісти, це просто небезпечно.
Але на всі порушення нині чиновники закривають очі, і не докладають ані зусиль ані грошей для вирішення потенційно небезпечних проблем. Бібліотекарям немає чим ще аргументувати – чиновник наказали радіти лише тому, що їх не закрили.
Бібліотечні детективи просто неба
«Головне щоб нас зберегли як книгозбір, тому-що зараз взагалі піднімають питання і говорять що бібліотека непотрібна, це питання болюче для всієї України» - боїться за подальшу долю бібліотеки директор Лариса Митрофанова.
За її словами лише одного разу читальню провідав голова обласної ради Петро Ворона – він подивився і пообіцяв знайти дітям підходяще приміщення. Це було в минулому році, після чого чиновники більше не подавала ознак турботи.
«Тісного контакту з владою у нас немає» – з сумом визнає директорка.
Вона розповідає, що неодноразово зверталась до управління майном області, але там сказали що такого великого приміщення як потребує бібліотека - немає.
«Я не вірю, що в Полтаві немає куточка» - говорить Митрофанова. В якийсь момент бібліотекарі збагнули що допомоги чекати марно і самі взялися за пошуки, які уже перетворилися на детектив.
«От наприклад Першотравневий, 15 – вказує бібліотекарка на величезне приміщення в центрі міста, яке порожніє багато років. Але, говорить вона «ніяк не докопаюся чия будівля стоїть пуста.
«Звичайно дитяча бібліотека має бути розташована там де є зупинка і де є зручнетранспортне сполучення. Це розумне рішення без всяких забаганок» - вважають в бібліотеці.
Ще один потенційний варіант з-під носа полтавських дітей увів Московський патріархат. Бібліотека мала проектно-кошторисну документацію на прибудову до запланованої нової будівлі обласного архіву на Зигіна, 1. Але в якийсь момент чиновники пригальмували з фінансуванням на рік - цього стало достатнім щоб земельна ділянка надана під бібліотеку відпала. Зараз там Андріївська церква.
Для нормального функціонування бібліотеці нині вже потрібно близько тисячі квадратних метрів. Сучасна обласна дитяча бібліотека має бути трьох-чотирьох поверховою. Тому що бібліотека зараз не просто зібрання книжок і інформаційний центр. Але реально бібліотекарі були б раді і 100-200 квадратним метрам щоб зробити зал для масових заходів.
Бібліотекарі кажуть, що розуміють ситуацію в країні: «працюємо в тому, що маємо і намагаємося виховувати наших патріотів» - говорить Лариса Митрофанова.
«З ситуації катастрофічної нестачі площі ми виходимо таким чином, що пішли на позастаціонарне обслуговування. Наближуємо бібліотеку до читача. Завели два бібліотечні фонди – у полтавських школах, фонд при обласному санаторії для дітей з вадами опорно-рухового апарату, також бібліотека вивозить книжки в прилеглі села - на майданчику парку з понеділка по четвер, перша половина дня – зараз бібліотекарів можна зустріти з «читальною залою просто неба». Самі бібліотекарі на таку роботу кажуть – «якщо гора не іде до Магомета…»
Попри солодкі слова чиновників, які з’являються в читальні раз на кілька років і обіцяють допомогу, поки на справі ентузіазм співробітниць не підтриманий ні ким з них. Жінки ж ідуть на зустріч читачеві попри всі перепони, намагаючись щоб бібліотека не померла після пожежі, хай своїм особливим шляхом, хай навіть доводиться працювати просто неба.
Максим Кондратенко
